Рішення № 74737994, 14.06.2018, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2079/17

2/583/50/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді - Плотникової Н.Б.

при секретарі - Логвиненко Л.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування, Чернеччинської сільської ради Охтирського району,

третя особа : Охтирська районна державна нотаріальна контора

про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

09.08.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування, Чернеччинської сільської ради Охтирського району, третя особа : Охтирська районна державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений 21 серпня 2012 року секретарем Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_4, за яким ОСОБА_3 заповідала все своє майно Охтирському територіальному центру, що зареєстрований в реєстрі за № 205.

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його сестра ОСОБА_3. За життя вона (ОСОБА_3.) склала заповіт, посвідчений 05.02.2009 року секретарем Бугруватської сільської ради Охтирського району, зареєстрований в реєстрі № 5, згідно якого все своє майно, яке складалося з земельного паю розміром 3,59 га на території Бугруватської сільської ради заповідала йому (позивачу ОСОБА_1.). ОСОБА_3 була інвалідом з дитинства, дітей не мала, прожила все своє життя в с. Бугрувате, він (позивач) постійно піклувався про сестру, надавав їй допомогу, між ними були добрі стосунки. В 2009 році ОСОБА_3 передала йому заповіт та державний акт на землю, зазначивши, що це її подяка брату та його родині за турботу, яку вони надавали їй усе своє життя. У 2012 році ОСОБА_3 тяжко захворіла, не вставала з ліжка, була не в змозі себе обслуговувати, потребувала постійного догляду. Він (позивач) не мав можливості постійно знаходитися біля сестри, оскільки тримав велике господарство. А тому ОСОБА_3 оформили на проживання в стаціонарне відділення Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування (с. Чернеччина Охтирського району), де невдовзі вона і померла. Після смерті ОСОБА_3 він (позивач) займався її похованням, поминками, встановив за свої кошти пам'ятник. В 2017 році, звернувшись до Охтирської районної державної нотаріальної контори, він дізнався, що після смерті ОСОБА_3 відкрито спадкову справу за заявою Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування та що перед самою смертю ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповідала Охтирському районному територіальному центру соціального обслуговування. Вважає, що при складанні цього заповіту ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не керувала ними, оскільки ще проживаючи в с. Бугрувате Охтирського району вона тяжко захворіла, майже не розмовляла, не впізнавала людей, які навідувалися до неї. ОСОБА_3 не мала чіткого волевиявлення заповідати своє майно Охтирському районному територіальному центру соціального обслуговування. Крім того, просив поновити строк для подачі позовної заяви, так як вважає, що термін позовної давності пропущений з поважної причини, оскільки про наявність заповіту на користь Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування позивач дізнався лише у липні 2017 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, та просили задовольнити в повному обсязі. Крім того, в судовому засіданні позивач пояснив суду, що проживав з сестрою ОСОБА_3 дружно в с. Бугрувате Охтирського району, були в гарних відносинах. Одного разу ОСОБА_3 прийшла до нього і повідомила, що поки вона (ОСОБА_3.) при своїй пам'яті, заповідає йому (ОСОБА_1.) земельний пай та надала йому заповіт і державний акт на землю. Коли ОСОБА_3 перебувала в с. Чернеччина в територіальному центру соціального обслуговування, то вона була лежачою, з ліжка не вставала, себе не обслуговувала, сама не підіймалася, не підіймала руки, не розмовляла, інколи не впізнавала людей, навіть своїх близьких родичів. Він та його дружина відвідували ОСОБА_3 в с. Чернеччина в територіальному центрі. ОСОБА_3 ніколи не говорила про намір складення заповіту на користь територіального центру.

Представник відповідача Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування - Покровський М.В. в судовому засіданні пояснив, що враховуючи досліджені в судовому засіданні докази, зокрема висновок судово-психіатричної експертизи, він не заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Представник відповідача - Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без участі їх представника, в письмовій заяві зазначає, що Чернеччинська сільська рада позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити, так як секретар сільради ОСОБА_4, посвідчуючи заповіт ОСОБА_3, діяла відповідно до вимог діючого законодавства.

Представник третьої особи - Охтирської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача - Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування, показання свідків, вивчивши матеріали справи, дійшов слідуючого висновку.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації № 100 від 22.03.2002 року передана у приватну власність земельна ділянка площею 3,59 га в межах згідно з планом, розташована на території Бугруватської сільської ради Охтирського району Сумської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_2 від 28.03.2002 року. (а.с.7).

Згідно довідки, виданої виконкомом Бугруватської сільської ради № 560 від 28.07.2017 року ОСОБА_3, яка була інвалідом з дитинства, проживала та була зареєстрована в с. Бугрувате Охтирського району Сумської області по 24.07.2012 року. (а.с.8).

З 26.07.2012 ОСОБА_3 перебувала у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання с. Чернеччина Охтирського району, що підтверджується наказом Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування від 26.07.2012 р. №39 про зарахування ОСОБА_3 на повне державне утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 01.11.2012 року. (а.с.5).

Встановлено, що за життя 05.02.2009 року ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений секретарем Бугруватської сільської ради Охтирського району Сумської області, зареєстрований в реєстрі за № 5, згідно якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, все своє майно, яке складається з земельного паю в розмірі 3,59 га на території Бугруватської сільсь кої ради заповідала ОСОБА_1 (а.с.6).

21.08.2012 року секретарем Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_4 був посвідчений заповіт ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 205, згідно якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, все своє майно заповідала Охтирському територіальному центру.

Встановлено, що 17.04.2013 року Охтирський районний територіальний центр соціального обслуговування в особі директора ОСОБА_6 звернувся до Охтирської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена спадкова справа 17.04.2013 року за № 96/2013, номер у спадковому реєстрі 54396553.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст.ст.1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Стаття 1247 ЦК України містить загальні вимоги до форми заповіту. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК (435-15). Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК (435-15) немає відповідного правила.

Згідно п.п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК (435-15) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК (435-15) поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК (1618-15) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК (435-15) суд відповідно до статті 145 ЦПК (1618-15) за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Статтею 1257 ЦК України визначено підстави для визнання заповіту недійсним. При цьому визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Судом встановлено, що 21.08.2012 року секретарем Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_4 був посвідчений заповіт ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 205, згідно якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті, все своє майно, заповідала Охтирському територіальному центру.

Згідно довідки КЗ СОР «Обласна спеціалізована психіатрична лікарня № 2» від 26.02.2018 року № 04-06/18/553 ОСОБА_3 зверталася до лікаря-психіатра 08.10.2012. Діагноз : астенічний розлад внаслідок судинного захворювання головного мозку. (а.с. 224).

Згідно довідки про приину смерті від 01.11.2012 р. причина смерті ОСОБА_3 : набряк речовини говного мозку. Наслідки мозкового інсульту, неуточненого як крововилив чи інфаркт (а.с. 159).

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 22.01.2018 року по справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 06-04/05 від 26.03.2018 року визначено, що ОСОБА_3 07.05.2012 року перенесла гостре порушення мозкового кровообігу. Весь період часу з 07.05.12 до 18.10.2012 виявляла ознаки вираженого психоорганічного синдрому з моторною афазією, вираженою емоційною нестійкістю. З 07.05.2012 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Станом на 21 серпня 2012 року ОСОБА_3 під час складання заповіту виявляла ознаки органічного розладу особистості внаслідок судинного ураження головного мозку (гостре порушення мозкового кровообігу 07.05.12) з вираженим психоорганічним синдромом, моторною афазією, вираженою емоційною нестійкістю. Станом на 21 серпня 2012 року ОСОБА_3 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (а.с. 230-236).

Крім того, даний висновок судово-психіатричної експертизи узгоджується з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що ОСОБА_3 - його цивільна дружина, з якою він прожив у цивільному шлюбі 32 роки. На той час, як його та ОСОБА_3 привезли до територіального центру соціального обслуговування в с. Чернеччина, то ОСОБА_3 була в поганому стані: вона була «лежачою», майже не розмовляла, весь час плакала, він годував її з ложки. ОСОБА_3 провідували два брати та їх дружини раз на тиждень. Він (ОСОБА_7.) був присутній при підписанні заповіту 21.08.2012р., також при цьому бли присутні ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та секретар Чернеччинської сільради. Текст заповіту в голос ніхто не зачитував. Так як у ОСОБА_3 ні руки, ні пальці не згиналися, то їй ручку вложили в руку, під руки поклали папери і своєю рукою прижимали руку ОСОБА_3 до паперу та водили рукою ОСОБА_3, щоб написати прізвище «Білоус».

Свідок ОСОБА_9, яка є дружиною позивача, пояснила суду, що ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_1, проживала поряд з ними в с. Бугрувате Охтирського району більше 30 років зі своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_7 У ОСОБА_3 стався інсульт, і після цього вона не могла вставати з ліжка, не ходила, була «лежачою», майже не говорила, її годували з ложечки. Коли стан здоров'я ОСОБА_3 ще дужче погіршився, вирішили влаштувати її та її цивільного чоловіка до територіального центру соціального обслуговування в с. Чернеччина. Водій з територіального центру, який приїхав забирати ОСОБА_3 до центру, ніс її з будинку до автомобіля на руках, оскільки самостійно ОСОБА_3 ходити не могла. Через деякий час працівники терцентру забрали з будинку ОСОБА_3 все майно, з погребу та огороду забрали продукти харчування. Коли вона (ОСОБА_9.) їздила провідувати ОСОБА_3 в с. Чернеччина, то ОСОБА_3 вже не розмовляла, а лише видавала звуки, а через чотири місяці ОСОБА_3 померла.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що з 2009 року працює у фельдшерсько-акушерському пункті с. Бугрувате Охтирського району. ОСОБА_3 перебувала на диспансерному обліку як дитина-інвалід, мала ішемічну хворобу серця, дисцеркуляторний кардіосклероз, атеросклероз судин головного мозку, вторинну артеріальну гіпертензію. Кожного дня ОСОБА_3 приходила вимірювати тиск, консультувалася про ліки, у неї часто була короткострокова амнезія. В кінці травня 2012 року в ОСОБА_3 стався інсульт, після якого у ОСОБА_3 настало оніміння тіла, вона перестала розмовляти, не завжди впізнавала знайомих людей. Викликали лікаря невропатолога ОСОБА_11 Вона (ОСОБА_10.) робила маніпуляції за призначенням лікаря. Про ОСОБА_3 піклувалися її брати та їх дружини. ОСОБА_3 себе не обслуговувала, годували та перевдягали її невістки. В подальшому для цілодобового медичного нагляду вирішили влаштувати ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в Чернеччинський інтернат - територіальний центр соціального обслуговування. Через чотири місці перебування в закладі ОСОБА_3 померла.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що в 2012 році у ОСОБА_3 стався інсульт, вона впала, і після цього була лежачою та вже не підіймалася, майже не говорила, самостійно не приймала їжу, її годували з ложки. Вона (ОСОБА_12) доглядала за ОСОБА_3 і хотіла, щоб ОСОБА_3 залишилася жити у них, однак у ОСОБА_3 був співмешканець - ОСОБА_7, з яким ОСОБА_3 не хотіла розлучатися, тому вирішили оформити їх в терцентр соціального обслуговування в с. Чернеччина. ОСОБА_3 винесли на руках з будинку до автомобіля та відвезли до закладу. Вона (ОСОБА_12) з чоловіком та сином їздили провідували ОСОБА_3 в с. Чернеччину, ОСОБА_3 вже не підіймалася та не впізнавала їх, була вже неадекватна..

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що останнім часом ОСОБА_3 була лежачою, не вставала, не розмовляла, тому її забрали в центр соціального обслуговування.

Свідок ОСОБА_14, яка працює в.о. старости Бугруватського старостинського округу, пояснила суду, що вона відвідувала ОСОБА_3 перед тим, як останню помістили в територіальний центр в с. Чернеччину, ОСОБА_3 була дуже хворою, самостійно не пересувалася, була «лежачою», сама не могла їсти - її годувала невістка, говорила дуже тихо, не розбірливо, з хати до автомобіля її виносили на руках, вона потребувала стороннього догляду.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 на момент вчинення правочину - складення 21.08.2012 року заповіту на користь Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування - не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Покази свідка ОСОБА_8, ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_3 була адекватна, говорила нормально, і що коли ОСОБА_4 вголос зачитала заповіт і дала його ОСОБА_3 на підпис, то ОСОБА_3 на запитання ОСОБА_4 про те, чи бажає вона скласти заповіт, відповіла: «Так» і самостійно підписала заповіт, - суд не бере до уваги, та вважає, що вказані свідки є заінтересованими в результатах розгляду справи, так як є працівниками Охтирського територіального центру соціального обслуговування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним підлягають задоволенню.

Так як належним відповідачем по справі є Охтирський районний територіальний центр соціального обслуговування, то згідно ст. 141 ЦПК України з Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1597,56 грн.: 957,56 грн. витрат за проведення експертизи та 640,00 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 225, 1223, 1233, 1234, 1247, 1257 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого АДРЕСА_1) задовольнити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений 21 серпня 2012 року секретарем Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_4, за яким ОСОБА_3 заповідала все своє майно Охтирському районному територіальному центру соціального обслуговування, що зареєстрований в реєстрі за № 205.

Стягнути з Охтирського районного територіального центру соціального обслуговування на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1597,56 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суду Сумської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Н.Б. Плотникова