Рішення № 74743196, 23.05.2018, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/128/18

Номер провадження 2/739/124/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м.Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

у складі: головуючої – судді Кочура О.О.,

за участі: секретаря – Худорба Р.Г.,

представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі позивач), діючи через свого представника ОСОБА_4, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 15.11.2010 року у розмірі 14641,81 грн. В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_3 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 15.11.2010 року. ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір. Відповідно до умов зазначеного договору позивач свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_3 виконав в повному обсязі. Остання, в свою чергу, своєчасно не повертає ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитні кошти, своєчасно не сплачує відсотки за його користування та ухиляється від виконання зобов'язань по кредитному договору. Станом на 30.11.2017 року заборгованість становила 14 641,81 грн. з яких: тіло кредиту – 1193,35 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 9975,04 грн., заборгованість за пенею та комісією 2500 грн., по штрафам 500,00 грн. (фіксована частина), 673,42 грн. (процентна складова). В позові посилається на право в односторонньому порядку змінювати тарифи згідно з п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг з наступним інформуванням позичальника в виписці по картковому рахунку на умовах, визначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та Правил, щодо отримання якої встановлений обов’язок позичальника відповідно до п. 1.1.2.3 Умов та правил. Посилається на те, що згідно з п. 1.1.2.4 Умов та Правил Умов позивальник в разі незгоди з зміненою процентною має надати банку письмову заяву про розірвання договору та погасити виниклу заборгованість. З метою захисту своїх прав змушені звернутись до суду. У судове засідання представник позивача не з’явився при цьому звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі в якій зазначив, що позовні вимоги він підтримує повністю. Пояснення на відзив представником позивача не подано. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, але її інтереси представляє адвокат ОСОБА_1 Представником відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву поданий відзив, розрахунок боргу. Як вбачається з відзиву, представник відповідача заперечує право позивача в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за кредитом, в тому числі застосовувати подвійну процентну ставку щодо простроченої заборгованості. Представник відповідача ОСОБА_1 вважає положення п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими позивач має право змінювати в односторонньому порядку процентну ставку - нікчемним. З виконаного представником відповідача розрахунку заборгованості вбачається, що за умови незмінності процентної ставки, відповідачка ОСОБА_3 станом на 11.02.2015 р. розрахувалася за отриманий кредит в повному обсязі. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 підтримав викладені у відзиві доводи, попросив відмовити в позові в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно з зробленим ним розрахунком боргу відповідачка свої зобов’язання за договором виконала в повному обсязі. При цьому представник відповідача погодився з наданим позивачем розрахунком боргу станом на 31.10.2013 року,згідно з яким заборгованість відповідачки становила 1674,41 боргу за кредитом та 91,51 грн. боргу за процентами. Дослідивши всі письмові докази та заслухавши вступне слово представника відповідача ОСОБА_1, та дослідивши відзив на позов, судом встановлено, що 15.11.2010 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір шляхом подання останньою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг на відкриття рахунку і встановлення кредитного ліміту у розмірі 800 грн. зі сплатою 30% на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості . При укладенні цього договору сторони керувалися положенням частини першої статті 634 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якого договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно пункту 2.1.1.2.1. Умов та Правил надання банківських послуг (далі Умови), що визначають умови укладеного сторонами договору, ОСОБА_2 видає Клієнту картку, її вид визначається в пам’ятці Клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого Клієнт та Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання картки, вказана в заяві. Зі змісту анкети-заяви, поданої відповідачкою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що відповідачці було видано картку 06 грудня 2011 року. Подавши відповідну заяву відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Тарифами складає укладений між нею та позивачем кредитний договір. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку боргу, тарифів, при укладанні договору діяла процентна ставка - 30% річних. В подальшому процентна ставка за кредитом неодноразово змінювалася: з 01.09.2014 р. – 32,40%, З 01.04.2015 – 42% . Також з розрахунку боргу позивача вбачається, що позивач нараховував проценти за подвійною ставкою на прострочену заборгованість. Вирішуючи питання про правомірність підвищення процентної ставки, суд виходить з наступного: Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. За змістом ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що ознакою встановлення в договорі змінюваної процентної ставки є наявність умов та порядку зміни ставки. Змінювана процентна ставка застосовується в залежності від зміни індексів, які мають ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів (індекс інфляції, облікова ставка НБУ тощо) та визначається за формулою, яка дозволяє точно визначити її розмір за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Суд дійшов висновку, що в укладеному між позивачем та відповідачкою кредитному договорі встановлено фіксовану процентну ставку, оскільки в договорі не передбачено умов і порядку зміни ставки в залежності від зміни певних умов (індексів). Суд виходить з того, що згідно з частиною 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідна правова позиція була наведена Верховним судом України, що викладена в Постанові в справі № 6-1374 цс 17 від 11 жовтня 2017 р. Аналізуючи умови договору, суд вважає, що в п. 1.1.3.2.3 Умов йдеться про право баку змінювати в односторонньому порядку тарифи (в тому числі процентну ставку), та встановлюється обов’язок клієнта у разі незгоди з зміненими тарифами звернутися до банківської установи з заявою про розірвання договору та погасити заборгованість в повному обсязі (п. 1.1.2.4 Умов та Правил). При цьому виходить з наступного: згідно з ст. 654 ЦК України зміна договору вичиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з ст.. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною( ч. 1 ст. 642 ЦК України ). Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що зміна кредитного договору щодо зміни процентної ставки має здійснюватися в письмовій формі, тобто має відбуватися шляхом надіслання зацікавленою стороною відповідної пропозиції (оферти) в письмовій формі, зміни набирають чинності з моменту акцепту пропозиції позичальником, що також має здійснюватися в письмовій формі. До прийняття пропозиції або в разі її відхилення діють попередні умови договору. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що п. 1.1.3.2.3, п. 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг не містять правил щодо направлення та прийняття сторонами пропозиції про зміну тарифів, в тому числі процентної ставки (ознайомитися з зміненою процентною ставкою позичальник може лише в виписці банку на умовах, визначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та Правил, щодо отримання якої встановлений обов’язок позичальника відповідно до п. 1.1.2.3 Умов та правил). Натомість містить правило, згідно з яким позичальник не має права відхилити змінену в односторонньому порядку банком процентну ставку, в разі незгоди з зміною процентної ставки має право лише на розірвання договору з повною сплатою боргу. Змінена процентна ставка починає діяти відразу з моменту прийняття відповідного рішення банком, незалежно від волі та волевиявлення позичальника. Отже, суд доходить до висновку, що п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг містить правило зміни тарифів банком в односторонньому порядку, тому є нікчемним в частині зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними вимоги позивача по стягненню з відповідачки заборгованості, що виникла внаслідок одностороннього підвищення позивачем процентної ставки за кредитом, в тому числі застосування подвійної процентної ставки, як такі, що виникли за нікчемним правочином. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку боргу (а.с.3-5), станом на 31.10.2013 року заборгованість відповідачки становила 1674,41 боргу за кредитом та 91,51 грн. боргу за процентами. Борг в цьому розмірі станом на 31.10.2013 року визнано представником відповідача. Згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.3-5) відповідачка за період часу з 31.10.2013 р. по 11.02.2015 р. сплатила на користь банку 2133,43 грн.. З наданого представником відповідача розрахунку боргу, зробленого виходячи з незмінності процентної ставки - 30% річних (а.с.62), вбачається, що ОСОБА_5 сплатила банку за період з 31.10.2013 р. по 11.02.2015 р. - 2133,43 грн. (що відповідає даним, наведеним в розрахунку позивача), погасивши тим самим заборгованість за кредитом 1674,41 грн. та 432,55 грн. процентів ( з яких 91,51 грн. з заборгованість станом на 31.10.2013 р., 341,04 грн. - нараховані проценти за період з 31.10.2013 р. по 11.02.2015 р. виходячи з незмінності процентної ставки 30% річних ). Після 31.10.2013 р. відповідачка кредиту не брала. Переплата станом на 11.02.2015 р. становить 26,47 грн., заборгованість за кредитом та процентами відсутня, отже суд вважає, що відповідачка станом на 11.02.2015 року повністю розрахувалася з позивачем. За таких обставин суд також відмовляє в стягненні 2500 грн. заборгованості за комісією, 500 грн. штрафу – фіксована складова, 673,42 грн. – процентна складова, оскільки зазначені суми нараховані за відсутності порушення відповідачкою договірних зобов’язань.

На підставі викладеного, керуючись статтями 525-526, ч.1 ст. 530, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 12,13,76-81,83,258-259, 263-268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.О.Кочура