Рішення № 74750177, 14.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2018Справа № 910/3530/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Державна установа "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області"

про стягнення 22 309, 52 грн.

Представники:

від позивача: Цуцкірідзе І.Л.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 22 309, 52 грн., з якої: 19 938, 34 грн. - заборгованість з орендної плати, 1318, 66 грн. та 231, 47 грн - пеня, 598, 15 грн. та 222, 90 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № РОФ-1516 від 05.09.2016 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України в Миколаївській області".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну установу "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області". Судове засідання призначено на 26.04.2018.

20.04.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області" надійшли письмові пояснення, в яких третя особа, просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги та розглянути справу за відсутністю представника Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області".

У судовому засіданні 26.04.2018 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 24.05.2018.

14.05.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час затримки повернення майна з орендованого користування у сумі 20 283, 44 грн. та стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у сумі 9 796, 63 грн., пені у сумі 2 391, 13 грн., штраф у розмірі 293, 90 грн.

Розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що подана заява про збільшення розміру позовних вимог спрямована одночасно на зміну предмета і підстав позову, що не допускається, при цьому остання подана з порушенням строків передбачених ч. 3 ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим суд визнає подану заяву такою, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 24.05.2018 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 14.06.2018.

11.06.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав додаткові пояснення до позовної заяви, в яких просить суд задовольнити заявлені у позовній заяві вимоги та стягнути з відповідача 19 938, 34 грн. - заборгованість з орендної плати, 1318, 66 грн. та 231, 47 грн - пені, 598, 15 грн. та 222, 90 грн. - штрафу.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.09.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" (далі - орендар) укладено договір № РОФ-1516 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України в Миколаївській області", умовами якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення п'ятиповерхової будівлі (інв. № 10310001) площею 156, 5 кв.м., згідно з планом розміщення орендованого майна (додаток 1 до договору оренди), розташоване за адресою: вул. Флотська, 71 м. Миколаїв, що перебуває на балансі Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2016 року і становить за незалежною оцінкою 297 200, 00 грн.

Майно передається в оренду з метою здійснення медичної практики - надання кваліфікованої медичної допомоги, проведення медичних оглядів (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Згідно п. 3.1 договору, орендна плата визначена за результатами проведеного 10.08.2016 конкурсу на право укладання договору оренди (протокол № 2 засідання конкурсної комісії по передачі в оренду нерухомого майна, затверджений в.о. першого заступника начальника Регіонального відділення Костенко Н.О. 11.08.2016) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (липень 2016) 4 953, 33 грн.

У відповідності до п. 3.2 договору, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

За умовами п. 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендар самостійно розділяє кожен черговий платіж за оренду державного майна та направляє відповідні частини орендної плати безпосередньо до державного бюджету (на рахунки, визначені фінансовими органами) та балансоутримувачу.

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості (п. 3.8. договору).

Пунктом 3.11 договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою , якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно п. 5.3 договору, орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні Договору оренди).

Цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 05.09.2016 до 03.09.2019 включно (п. 10.1 Договору).

За умовами пункту 10.3 договору, зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємною згодою сторін. Пропозиції розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

05.09.2016 між сторонами підписано Акт приймання-передавання , відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення п'ятиповерхової будівлі (інв. № 10310001) площею 156,5 кв.м. (далі - майно), розташоване за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області», вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2016 і становить за незалежною оцінкою 297 200, 00 грн. Технічний стан майна - незадовільний, фізичний знос 45 %.

Як вбачається з матеріалів справи, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян віннер" про розірвання договору оренди № РОФ-1516 від 05.09.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі № 910/8006/17 розірвано договір оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України в Миколаївській області» № РОФ-1516 від 05.09.2016, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаян-Віннер». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаян-Віннер» (03049, м. Київ, вулиця Курська, будинок 10; ідентифікаційний код: 35007886) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (54017, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Чкалова, будинок 20; ідентифікаційний код: 20917284) судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

06.09.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/8006/17 судом видано накази.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/8006/17, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що за період з травня по грудень 2017 року за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 19 938, 34 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1318, 66 грн. - пені за період з 15.06.2017 по 11.12.2017 нараховані на суму боргу 19 938, 34 грн., 598, 15 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (19 938, 34 грн.) та 231, 47 грн - пені за період з 15.11.2016 по 25.01.2017 нараховані на суму боргу 7 430, 01 грн. (сплачені відповідачем в порушенням строків, що підтверджується банківською випискою) та 222, 90 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (7 430, 01 грн.)

18.01.2018 позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 16.01.2018 № 07/48, в якій позивач просив відповідача у 30-денний термін з дня одержання даної претензії погасити заборгованість з орендної плати у сумі 19 938, 34 грн., яка отримана відповідачем 08.02.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № РОФ-1516 від 05.09.2016 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України в Миколаївській області", суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» закріплено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату своєчасно та в повному обсязі (далі -Закон).

Статтею 29 Закону, передбачена відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди, відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, на виконання умов договору оренди № РОФ-1516 від 05.09.2016, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення п'ятиповерхової будівлі (інв. № 10310001) площею 156,5 кв.м. (далі - майно), розташоване за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області», вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2016 і становить за незалежною оцінкою 297 200, 00 грн. Технічний стан майна - незадовільний, фізичний знос 45 %, що підтверджується Актом приймання-передавання від 05.09.2016.

Крім того, судом встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаяр віннер" про розірвання договору оренди № РОФ-1516 від 05.09.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 розірвано договір оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України в Миколаївській області» № РОФ-1516 від 05.09.2016, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаян-Віннер». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаян-Віннер» (03049, м. Київ, вулиця Курська, будинок 10; ідентифікаційний код: 35007886) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (54017, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Чкалова, будинок 20; ідентифікаційний код: 20917284) судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що за надані позивачем орендні послуги у період з травня по грудень 2017 року відповідач не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаян-Віннер» утворилась заборгованість у розмірі 19 938, 34 грн.

Згідно п. 5.3 договору, орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні Договору оренди).

Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Орендар самостійно розділяє кожен черговий платіж за оренду державного майна та направляє відповідні частини орендної плати безпосередньо до державного бюджету (на рахунки, визначені фінансовими органами) та балансоутримувачу.

Крім того, відповідно до п. 3.11 договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендної платою , якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи умови п.п. 3.6., 3.11 договору, відповідач зобов'язаний був перераховувати орендну плату не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, тобто починаючи з 16 числа кожного наступного місяця за звітним, відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № РОФ-1516 від 05.09.2016 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Флотська, 71, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України в Миколаївській області", положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 19 938, 34 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1318, 66 грн. - пені за період з 15.06.2017 по 11.12.2017 нарахованої на суму боргу 19 938, 34 грн., 598, 15 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (19 938, 34 грн.) та 231, 47 грн - пені за період з 15.11.2016 по 25.01.2017 нарахованої на суму боргу 7 430, 01 грн. (сплачені відповідачем в порушенням строків, що підтверджується банківською випискою) та 222, 90 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (7 430, 01 грн.).

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 134, 58 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 16.06.2017 по 11.12.2017 нарахована на суму боргу 19 938, 34 грн. та у розмірі 134, 58 грн. за період з 16.11.2016 по 25.01.2017 нарахована на суму боргу 7 430, 01 грн., з урахуванням положення ч. 2 ст. 550 ЦК України, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 598, 15 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (19 938, 34 грн.) та 222, 90 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (7 430, 01 грн.), суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3.8. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення з відповідача розмірів штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 3.8. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимог законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 598, 15 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (19 938, 34 грн.) та 222, 90 грн. - штрафу у розмірі 3 % від суми заборгованості (7 430, 01 грн.).

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" (03049, м. Київ, вулиця Курська, будинок 10, ідентифікаційний код - 35007886) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (54017, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Чкалова, будинок 20, ідентифікаційний код - 20917284) 19 938 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 34 коп. - заборгованості з орендної плати, 471 (чотириста сімдесят одну) грн. 89 коп. - пені, 821 (вісімсот двадцять одну) грн.. 05 коп. - штрафу та 1 676 (одну тисячу шістсот сімдесят шість) грн. 84 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 19.06.2018.

Суддя Щербаков С.О.