Рішення № 74740537, 04.06.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15761/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2018 м. Рівне

Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi Куцоконя Ю.П.,

з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача адвоката ОСОБА_3,

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідачів адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному

справу № 569/15761/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримали та просять суд визнати недійсним договір дарування квартири від 05 вересня 2016 року, укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1626.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. 02 вересня 2016 року у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 позивачем, як потерпілою, слідчому було подано цивільний позов. Знаючи про цивільний позов та про необхідність відшкодування заподіяної злочином шкоди, а також з метою ухилення від відшкодування такої шкоди, ОСОБА_4 подарував належну йому квартиру своїй матері. Укладений відповідачами договір дарування квартири вважають фіктивним, оскільки він був вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнали та просять суд у задоволенні позову відмовити за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

На заперечення позовних вимог посилаються на те, що укладений відповідачами договір дарування квартири не є фіктивним. Про заявлений позивачем у кримінальному провадженні цивільний позов їм стало відомо лише 26 листопада 2016 року, в той час як намір укласти договір дарування квартири виник задовго до цього. Оскільки слідчим у ОСОБА_8 було вилучено паспорт громадянина України, укласти договір вони не могли. 31 серпня 2016 року паспорт ОСОБА_4 був повернутий і після цього договір був укладений.

Також вважають, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, оскільки не є стороною договору дарування квартири і цим договором її права не порушено.

Залучений судом в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук О.С. суду пояснив, що у кінці серпня 2016 року до нього звернулась ОСОБА_5 з приводу укладання договору дарування квартири. Він роз'яснив їй, які документи необхідні для укладання такого договору. Відповідачі мали прийти до нього для оформлення договору 02 вересня 2016 року, але у той день був день нотаріату і він не працював, у зв'язку з чим укладення договору було перенесено на 05 вересня 2016 року.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 05 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1626 (далі - договір дарування).

Як зазначено у пункті 1 договору дарування, за цим договором ОСОБА_4 (дарувальник) передає безоплатно у власність ОСОБА_5 (обдарованій) майно, а саме: належну йому на праві приватної власності квартиру за адресою АДРЕСА_1, а обдарована приймає у власність вищевказане майно.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Разом з тим, як встановлено судом, після укладення договору дарування ОСОБА_5 13 квітня 2017 року зареєструвалася у квартирі АДРЕСА_1 про що свідчать адресна картка та довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05 вересня 2017 року № 50745.

З пояснень відповідачів, які жодними доказами по справі не заперечуються та не спростовуються, слідує, що проживати у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5 почала ще до укладення нею договору дарування з ОСОБА_4

Як слідує з договору купівлі-продажу квартири від 16 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Діановою О.Л. за зареєстрованого в реєстрі за № 534, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 продали належну їм на праві приватної спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1

Таким чином, іншого житла, крім квартири АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_5 не має.

Наведене свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором дарування та, відповідно, про відсутність підстав для визнання укладеного договору дарування фіктивним.

За встановлених обставин, суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо фіктивності укладеного відповідачами договору дарування. При цьому суд враховує, що, як показали свідки, вони є подругами позивача і саме від позивача вони отримали інформацію про обставини дарування квартири відповідачами.

Що стосується посилань позивача на укладення договору дарування виключно з метою уникнення цивільно-правової відповідальності в межах кримінального провадження, враховуючи заявлений ОСОБА_2 у кримінальному провадженні цивільний позов до ОСОБА_4, суд вважає необхідним зауважити наступне.

Позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що на час укладення договору дарування (05 вересня 2016 року) відповідачу ОСОБА_4 було достовірно відомо про заявлений ОСОБА_2 позов у кримінальному провадженні.

Крім того, факт подання ОСОБА_2 позову до ОСОБА_4 у кримінальному провадженні сам по собі, без ухвалення вироку та без вирішення цивільного позову, не свідчить про виникнення у останнього перед позивачем будь-яких, у тому числі і грошових зобов'язань.

При вирішенні спору, суд не приймає до уваги посилання представника позивача на необхідність застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, оскільки, за обставинами цієї справи, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, яке набрало законної сили, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,273,352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В :

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_2, місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_4, місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2.

Відповідач - ОСОБА_5, місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3.

Повне рішення складено 15 червня 2018 року.

Суддя: Ю.П.Куцоконь