Постанова № 74738245, 18.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м.Суми

Справа №591/1642/17

Номер провадження 22-ц/788/713/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Біляєвої О. М. , Левченко Т. А.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи – Сумська державна нотаріальна контора Сумської області, громадська організація автогаражне товариство «Хімік»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2018 року в складі судді Клименко А.Я., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 03 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просила встановити факт спільного проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини ОСОБА_5 та ОСОБА_1, з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_6, 14 жовтня 2016 року, змінити черговість спадкування, надавши їй право на спадкування після смерті ОСОБА_6 разом із спадкоємцями першої черги, визнати за нею право власності на 1/2 частину гаража в громадській організації автогаражне товариство «Хімік» та на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 2108, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки вказане майно придбано під час спільного проживання з ОСОБА_6 однією сім’єю, як чоловіка та дружини, та визнати за нею право власності на 1/6 частину зазначеного майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, а всього на 4/6 частини гаража №861 в громадській організації автогаражне товариство «Хімік», та автомобіля ВАЗ 2108, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Позовна заява мотивована тим, що з 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу в належній позивачу на праві приватної власності квартирі за адресою: м. Суми, вул. Сумсько-Київських дивізій, буд.6/1 кв. 30.

У липні 2012 року ОСОБА_6 переніс інфаркт головного мозку та протягом місяця знаходився на стаціонарному лікуванні в КУ СМКЛ № 4 в м. Суми. Після виписки з лікарні потребував сторонньої допомоги та перебував під постійним диспансерним наглядом лікарів.

Позивач зазначала, що вона постійно опікувалась ОСОБА_6, здійснюючи за ним весь необхідний догляд, забезпечувала йому належне харчування, всі необхідні санітарно-гігієнічні процедури, придбавала ліки та здійснювала контроль за їх вживанням. Крім того, витрачала власні кошти на лікування ОСОБА_6, оскільки його пенсії на лікування не вистачало.

Сини ОСОБА_6 з ним стосунки не підтримували, ніякої допомоги йому не надавали, ні матеріально, ні фізично, ні морально його не підтримували.

14 жовтня 2016 року ОСОБА_6 помер. Вона здійснила за свій рахунок поховання, виконала всі належні ритуальні заходи. Сини у витратах на поховання участі не приймали.

Під час спільного сумісного проживання, за спільні кошти із ОСОБА_6 у січні 2009 року придбано гараж № 861 у громадській організації автогаражне товариство «Хімік», а у квітні 2012 року автомобіль ВАЗ 2108, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. Після смерті ОСОБА_6 автомобіль залишається в її користуванні.

Відповідачами подано заяву про переоформлення членства в автогаражному товаристві на їх ім’я та змінено замки на гаражі.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім’єю як чоловіка і жінки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року і до часу смерті ОСОБА_6, 14 жовтня 2016 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаража № 861 в громадській організації автогаражне товариство «Хімік» та 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2108 1987 року випуску, державний № НОМЕР_2, як на майно, набуте під час спільного проживання із ОСОБА_6 однією сім’єю, як чоловіка та жінки.

Змінено черговість спадкування, надано ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер 14 жовтня 2016 року, разом із спадкоємцями першої черги в рівних частках з ними.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину гаража № 861 в громадській організації автогаражне товариство «Хімік» та 1/6 частину автомобіля ВАЗ-2108 1987 року випуску, державний № НОМЕР_2, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер 14 жовтня 2016 року, а всього на 4/6 частин гаража № 861 в громадській організації автогаражне товариство «Хімік», та автомобіля ВАЗ 2108 1987 року випуску, державний № НОМЕР_2.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1280 грн. на відшкодування понесених нею по справі судових витрат, по 640 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів факту спільного проживання її однією сім’єю із ОСОБА_6, починаючи з 2000 року по 2016 рік. До жовтня 2002 року ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7, був зареєстрований та проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1 р. Стрілки у м. Суми, що підтверджується показаннями ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Зазначає, що ОСОБА_6 мав лише право членства в громадській організації автогаражне товариство «Хімік», гараж не належав йому на праві власності, а тому він незаконно включений до складу спадщини. Вказує, що судом безпідставно віднесено ОСОБА_1 до спадкоємців четвертої черги, відповідно до положень ст. 1264 ЦК України, оскільки позивач проживала разом із ОСОБА_6 з січня 2012 року по 14 жовтня 2016 року, тобто менше п’яти років.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_4 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2018 року залишити без змін.

Вважає, що суд першої інстанції дослідив наявні докази у справі та обґрунтовано визнав за нею право власності на 1/2 частину спірного майна, визначив обсяг спадкового майна та визнав за нею право власності у спірному спадковому майні разом з іншими спадкоємцями.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 та її представника – адвоката ОСОБА_10, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що з 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу у квартирі, яка належить позивачу на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1.

З довідки відділу реєстрації місця проживання «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради вбачається, що ОСОБА_6 з 06 березня 2008 року по 14 жовтня 2016 року був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 37).

З наявних копій фотографій вбачається, що ОСОБА_6 перебував разом з ОСОБА_1 в належній їй квартирі, приймав участь в урочистих подіях її сім’ї з 2002 року до 2012 року (а.с. 101-109).

У 2009 році ОСОБА_6 придбано гараж № 861 у громадській організації автогаражне товариство «Хімік» та 01 червня 2004 року автомобіль ВАЗ 2108, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 9-10).

Відповідно до довідки Громадської організації автогаражне товариство «Хімік» від 10 серпня 2017 року, ОСОБА_6 був членом автогаражного товариства «Хімік» і користувачем гаражу № 861 з 17 січня 2009 року по 14 жовтня 2016 року та ним вносились членські внески (а.с. 86).

З виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3771/849 вбачається, що з 22 липня 2012 року по 17 серпня 2012 року ОСОБА_6, знаходився на стаціонарному лікуванні в КУ СМКЛ № 4 з діагнозом: інфаркт головного мозку у басейні правої СМА (22.07.12 р.): лівобічний виражений геміпарез, дизартрія. Артеріальна гіпертензія ІІ. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. (гіпертонічна, атеросклеротична, діабетична) ст. субкомпенсації, ліквородинамічні розлади, легкий вестибуло-атактичний синдром. На момент виписки – виражена залежність від сторонньої допомоги та постійний диспансерний нагляд лікарів (а.с. 11-12).

14 жовтня 2016 року ОСОБА_6 помер (а.с. 8).

Спадкоємцями першої черги після його смерті є його сини - ОСОБА_2, ОСОБА_3.

16 березня 2017 року ОСОБА_3 після смерті батька звернувся до Третьої Сумської державної нотаріальної контори Сумської області із заявою про прийняття спадщини (а.с. 36).

21 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до третьої Сумської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6І.(а.с. 36).

З наявних документів ритуальних служб вбачається, що ОСОБА_1 понесла витрати на поховання ОСОБА_6 (а.с. 119-121).

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивоване тим, що доведено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до жовтня 2016 року, тобто до дня смерті останнього, а тому позивач, відповідно до положень ст. 1264 ЦК України, є спадкоємцем четвертої черги за законом. Крім того, з липня 2012 року ОСОБА_6 через похилий вік і тяжку хворобу перебував у безпорадному стані та потребував постійної сторонньої допомоги, яку надавала йому ОСОБА_1, тому з підстав, визначених у ст. 1259 ЦК України, вона має право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Статтею 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 256 ЦПК України (в редакції, чинній на час подачі позову) суд може розглянути справу про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

При цьому, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно встановив факт проживання позивача із ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу протягом 2004-2016 років, такий висновок суду не відповідає встановленим обставинам справи.

Так, рішення суду першої інстанції в частині встановлення вищевказаного факту обґрунтоване посиланнями на інформацію з копій фотокарток, особистих документів померлого, збережених у позивача, а також на показаннях свідків.

Натомість колегія суддів апеляційного суду вважає, що вищевказані докази беззаперечно та в своїй сукупності не можуть однозначно підтвердити факт проживання позивача із ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, оскільки у такому випадку суд мав би перевірити наступні обставини, які за змістом ст.ст. 3, 74 СК України підлягають доказуванню для таких правовідносин, ними є: факт спільного проживання однією сім’єю, факт наявності сформованого спільного побуту у цих осіб, а також окремі взаємні права та обов’язки, зокрема, по утриманню один одного, тощо.

Разом із цим, копії фотокарток, на яких позивач зображена разом із ОСОБА_6, можуть підтвердити лише обставину певного перебування цих осіб у певному приміщенні станом на певну дату, а перебування вказаних осіб на урочистостях за спільним столом не свідчить про існування тривалих сімейних відносин зі спільним проживанням однією сім’єю вказаними особами.

Факт пред’явлення особистих документів померлого ОСОБА_6, із наступним понесенням нею витрат на поховання останнього, також не підтверджує сталих взаємних і тривалих відносин вказаних осіб, що є характерними для подружжя. Зокрема, запис у членській книжці громадської організації автогаражне товариство «Хімік» про те, що позивач є фактичною дружиною, не може достовірно підтверджувати фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, оскільки судом першої інстанції не перевірялося джерело інформації, внесеної до цього документа, зокрема, обставини щодо умов видачі вказаного документу (в тому числі, не з’ясовано хто вчинив такий запис у документі та на підставі яких відомостей).

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 не допитувалися у відкритому та змагальному судовому процесі у суді першої інстанції, ці показання отримані судом у порушення принципу безпосереднього дослідження доказів (ч.1 ст. 89, ст. 90 ЦПК України), а тому вони є недопустимими і не могли бути покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення.

Апеляційний суд вважає, що перелічених вище доказів недостатньо для встановлення факту проживання позивача із ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а тому у встановленні цього факту слід відмовити з підстав необґрунтованості цієї вимоги.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Отже, зі змісту зазначених положень закону вбачається, що підставами для задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування, щодо зміни черговості спадкування, є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення позову необхідна наявність одночасно всіх п’яти вищезазначених обставин.

Таким чином, законом передбачений вичерпний перелік обставин, за наявності яких можлива зміна черговості, що не потребує розширеного тлумачення. Відсутність хоча б однієї із таких обставин зумовлює застосування загального порядку черговості спадкування, визначеного у ст. 1258 ЦК України.

При цьому, сам по собі факт проживання із спадкодавцем протягом певного часу і відповідна взаємна турбота осіб, які проживають разом, не є підставою для зміни черговості спадкування.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів справи, померлий ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, був особою похилого віку, мав статус пенсіонера за віком.

З виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 3771/849 вбачається, що з 22 липня 2012 року до 17 серпня 2012 року ОСОБА_6 знаходився на стаціонарному лікуванні в КУ СМКЛ № 4 з діагнозом інфаркт головного мозку.

На момент виписки з лікарні ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані через тяжку хворобу та потребував сторонньої допомоги.

Однак, ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів перебування ОСОБА_6 у період з серпня 2012 року та до 14 жовтня 2016 у безпорадному стані через перенесений інфаркт та потреби у її постійній допомозі у вказаний період.

Крім того, позивачем не надано і матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання саме нею матеріального забезпечення ОСОБА_6, як спадкодавцю, за його життя.

Отже, за недоведеністю ОСОБА_1 усіх передбачених ч. 2 ст. 1259 ЦК України юридичних фактів, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для зміни черговості спадкування майна померлого ОСОБА_6 та визнання за ОСОБА_1 права на спадкування його майна разом із спадкоємцями першої черги спадкування за законом.

Крім того, зі встановленням факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу протягом певного часу пов’язується і наступне виникнення у позивача права на спадкування майна померлого, а при недоведеності позивачем підстав для зміни черговості у спадкуванні в порядку першої черги за законом та факту проживання зазначених двох осіб однією сім’єю без реєстрації шлюбу відсутні також і підстави для задоволення позову в частині визнання права власності на спадкове майно, оскільки установлення вищевказаного факту є первісним та взаємопов’язано із вторинними вимогами про зміну черговості спадкування та визнання права власності на спадкове майно.

За встановлених обставин, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині визнання права власності на 1/2 частину гаража № 861 у громадській організації автогаражне товариство «Хімік», тим більше, що за наявними в матеріалах справи доказами вищевказаний об’єкт нерухомості за життя і до дня смерті спадкодавця ОСОБА_6 на праві приватної власності останньому не належав, а перебував лише у користуванні спадкодавця з 2009 року, право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку (а.с. 186), а тому згідно з нормами ст. ст. 1218, 1219 ЦК України право власності на вказане майно не може бути успадковано, та на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 2108, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаного ОСОБА_6 у 2004 році.

Суд першої інстанції вказаних норм закону не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 компенсація судових витрат у розмірі 1920 грн. за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368 , п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 – 384, 389, 390 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2018 року.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Сумська державна нотаріальна контора, Громадська організація автогаражне товариство «Хімік», про встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини, зміну черговості спадкування, про визнання права власності як на спільно придбане майно та в порядку спадкування, про визнання права власності в порядку спадкування.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 компенсацію судових витрат у розмірі 1920 грн. за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: О.Ю.Кононенко

ОСОБА_13

ОСОБА_14