Постанова № 74733523, 14.06.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/16099/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 53 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Микитюк О.Ю., Галацевич О.М.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/16099/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради про скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради (надалі – КП «Житомирводоканал» або підприємство). Із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13 травня 2017 року, просив визнати незаконним та скасувати накази від 16 вересня 2016 року № 274, від 22 вересня 2016 року № 284, від 24 жовтня 2016 року № 317 про застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді доган та звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 10 126,80 грн. та у відшкодування моральної шкоди - 2000 грн. (а.с.100). Свої вимоги обґрунтовував тим, що його безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності та незаконно звільнено за п.3 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. На думку ОСОБА_1, в його діях відсутні ознаки дисциплінарних проступків. Його звільнили за систематичне невиконання трудових обов’язків без поважних причин незаконно. Так, суд першої інстанції не дослідив обставини накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани наказом від 16 вересня 2016 року № 274, коли охоронник ОСОБА_2 самовільно залишив своє робоче місце. Він же, як начальник відділу охорони, проводив інструктаж здійснення охорони об’єкту, про що свідчить підпис охоронника в журналі інструктажу. Також ним впроваджено «Журнал реєстрації доповідей у нічний час». Стосовно наказу від 22 вересня 2016 року № 284, яким йому була також оголошена догана, то суд не дослідив перебування вартових собак на балансі підприємства. Причина ж перебування безпритульних собак на охоронюваному об’єкті це відсутність огорожі, про що він повідомляв директора доповідними записками завчасно.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зокрема зазначає, що на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани 22 вересня 2016 року позивач не був членом жодної із двох зареєстрованих на підприємстві профспілок (первинної або незалежної профспілкової організації). Також чинним законодавством не передбачено обов’язку погоджувати із профспілковою організацією питання про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, апеляційній суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що позивач працював начальником відділу охорони Комунального підприємства «Житомирводоканал» (а.с.19-21 зворот).

Наказом директора КП «Житомирводоканал» від 24 жовтня 2016 року №156-к ОСОБА_1 звільнено 25 жовтня 2016 року в зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором, п.3 ст.40 КЗпП України (а.с.127).

Відповідно до пункту третього частини першої ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Наказом директора КП «Житомирводоканал» від 16 вересня 2016 року позивачу за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, передбачених пунктом 19 розділу II Посадової інструкції, оголошено догану.

Як виявилося, 07 вересня 2016 року охоронник відділу охорони ОСОБА_2, самовільно покинувши територію стратегічно важливого для міста Житомира об’єкта очисних споруд каналізації (ОСК-2), який зобов’язаний був охороняти, та потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Зі змісту листа головного лікаря ЦМЛ №1 від 14 вересня 2016 року №2384 убачається, що пацієнт доставлений каретою швидкої допомоги до травмпункту та медичним персоналом клінічно діагностовано перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп’яніння (а.с.64). Зміст листа належним та допустимими доказами не спростовано.

Згідно з пунктом 19 розділу II Посадової інструкції начальника відділу охорони, із якою позивач ознайомлений під підпис та дану обставину визнав у суді апеляційної інстанції, на ОСОБА_1, як начальника відділу охорони, покладалися обов’язки здійснювати постійний контроль за працівниками охорони, проводити навчальні заняття за розкладом, постійно проводити виховну роботу, підтримувати високу трудову дисципліну, слідкувати за охайним їх зовнішнім виглядом, наявністю засобів зв’язку, ліхтарів, бейджиків, спецзасобів тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач проводив інструктаж здійснення охорони об’єкту, а також запровадив «Журнал реєстрації доповідей у нічний час» не змінюють висновків суду першої інстанції з огляду на положення пункту першого розділу II Посадової інструкції, відповідно до змісту якого особа, яка обіймає посаду начальника відділу охорони зобов’язана забезпечити цілодобову охорону об’єктів підприємства. Окрім того, для того, щоб забезпечити цілодобову охорону об’єктів начальник охорони не обмежується у праві користуватися різними видами зв’язку, що й було ОСОБА_1 використано для запровадження «Журналу реєстрації доповідей у нічний час» (пункт 12 розділу II Посадової інструкції). Проте запровадження такого заходу не забезпечило здійснення постійного контролю за працівниками охорони – ОСОБА_2, а відтак не гарантувало забезпечення цілодобової охорони об’єкту очисних споруд каналізації 07 вересня 2016 року, коли стратегічний об’єкт залишився без охорони, а отже не забезпечило виконання позивачем посадових обов’язків, внаслідок чого, як пояснив у суді апеляційної інстанції позивач, ОСОБА_2, покинувши самовільно об’єкт, поїхав на власному автомобілі під час робочої зміни купувати сигарети. Такі діяння відкрили для сторонніх людей безперешкодний доступ до об’єкту, що могло заподіяти екологічну шкоду для всього міста шляхом скидання неочищених каналізаційних стоків у річку Тетерів або ж до загибелі «активного мулу», за допомогою якого проводиться очищення каналізаційних стоків. Укомплектованість посад не виключає у даному випадку відповідальності позивача, оскільки залишення підлеглим працівником стратегічно важливого об’єкту без відома адміністрації за жодних обставин, тим більше з вищезгаданої причини, його не виправдовує.

У даному випадку, незважаючи на укомплектованість посад, на об’єкті мав бути працівник. Поскільки позивач, як начальник відділу охорони, не забезпечив цілодобову охорону об’єкта ОСК-2 охоронцем ОСОБА_2, а вжиті ним заходи здійснюють тимчасовий контроль, то він правомірно притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Порядок накладення дисциплінарного стягнення відповідачем дотримано, а тому апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції у цій частині судового рішення, що оскаржується.

Наступний раз позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності наказом директора підприємства від 22 вересня 2016 року №284. Так, даним наказом ОСОБА_1 за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, передбачених пунктом 17 розділу II Посадової інструкції, оголошено догану.

У пункті 17 Посадової інструкції начальника відділу охорони регламентовано, що начальник відділу охорони зобов’язаний слідкувати за належним утриманням та використанням вартових собак.

Позивач стверджує, що вартові собаки на підприємстві відсутні. Натомість на території перебувають безпритульні собаки, одна із яких знаходиться на центральній прохідній.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача жодними належними та допустимими доказами не довів наявність на підприємстві саме вартових собак. За посадовими обов’язками слідкування за належним утриманням та використанням інших собак, ніж вартових, не входить до кола обов’язків начальника відділу охорони.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що наказ від 22 вересня 2016 року №284 не ґрунтується на положеннях закону, а тому позовна вимога щодо визнання такого наказу незаконним підлягає до задоволення, а висновки суду першої інстанції з даної позовної вимоги є помилковими. Відсутність вартових собак на підприємстві апріорі виключає відповідальність його працівників за їх утримання та використання, у тому числі й начальника відділу охорони.

Черговий раз позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності наказом директора підприємства від 24 жовтня 2016 року №317 у вигляді застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. У наказі зазначено, що 05 жовтня 2016 року з 21 до 24 год. заступником директора економічної безпеки, фахівцем з безпеки, інженером-інспектором та медичною сестрою було проведено непланову перевірку дотримання працівниками відділу охорони трудового законодавства, а саме: на предмет перебування в робочий час у нетверезому стані (а.с.10). За наслідками перевірки за допомогою спеціалізованого приладу визначення парів етанолу в повітрі, що видихається, «АлКонт 01с4» виявлено, що охоронники ОСОБА_3 (0,5 г/л алкоголя) та ОСОБА_4 (1,0 г/л алкоголя) перебували на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували перебування на час перевірки підлеглих позивачу працівників на робочому місці у нетверезому стані.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із наступними змінами) роз’яснено, що за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Так, позивач має дисциплінарне стягнення (догану) за порушення трудової дисципліни (наказ від 16 вересня 2016 року №274), яке не зняте, та порушив трудову дисципліну знову (у жовтні 2016 року) протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Дані обставини створюють систематичне невиконання позивачем трудових обов’язків. Доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевикладене, не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що позивач допустив невиконання обов’язків без поважних причин, оскільки як керівник відділу не створив необхідних умов для свідомого ставлення підлеглими працівниками до праці, у тому числі методами переконання та виховання, обстановки нетерпимості до порушень підлеглими працівниками трудової дисципліни, суворої вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки (залишають у приватних справах без відома та дозволу адміністрації робочі місця з охорони стратегічно важливих об’єктів або перебувають на робочих місцях у стані алкогольного сп’яніння). Позивач, як керівник відділу охорони, не виявляв принциповості, не відсторонював нетверезих працівників від роботи. Натомість намагався пояснювальними записками виправдати безпорадність та перекласти відповідальність.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують урахування відповідачем, при обранні видів стягнень, положень частини третьої ст.149 КЗпП України.

Отже, відповідно до приписів ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні незаконним наказу від 22 вересня 2016 року №284 скасовує та ухвалює в цій частині нове судове рішення про задоволення такої вимоги. Рішення ж суду першої інстанції в частині відмови у визнанні незаконними наказів від 16 вересня 2016 року №274 та від 24 жовтня 2016 року №317, відмови у поновленні на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушених прогулів та відшкодуванні моральної шкоди залишається без змін, оскільки у цій частині суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2017 року в частині відмови у визнанні незаконним наказу від 22 вересня 2016 року №284 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Визнати незаконним наказ Комунального підприємства «Житомирводоканал» від 22 вересня 2016 року №284.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 18 червня 2018 року.