Рішення № 74749966, 07.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2018Справа № 910/3926/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова

компанія»

до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

про стягнення 57.296,89 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

02.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення 57.296,89 грн., з яких: 53.040,20 грн. виплаченого страхового відшкодування, 4.710,28 грн. пені, 4 080,44 грн. інфляційних втрат та 1.176,25 грн. - 3% річних.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу № АЗ-007/000/150000008 від 02.06.2015 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АЕ/003663752), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 відкрито провадження у справі № 910/3926/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 03.04.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103045208722 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 03.04.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 03.04.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 06.04.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103045208722, а отже відповідач мав подати відзив до 23.04.2018 включно.

17.04.2018 від Моторного (транспортного) страхового бюро України до суду надійшла запитувана судом інформація щодо полісу № АЕ/003663752.

19.04.2018 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить позов задовольнити частково лише в розмірі страхового відшкодування в сумі 49.000,00 грн. Відповідач зазначає, що він має виконати зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування на користь позивача виключно в межах визначених полісом обов'язкового страхування АЕ/3663752 з урахуванням ліміту відповідальності та за вирахуванням франшизи. 15.03.2018 відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування. Однак, 02.04.2018 страховик отримав позовну заяву, тому у відповідності до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплату страхового відшкодування в сумі 49.000,00 грн. буде здійснено на підставі рішення суду, яке набере законної сили. Безпідставними вважає нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки позивач з відповідачем не перебувають в договірних правовідносинах, а тому у відповідача не виникає обов'язку сплатити відповідальність передбачену нормами цивільного законодавства.

26.04.2018 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що погоджує з доводами відповідача про ліміт відповідальності відповідача в сумі 49.000,00 грн. З приводу нарахування інфляційних втрат та 3% річних зазначає, що правовідношення в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату є грошовим зобов'язанням.

26.04.2018 від позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 54.631,54 грн., з яких: 49.000,00 грн. страхового відшкодування, 4.423,32 грн. інфляційних втрат та 1.208,22 грн. - 3% річних.

Відповідачем 03.05.2018 до відділу діловодства суду подано заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних посилаючись на те, що правовідносини між сторонами у даній справи мають характер суброгації за якої не застосовується відповідальність, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03.02.2017 у справі № 177/67/17 вбачається, що 06.04.2016 о 08 годині 45 хвилин ОСОБА_1 керуючи автомобілем НОМЕР_3 по вул. Гагаріна в с. Чкаловка, Криворізького району Дніпропетровської області, наближаючись до нерегульованого перехрестя на автошляху Н23 (м. Кропивницький - м. Кривий Ріг - м. Запоріжжя), не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до перехрестя по головній дорозі, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п. 2.1 розділу 33 та п.п. 1.5, 2.3б, 16.3, 16.11 Правил дорожнього руху України.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Автомобіль марки Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_1 застрахований Придніпровською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (страхувальником) у Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (страховик) на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу (Автокаско) № АЗ 007/000/150000008 від 02.06.2015.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до висновку № 172/16 від 16.08.2016 матеріальний збиток завданий внаслідок пошкодження автомобіля Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_1, складає 148.465,46 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

В ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

03.03.2017 страхувальник звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» із заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі договору добровільного страхування позивачем було складено страховий акт № КАСКО/007/000/16/0487, а також розраховано суму страхового відшкодування.

Вказаним страховим актом позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 53.040,20 грн.

Матеріали справи свідчать, що кошти в розмірі 53.040,20 грн. були перераховані страховиком (позивачем) згідно платіжних доручень № 223 від 10.03.2017 та № 241 від 16.03.2017.

Згідно наданої інформації Моторного (транспортного) страхового бюро України вбачається, що цивільна відповідальність транспортного засобу ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2 відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/003663752 застрахована у Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім».

Відповідно до умов договору (полісу) № АЕ/003663752 ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну визначено в розмірі 50.000 грн. та встановлено розмір франшизи - 1.000,00 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 53.040,20 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/003663752, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала транспортного засобу ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2 встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В матеріалах справи наявна претензія № 1695/17 від 24.05.2017 на виплату страхового відшкодування, в якій позивач просив протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання цієї вимоги перерахувати на його рахунок відшкодування в сумі 53.040,00 грн. Дана вимога отримана відповідачем згідно поштового повідомлення про вручення відправлення 29.05.2017.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідач отримавши вимогу позивача не виплатив суму страхового відшкодування та не надав відповіді.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки умовами полісу № АЕ/003663752 розмір франшизи встановлено в сумі 1.000,00 грн., тому позивачем зменшено страхове відшкодування на його розмір.

З огляду на те, що відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу Skoda Fabia, державний номер НОМЕР_1 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та беручи до уваги те, що розмір збитків розраховується виходячи із ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 49.000,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4.423,32 грн. інфляційних втрат та 1.208,22 грн. - 3% річних нарахованих на суму 49.000,00 грн. у період з 29.06.2017 по 24.04.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням. Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено вище, позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити страхове відшкодування та відповідач після її отримання виплату коштів не здійснив, а отже мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Разом з цим, суд не погоджується із здійсненим позивачем нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних, оскільки розрахунок здійснений у період з 29.06.2017 (дата спливу місячного терміну встановленого у вимозі № 1695/17 від 24.05.2017), тоді як відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено строк виплати - протягом 90 днів з моменту отримання вимоги, а отже початком прострочення виплати страхового відшкодування є 28.08.2017.

За розрахунками суду інфляційні втрати складають 4.797,02 грн. (на суму 49.000,00 грн. у період з 28.08.2017 по 24.04.2018).

Однак, у зв'язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром пені - 4.423,32 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 4.423,32 грн. пені обґрунтовані і підлягають задоволенню.

За розрахунками суду 3% річних складають 966,58 грн. (на суму 49.000,00 грн. у період з 28.08.2017 по 24.04.2018).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 966,58 грн. - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 5.000,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

01.12.2017 між позивачем (клієнт) та адвокатом ОСОБА_3 був укладений договір про надання правової допомоги № 2/17, за умовами якого клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Додатковою угодою № 1 до вказаного договору розмір щомісячної плати визначено в сумі 23.000,00 грн., яка за умовами п. 4.2 договору сплачується щомісячно до 18 числа кожного місяця.

В останню дату кожного календарного місяця, що є робочим днем. складається акт, що підписується кожною із сторін. В акті вказується зміст наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4 договору).

29.03.2018 між клієнтом та адвокатом складено акт приймання-передачі послуг № 14, відповідно до якого адвокат надав клієнту послуги (консультація клієнта та складення позовної заяви) загальною вартістю 5.000,00 грн.

Позивач сплатив на користь адвоката ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 23.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 03.03.2018.

Підтвердженням того, що ОСОБА_3 адвокат є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 1345 від 02.04.2002.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 4.746,32 грн.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681) суму страхового відшкодування в розмірі 49.000 (сорок дев'ять тисяч) грн. 00 коп., 4.423 (чотири тисячі чотириста двадцять три) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 966 (дев'ятсот шістдесят шість) грн. 58 коп. - 3% річних, 1.672 (одна тисяча шістсот сімдесят дві) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору, 4.746 (чотири тисячі сімсот сорок шість) грн. 32 коп. витрат на правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова