Постанова № 74742277, 13.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Харків

справа № 642/1012/14ц

провадження № 22-ц/790/3167/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Бурлаки І.В.,

ОСОБА_1

за участю секретаря - Брулевича В.В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Харкові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2014 року, головуючого першої інстанції судді Лазарєва А.В. по справі № 642/1012/14ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулось з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування зазначено, що 26.06.2007 року між АКІБ «УКРСИБАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11176074000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 90 000,00 доларів США, який зобов’язався повернути у повному обсязі в строк до 25.06.2018 року або достроково зі сплатою 13,00 відсотків річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 80 кв.м., житловою площею 29,7 кв. м., що підтверджується договором іпотеки № б/н від 26.06.2007 року, укладеним між АКІБ «УКРСИБАНК» та ОСОБА_2

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК».

08.12.2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу вимоги за кредитами, в тому числі і за кредитним договором № 11176074000.

Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, трикімнатну квартиру № 36, загальною площею 80 кв.м., житловою площею 29,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 148/2 та належить відповідачу в рахунок заборгованості у розмірі 124 538,49 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 995 436,15 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що мораторій на примусову реалізацію заставного майна був введений як тимчасовий захід на період до правового врегулювання порядку реструктуризації валютних кредитів фізичних осіб, наданих на придбання житла. Введений мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє кредитору захищати свої права у зазначений спосіб, тоді як відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки остаточно позбавляє кредитора такого права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з неможливості звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру відповідача у зв’язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судова колегія не може погодитись з таким висновком.

З матеріалів справи вбачається, що 6 червня 2007 р. між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11176074000, згідно якого відповідач отримав кредит у валюті в сумі 90 000, доларів США (а.с. 11-17).

Тоді ж, 26 червня 2007 р. з метою забезпечення вказаного кредитного договору між АКІБ «УКРСИББАНК» і відповідачем був укладений іпотечний договір, за яким відповідач передав банку в іпотеку належну йому на праві приватної власності трикімнатну квартиру № 36, загальною площею 80 кв.м., житловою площею 29,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 148/2 (а.с. 18-21).

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 р. АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 р. між ПАТ «УКРСИББАНК»» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі - продажу прав вимоги за кредитними договорами, на підставі яких ПАТ «Дельта - Банк» набув права кредитора за спірним кредитним договором з відповідачем (а.с. 42 – 66).

Станом на 01 серпня 2013 р. у відповідача мала місце заборгованість за вказаним кредитним договором на суму 124 538,49 дол. США, що за курсом НБУ складає 995 436,15 грн. (а.с. 25).

30 жовтня 2013 р. позивач направив відповідачу повідомлення про те, що право вимоги за кредитним договору перейшло до нього і попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі несплати заборгованості у відповідності до умов кредитного та іпотечного договорів, а також ЦК України, Закону України «Про іпотеку» (а. с. 36 – 37).

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню цього слова, поданому в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Верховним Судом України у Постанові від 30.11.2016 року №308/22362/13ц вказано, що, встановивши сукупність обставин, які є підставою для задоволення вимог кредитора саме шляхом звернення стягнення на іпотечне або заставлене майно, суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, зупиняє стягнення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а не відмовляє в позові.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на Закон України від 3 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог не є правомірним.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотечним договором передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, але в досудовому порядку. Таким чином, вимоги позивача про визнання за ним права власності на предмет іпотеки та припинення права власності ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Норми матеріального права, а саме Закон України «Про іпотеку» не регулює правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб як визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а норми матеріального права застосовані неправильно оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2014 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовити з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.06.2018 року.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - І.В. Бурлака

ОСОБА_1