Рішення № 74746133, 08.05.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49347/17-ц

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2018 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.,

секретар Винник С.М.,

справа № 757/49347/17-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач : Національний банк України,

вимоги позивача: визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

представник позивача: ОСОБА_2,

представник відповідача: Донченко О.Г.,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що з 1 грудня 2005 року він працював у Центральному сховищі Національного банку України. Наказом від 28.07.2016 року № 3215-к його було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року позивача поновлено на роботі. Рішення суду набрало законної сили та було виконано відповідачем. Проте, Наказом НБУ від 28.07.2017 року його знов було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Дане звільнення позивач вважає незаконним та таким, що суперечить вимогам діючого законодавства.

В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримав, просив задовольнити з викладених у ньому підстав. Зазначив, 27.07.2017 року (після поновлення його на роботі за рішенням суду) його було повідомлено про звільнення за правилами попереднього звільнення.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував Наголошував на тому, що кадрове управління діяло в межах діючого законодавства та позивачу було запропоновано посади інспектора відділу опрацювання документів, тобто виконано всі вимоги у відповідності до вимог трудового законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 01 грудня 2005 року по 20.07.2016 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Наказом від 28.07.2016 року позивача звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року ОСОБА_1 скасовано наказ про звільнення та поновлено його на роботі.

Наказом Національного Банку України № 2556-к від 28.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було вручено попередження про звільнення від 25.04.2016 року та запропоновано посаду старшого касира відділу приймання та видачі цінностей управління роботи готівкою Центрального сховища (дата пропозиції 28.07.2016 року)

Тобто, 25.04.2016 року позивач був попереджений про зміну істотних умов праці (скорочення штату працівників) та про наступне звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зміна істотних умов праці позивача була зумовлена змінами в організації виробництва та праці, викликаними економічною необхідністю раціонального використання праці.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників визначено ст. 49-2 КЗпП України.

Так, ч.3 цієї статті передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що при вирішенні питання про дотримання вимог законодавства власником або уповноваженим органом підприємства, установи, організації в цій частині підлягають з'ясуванню обставини, пов'язані з тим, чи була у відповідача інша робота (вакантні посади), яку міг виконувати (займати) працівник відносно якого вирішувалось питання про звільнення, чи пропонувалась йому така робота (посади) та чи надавав він згоду на переведення на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, посилання позивача на порушення відповідачем положень ст. 49-2 КЗпП України щодо не запропонування йому при звільненні вакантних посад, які-б відповідали його кваліфікації, не спростовується відповідачем та матеріалами справи.

Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача на ту обставину, що відділом кадрів було запропоновано позивачу вакантні посади, оскільки дані обставини були предметом розгляду по іншій справі, за результатами якої ОСОБА_1 було поновлено на роботі.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, позивач звільнений незаконно та підлягає поновленню на посаді з дня його незаконного звільнення, а саме: з 10 жовтня 2017 року, а накази - визнанню недійсними.

Також, у відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік, тому стягненню підлягає середній заробіток в сумі 245 250, 88 грн. (520 грн. 35 коп. х 160 днів)

Питання судових витрат суд вирішує у порядку положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-91,141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 5, 22, п. 7 ст. 40, ст. 231, 233 КЗпП України суд. -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України з 28 липня 2017 року.

Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 245 250 (двісті сорок п'ять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 88 коп., обрахованій без врахування податків та обов'язкових платежів.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 24 400 (двадцять чотири тисячі чотириста ) грн. 02 коп.

Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Національного банку України на користь держави судовий збір у розмірі 2 452 (дві тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн. 50 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Апеляційного суду м. Києва або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: Національний банк України: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106.

Суддя Г.О.Матійчук