Постанова № 74750814, 15.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2018 р. Справа№ 910/4730/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі №910/4730/17 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1. Київської міської ради

2. Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин-555"

про усунення перешкод у користуванні власністю

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/4730/18 повернуто позовну заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин-555" про усунення перешкод у користуванні власністю.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що вказана ухвала суду прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» ст.ст. 13, 14, 131-1, 142 Конституції України, ст.ст. 9, 189 Земельного кодексу України, ст.ст. 1,2, 4, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні), а також з порушенням норм процесуального права (ст. 86, п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до ст.ст. 271, 280 Господарського процесуального кодексу України є підставами для її скасування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 11.05.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Михальська Ю.Б., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі №910/4730/17, розгляд апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі №910/4730/17 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про повернення позовної заяви Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, як входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як зазначалось, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі № 910/4730/18 повернуто позовну заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин-555" про усунення перешкод у користуванні власністю на відставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви Заступнику прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради суд першої інстанції виходив з того, що подана Заступником прокурора міста Києва позовна заява та додані до неї документи не містять обґрунтування наявності підстав для представництва, зокрема, Заступник прокурора міста Києва визначив і Київську міську раду як орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і Комунальне підприємство "Дарницьке лісопаркове господарство", проте документального підтвердження того, що Київська міська рада неналежним чином здійснює свої повноваження суду не подано, як і не обґрунтовано наявність представництва інтересів Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство", що суперечить 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Саме лише посилання в позовній заяві Заступника прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Київська міська рада як власник земельної ділянки та Комунальне підприємство "Дарницьке лісопаркове господарство" як постійний користувач не вживають заходів щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, не достатньо для прийняття судом цієї заяви, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

За змістом п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками, викладеними в ухвалі місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За ч. 4 ст. 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Однак, судом неправильно застосовано до спірних правовідносин вказані приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок чого він у порушення п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України дійшов помилкового висновку, що прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва.

Такий висновок суду не відповідає обставинам справи, оскільки при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором зазначено підстави для представництва.

Так, згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною

громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, шо належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

За даними міського земельного кадастру земельна ділянка по вул. Курнатовського (обліковий номер 66:081:0027) у Дніпровському районі міста Києва на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки та на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування обліковується за Комунальним підприємством «Дарницьке лісопаркове господарство».

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, заступник прокурора міста Києва, з посиланням на законодавство, обґрунтував в позовній заяві наявність порушень інтересів держави, а також зазначив підставу для звернення до суду в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» - нездійснення органом місцевого самоврядування - Київською міською радою та КП «Дарницьке лісопаркове господарство» захисту інтересів держави. При цьому в позові вказано, що порушення інтересів держави полягає в незаконному володінні, користуванні, розпорядженні майном (земельною ділянкою), що належить до комунальної власності, чим завдається шкода інтересам територіальної громади, та у невжитті відповідних заходів, спрямованих на захист державних інтересів, Київською міською радою та комунальним підприємством.

Разом з цим, в порушення ст. 86 Господарського процесуального кодексу України судом не враховано, що звернення прокурора із зазначеним позовом до суду обумовлено виявленням прокурором факту порушення з боку товариства встановленого законом порядку володіння, користування та розпорядження власністю територіальної громади міста - земельною ділянкою лісового фонду.

На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

Відповідно до ст. 18-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Однак, Київська міська рада, яка відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, та КП «Дарницьке лісопаркове господарство», яке є постійним користувачем спірного майна, тривалий час не вживають заходи щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю територіальної громади - земельною ділянкою по вул. Курнатовського у Дніпровському районі міста Києва.

Також суд першої інстанції зазначив, що прокурором не подано документального підтвердження неналежного здійснення своїх повноважень Київською міською радою та КП «Дарницьке лісопаркове господарство».

Однак, судом залишено поза увагою наявність у доданих до позову документах доказів обізнаності обох позивачів про зазначені у позовній заяві порушення. Так, прокуратурою міста Києва з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлялись запити до Київської міської ради та КП «Дарницьке лісопаркове господарство» щодо законності використання спірної земельної ділянки ТОВ «Аквамарин-555» по вул. Курнатовського у Дніпровському районі міста Києва (вказані листи наявні в матеріалах справи).

Водночас, ні Київська міська рада, ні комунальне підприємство з позовом щодо усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном (земельною ділянкою) не звертались, що свідчить про неналежне здійснення органами своїх повноважень по захисту державних інтересів.

Судом в порушення ст. 86 Господарського процесуального кодексу України безпідставно не взято до уваги, що внаслідок протиправних дій ТОВ «Аквамарин-555» - використання земельної ділянки під майном порушено право власності територіальної громади міста Києва на землю, однак ні Київською міською радою, ні комунальним підприємством ефективні заходи щодо усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном (земельною ділянкою) в судовому порядку не вживались.

Таким чином, вказане свідчить про неналежне здійснення Київською міською радою та комунальним підприємством захисту державних інтересів, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред'явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі № 910/4730/18 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, вона підлягає скасуванню відповідно до ст. ст. 271, 280 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі № 910/4730/18 слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу - скасувати та направити справу № 910/4730/18 для розгляду.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин-555".

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, п. 1, 4 ч. 1 ст. 280, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі № 910/4730/18 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі № 910/4730/18 - скасувати.

3. Матеріали справи № 910/4730/18 направити на розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Ю.Б. Михальська

О.В. Тищенко