Рішення № 74741911, 08.06.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1756/18

Провадження № 2/645/1353/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2018 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Мартинової О.М.,

секретар судового засідання – Куркін Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, відшкодування завданої моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій, з урахуванням прийнятих судом уточнень, просила стягнути три проценти річних від простроченої суми та суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 65577,11 грн., моральну шкоду у розмірі 120000 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2504,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 05 лютого 2013 року відповідач відкрито викрав із багажника її автомобіля сумку з речами, в якій крім всього іншого знаходились гроші у сумі 36140 грн., 1700 евро та 250 доларів США. Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2014 року відповідача визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та призначено покарання. Разом з тим, вищезазначеним вироком, який набрав законної сили 14 березня 2014 року, з відповідача на її користь стягнуто 61042,80 грн. в якості відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди. 14 березня 2014 року у ОСОБА_2 виникло перед позивачем грошове зобов’язання. 10 квітня 2018 року відповідач сплатив існуючу заборгованість. Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач вважає, що відповідач має сплатити їй 7415,43 грн., як три проценти річних від простроченої суми та 57440,04 грн., як суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Крім того, позивач просить стягнути на її користь моральну шкоду, вказуючи на те, що вищезазначеним злочином їй завдано моральних страждань. Так, кошти якими заволодів відповідач були зібрані позивачем для лікування хворої матері, а саме проведення курсу хіміотерапії. У зв’язку з викраденням зазначених коштів, позивач змушена була шукати, збирати гроші на лікування матері, через що довелось відкласти її лікування та можливо, саме через втрачений час подальше лікування не дало бажаного ефекту та 23 липня 2013 року її мати померла. Позивач посилається на те, що змушена була відвідувати різноманітні слідчі дії, судові засідання, що забирала багато її часу та спричиняло душевні хвилювання та страждання, внаслідок чого також відбулися негативні вимушені зміни у її житті. Також, відповідач завдав їй душевних страждань, які були викликані його відвертим та зухвалим нехтуванням її власністю. Відповідач не тільки викрав та розпродав належні їй матеріальні цінності, а навіть не визнав вини, не вибачився перед нею, що також спричинило певний моральний стрес та пригнічення. Позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 65577,11 грн., з яких 7465,60 грн. три проценти річних від простроченої суми та 58111,51 грн. сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 120000 грн., як відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

12 квітня 2018 року до матеріалів справи надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на її користь 65577,11 грн., з яких 7465,60 грн. три проценти річних від простроченої суми та 58111,51 грн. сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2018 року прийнято до розгляду та відкрите загальне позовне провадження.

02 травня 2018 року до матеріалів справи надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на її користь 65577,11 грн., з яких 7465,60 грн. три проценти річних від простроченої суми та 58111,51 грн. сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, моральної шкоди у розмірі 120 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2504,80 грн.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 травня 2018 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено заборонену відчуження на квартиру № 27, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 11.

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав. Так, посилається на відсутність правових підстав для стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, оскільки норми ст. 625 ЦК України не застосовуються до не договірних зобов’язань, зокрема деліктних, якими є рішення суду про стягнення шкоди, оскільки нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності. Вважає, що позивачем не надано належної обґрунтованості позову, а саме: не надано доказів, які підтверджують відстрочку лікування та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та смертю родича, а також не приведено з яких критеріїв визначено суму моральної шкоди 120 000 грн. Крім того, в позовній заяві у кримінальному провадженні моральна шкода позивачем заявлена не була. Вказує на те, що в ході розгляду справи про кримінальне провадження ОСОБА_1 було подано до нього цивільний позов, який задоволено вироком суду від 11 лютого 2014 року. Позивач дізналася про порушення свого права та про особу, яка його порушила, то саме із цього часу у неї виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди, а так як до суду за захистом свого порушеного права позивач звернулась зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови у позові.

Позивач надав до суду відповідь на відзив в якій вказує, що не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву. Вважає, що дії ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов’язань. Оскільки відповідач мав грошове зобов’язання перед позивачем, що підтверджує вирок суду, та порушив своє грошове зобов’язання, у неї виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат і трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Не погоджуючись з твердженням відповідача щодо необґрунтованості вимог про стягнення моральної шкоди вказує на те, що пережиті нею душевні та моральні страждання, тяжкість злочину, строк протягом якого відповідач відшкодовував завдані матеріальні збитки, поведінка відповідача під час судового розгляду та після винесення судом йому вироку, враховуючи зміни, які спричинив злочин ОСОБА_2 у її житті, вона оцінює завдану моральну шкоду у 120000 грн. Крім того, вважає позицію відповідача щодо застосування до вимог про стягнення моральної шкоди строків позовної давності помилковою. Посилається на те, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строк позовної давності не застосовується. Заява відповідача про застосування до позовних вимог про стягнення завданої моральної шкоди строків позовної давності не ґрунтується на положеннях діючого законодавства України, а тому вважає, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позові та просили суд їх задовольнити.

Присутні у судовому засіданні відповідач та його представник ОСОБА_4 заперечували проти позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, дійшов висновку, що вимоги за позовною заявою підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судовим розглядом встановлені наступні факти та відповідним ним правовідносини.

Так, 05 лютого 2013 року, приблизно о 13 год.00 хв, ОСОБА_2, перебуваючи біля будинку № 17 по вул. Харківських Дивізій в м. Харкові, відкрито викрав з багажника автомобіля «Peugeot-206» майно, що належало ОСОБА_1, після цього втік з місця злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, заподіявши ОСОБА_1 значний матеріальний збиток на загальну суму 65789 грн. 80 коп.

Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, йому призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з іспитовим троком на 2 роки та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 61042 грн. 80 коп.

Відповідно до ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно листа начальника відділу Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова від 11 квітня 2018 року № 21940, на примусовому виконанні у Міжрайонному ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області перебувало виконавче провадження № 46327691 з виконання виконавчого листа № 645/4563/13-к від 14.03.2014 виданого Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми коштів у розмірі 61042,80 грн.

03 лютого 2015 року державним виконавцем згідно ст.ст. 3,4.24,25,26,27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

10 квітня 2018 року на рахунок з обліку депозитних сум відділу надійшли кошти за виконавчим провадженням, достатніх для погашення заборгованості за виконавчим документом, постановою про стягнення виконавчого збору та витрат на організацію та проведення виконавчих дій.

11 квітня 2018 року, державним виконавцем на підставі п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З урахуванням викладеного положення стаття 625 ЦК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому, частина 5 статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Тобто, положення статті 625 ЦК України (індекс інфляції) застосовується лише до договірних, а не деліктних правовідносин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 6-2491цс15 від 2 березня 2016 року.

Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Таким чином, дія частини другої статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, збитків.

Приймаючи до уваги наведене, вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми за шкоду, заподіяну злочином, є безпідставними, задоволенню не підлягають.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (Постанова), передбачено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3)в інших випадках, встановлених законом (частина 2 статті 1167 Цивільного кодексу України).

До випадків, які перелічені у ч.2 ст. 1167 Цивільного кодексу України, наведені позивачем у позові обставини не відносяться.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з'ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З'ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пункт 9 Постанови вказує на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду в деліктних (позадоговірних) відносинах передбачені ч.1 ст.1167 ЦК України, відповідно до положень якої моральна шкода, завдана особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Судом встановлено, що протиправними діями ОСОБА_2, у вигляді відкритого викрадення майна, позивачеві було завдано моральної (немайнової) шкоди, яка полягає у зміні життєвого укладу позивача, стресі, неможливості користуватися власним майном.

Проте, стороною позивача не доведено спричинення моральної шкоди тривалим відшкодуванням матеріальної шкоди за вироком суду. Так, позивачем не надано доказів вини відповідача у тривалому відшкодуванню матеріальних збитків, причинного зв'язку між діяльність відповідача та шкодою.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд, приймаючи до уваги доводи сторін, приходить до висновку, що позивачеві дійсно було заподіяно моральну шкоду, внаслідок злочину скоєного відповідачем, а тому суд, керуючись внутрішнім переконанням, принципами розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне задовольнити дану вимогу позивача частково та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Заяви відповідача та його представника щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення моральної шкоди завданої злочином є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Так, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди спричиненої злочином випливають із порушення особистих немайнових прав позивача та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що при поданні позову позивачем було сплачено 704,80 грн. та 1800,00 грн. – щодо вимоги майнового характеру, та щодо вимоги не майнового, які задоволені судом частково.

З підстав, передбачених ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 67,49 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 272, 273 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, відшкодування завданої моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п’ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, судовий збір у розмірі 67 (шістдесят сім) грн. 49 (сорок дев’ять) коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: м. Харків, Салтівське шосеАДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2.

Повне судове рішення складено 15 червня 2018 року.

Суддя –