Ухвала суду № 74745947, 11.06.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6306/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Чепізі Є. І.,

вирішуючи у судовому засіданні у залі суду у м. Києві заяву позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна про визнання недійсним договору дарування квартири, -

В С Т А Н О В И В:

У Печерському районному суді м. Києва на розгляді перебуває вказана справа, провадження у якій було відкрито ухвалою судді від 09.03.2016.

Позивач 08.06.2018 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, заборонити відповідачам, які є їх власниками, вчиняти дії, спрямовані на відчуження та обтяження вказаного нерухомого майна; до закінчення розгляду справи по суті тимчасово заборонити відповідачу ОСОБА_5, який є громадянином Республіки Білорусь, і відповідачу ОСОБА_4 виїжджати за межі України, а також до територій України, які є тимчасово окупованими.

В обґрунтування поданої заяви та необхідності, на переконання позивача, вжиття заходів забезпечення позову, вказано, що у справі існує реальний майновий спір, боржник ОСОБА_5 ухиляється від сплати боргу за рішенням суду, відчужує майно своїй матері ОСОБА_4, яка може відчужити спірне майно третім особам, внаслідок чого виконати рішення буде неможливо. А враховуючи, що відповідач ОСОБА_5 є громадянином Республіки Білорусь, останній може виїхати за межі України, з метою уникнути виконання рішення суду щодо сплати боргу.. На думку позивача, відповідачі можуть переховуватися на території Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської області України під виглядом перебування в Україні. Якщо боржник покине Україну і його місцезнаходження буде невідомо, це негативно вплине на судовий розгляд справи, а саме зірве його розгляд через відсутність однієї із сторін, а також через неможливість повідомляти сторону про судові засідання

Відповідно до положень частини 1 статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Як вбачається із заяви та матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання договору дарування квартир від 12.02.2015 № 133, від 6.02.2015 № 246, які були укладені між відповідачами як дарувальником та обдарованою, недійсними та переведення права власності у рахунок погашення боргу відповідача ОСОБА_5 перед позивачем.

Згідно з приписами частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, його метою є хоча і негайні, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Вивчивши заяву про забезпечення позову та дослідивши доводи, якими вона мотивується, суд відмовляє у її задоволенні, з тих підстав, що наведені доводи не свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, зокрема про це свідчить те, що, як вбачається з матеріалів справи, з часу відкриття провадження у справі відповідачі не скористалися своїм правом на відчуження вищевказаних об'єктів житлової нерухомості.

Окрім того, положення процесуального законодавства не передбачають такого виду забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до набрання законної сили рішенням суду про задоволення позовних вимог, у разі постановлення такого. Такий вид заходу забезпечення може бути застосований за рішенням, ухваленим судом за поданням державного або приватного виконавця як захід забезпечення виконання судового рішення. Застосування такого обмеження, хоч і тимчасового, до постановлення судового рішення у справі порушуватиме права відповідачів на вільне пересування, що гарантовано державою і закріплено у положеннях статті 33 Основного Закону України, і узгоджується із статтями 13, 14 Загальної декларації прав людини.

Відповідно до Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, здійснення права на вільне пересування, свободу місця проживання у межах території будь-якої держави і право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і є необхідними у демократичному суспільстві, а саме в інтересах національної або громадської безпеки; з метою підтримання громадянського порядку або запобігання злочинів; для захисту здоров'я чи моралі; з метою захисту прав і свобод інших людей.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви позивача ОСОБА_3 суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця про забезпечення позову у справі за позовом суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна про визнання недійсним договору дарування квартири.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва.

Суддя І. В. Литвинова