Рішення № 74749977, 18.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2018Справа № 910/2500/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/2500/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп"

до комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва

"Київавтошляхміст"

про стягнення 165 043,68 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» про стягнення 165 043,68 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що внаслідок несвоєчасної оплати отриманого відповідачем на підставі договору № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р. палива, у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат - 18 172,79 грн., пені - 136 097,13 грн., 3% річних - 10 773,76 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2500/18 від 03.03.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» до комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» про стягнення 165 043,68 грн. залишено без руху.

06.04.2018р. від товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» через канцелярію суду надішли документи на виконання вимог ухвали суду від 03.03.2018р.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

07.05.2018р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладені заперечення на позовну заяву, обґрунтовані тим, що надані позивачем документи не є належними доказами по справі. Також відповідач заперечував проти позову через те, що п. 7.3. договору не передбачає нарахування пені за несвоєчасну оплату товару. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

08.06.2018р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." (продавець), яке змінило найменування на товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп", та комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (далі - покупець) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №8-1 (далі - договір) відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується у серпні - грудні 2015 року в частині відвантаження товару з урахуванням строку дії договору встановленого п. 10.1. поставити покупцю товар, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити такий товар. Товар постачається окремими партіями, з урахуванням п. 3.2. договору. Під партією товару розуміється обсяг товару, що перевозиться в одному бензовозі. Кількість, ціна одиниці закупівлі, номенклатура, асортимент товару, який постачається, визначено у специфікації.

Найменування товару: паливо рідинне та газ; оливи мастильні (бензини моторні - поставка наливом) - надалі при згадуванні разом - товар, код згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010-19.20.2 (п. 1.1. договору).

Згідно п. 3.1. договору, ціна цього договору становить: 3 555 900,00 грн., у тому числі ПДВ - 592 650,000 грн. та дорівнює загальній сумі вартостей усіх партій товару, які поставлено продавцем покупцю на умовах цього договору, з них: 150 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 25 000,00 грн. - це бюджетні кошти покупця в межах надходження бюджетних коштів; 3 405 900,00 грн., у тому 567 650,00 грн. - це власні кошти покупця.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що товар постачається окремими партіями згідно заявок покупця, які передаються продавцю засобами факсимільного або електронного зв'язку. Після отримання заявки продавець може надати письмове підтвердження поставки на надану покупцем заявку протягом двох годин в робочі дні

Як передбачено п. 4.1. договору, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України проводяться шляхом прямого переводу грошей на розрахунковий розрахунок виконавця після постачання продавцем товару та пред'явлення видаткової накладної (рахунка) на оплату товару.

Відповідно до вимог п.4.3. договору оплата за поставлений товар здійснюється на умовах відстрочки платежу на термін до 60 календарних днів з моменту постачання кожної окремої партії товару. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлені товари здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання замовником коштів на свій рахунок.

Ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, його кількість, та вартість партії погоджується та визначається сторонами у належним чином оформлених рахунках - фактурах, відповідних видаткових накладних та/або в актах приймання-передачі нафтопродуктів, які є невід'ємною частиною цього договору. При цьому, виписані продавцем рахунок-фактура, видаткова накладна та/або акт приймання-передачі нафтопродуктів, підписані уповноваженою особою покупця, визначають суму коштів, яку останній зобов'язаний оплатити продавцю у встановлений строк після відвантаження партії товару згідно заявки (п. 4.4. договору).

Згідно п. 5.5. договору, приймання-передача кожної партії товару по кількості проводиться відповідно до документів, що визначають ціну та кількість, а також відповідно до документів, які підтверджують його якість, що разом входить до складу супровідних документів. Нафтопродукти вважаються поставленими: за кількістю - відповідно до товарно-транспортної накладної, видаткової накладної (акту приймання-передачі дуетів); за якістю - відповідно до паспорту та сертифікату якості заводу - виробника.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що за несвоєчасну оплату покупець виплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, яка розраховується від суми боргу за весь період прострочення платежів (цим договором не передбачено застосування ч. 6 ст. 232 ГК України), починаючи з дня, наступного за днем, визначеним п. 4.3. цього договору, коли зобов'язання мало бути виконано до дати повного розрахунку покупцем за отриманий товар, та нараховується продавцю до сплати незалежно від строків надходження, наявності або відсутності бюджетного фінансування.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, якщо не припинений достроково, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 536742,45 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними від 21.08.2015р. № Рн150821/002 на суму 132 466,01 грн., від 28.08.2015р. № Рн150828/001 на суму 149 278,80 грн., від 01.09.2015 р. № Рн150901/003 на суму 47 367,10 грн., від 09.09.2015р. № Рн150909/003 на суму 99 358,20 грн., від 13.10.2015р. № Рн151013/005 на суму 60 905,24 грн., від 29.10.2015р. № Рн151029/002 на суму 47 367,10 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 36/1 від 01.03.2017р., в якому повідомив про зміну банківських реквізитів та просив сплатити заборгованість за відвантажене паливо в сумі 43 272,34 грн. згідно договору поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р. щодо своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього інфляційних втрат - 18 172,79 грн., пені - 136 097,13 грн., 3% річних - 10 773,76 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на суму 536 742,45 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними від 21.08.2015р. № Рн150821/002 на суму 132 466,01 грн., від 28.08.2015р. № Рн150828/001 на суму 149 278,80 грн., від 01.09.2015 р. № Рн150901/003 на суму 47 367,10 грн., від 09.09.2015р. № Рн150909/003 на суму 99 358,20 грн., від 13.10.2015р. № Рн151013/005 на суму 60 905,24 грн., від 29.10.2015р. № Рн151029/002 на суму 47 367,10 грн.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з умов п. 4.3. договору поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р. строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав за видатковою накладною від 21.08.2015р. № Рн150821/002 - 21.10.2015р., від 28.08.2015р. № Рн150828/001 - 20.10.2015р., від 01.09.2015р. № Рн150901/003 - 01.11.2015р., від 09.09.2015р. № Рн150909/003 - 09.11.2015р., від 13.10.2015р. № Рн 151013/005 - 13.12.2015р., від 29.10.2015р. № Рн151029/002 - 29.12.2015р.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, а саме копії банківських виписок про рух коштів на рахунку позивача, відповідач своє зобов'язання зі своєчасної сплати поставленого товару належним чином не виконав, здійснивши оплату з порушенням строків, встановлених п. 4.3. договору.

Доказів протилежного відповідач суду не надав.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про те, що наявні в матеріалах копії банківських виписок та видаткових накладних є неналежними доказами по справі, оскільки такі заперечення не відповідають наявним у справі доказам, зокрема, листу за вих. № 36/1 від 01.03.2017р., в якому позивач повідомляв про зміну банківських реквізитів та просив сплатити заборгованість за відвантажене паливо в сумі 43 272,34 грн. за новими реквізитами, що відповідачем було здійснено з порушенням строків, визначених умовами договору.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару за договором, позивачем заявлено до стягнення з останнього інфляційних втрат - 18 172,79 грн., пені - 136 097,13 грн., 3% річних - 10 773,76 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання зобов'язання.

Так, договором встановлено, що оплата товару здійснюється на умовах відстрочки платежу на термін до 60 календарних днів з моменту постачання кожної окремої партії товару, тобто, першим днем прострочення виконання зобов'язання є 61-й день з моменту постачання кожної окремої партії товару.

Разом з тим, відповідачем в якості першого дня прострочення виконання зобов'язання визначено 70-й день з моменту постачання кожної окремої партії товару.

Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то перевірку розрахунків інфляційних втрат та 3% річних судом здійснено відповідно до визначених позивачем періодів.

За перерахунком суду, згідно періодів нарахування позивача, розмір 3% річних становить 4 976,08 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж позивачем заявлено до стягнення.

Однак, з урахуванням ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат, заявлена позивачем, а саме - 18172,79 грн.

Що стосується заявленої до стягнення пені у розмірі 136 097,13 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 7.4 договору сторони погодили, що цим договором не передбачено застосування ч.6 ст. 232 ГК України, тобто умовами договору сторони збільшили період нарахування пені.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов договору поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р., існують підстави для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.1. договору.

Проте, відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 02.03.2018р., при цьому, заявлена до стягнення пеня за прострочену заборгованість була нарахована останнім з 03.11.2015р. по 08.06.2017р., тобто, у даному випадку має місце сплив спеціальної позовної давності в частині заявленої до стягнення пені за період 03.11.2015р. по 01.03.2017р., що передбачений ст. 258 ЦК України.

Таким чином, з урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині заявленої до стягнення пені за період з 03.11.2015р. по 01.03.2017р. не підлягають задоволенню, з огляду на пропуск спеціального строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у справі.

При цьому, твердження позивача, що умовами договору сторони збільшили спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення пені є помилковим.

Дійсно, сторони передбачили, що ч. 6 ст. 232 ГК України до договору поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р. не застосовується.

Однак вказана норма встановлює обмеження щодо періоду нарахування пені до шести місяців, а отже її незастосування до спірних правовідносин свідчить про збільшення останнього, а не строку позовної давності для звернення до суду з позовом, передбаченого ст. 258 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, за розрахунком суду пеня за період 02.03.2017р. по 08.06.2017р. за порушення зобов'язань за договором поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р. становить 9 487,73 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 8-1 про закупівлю товарів за державні кошти від 14.08.2015р. щодо своєчасної оплати поставленого товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 9 487,73 грн. пені, 18 172,79 грн. інфляційних втрат та 4 976,08 грн. 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (01013, м. Київ, Набережно-печерська дорога, будинок 2; код ЄДРПОУ 03359018) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (37043, Полтавська обл., Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134КМ; код ЄДРПОУ 25392923) пеню в сумі 9 487 грн. 73 коп., інфляційні втрати в сумі 18 172 грн. 79 коп., 3% річних в сумі 4 976 грн. 08 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 489 грн. 55 коп.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.06.2018р.

СуддяПривалов А.І.