Рішення № 74732118, 22.05.2018, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2947/16-ц

Провадження № 2/463/691/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Винниківської міської ради, ОСОБА_6, третя особа Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції про визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача Винниківської міської ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення 20-ї сесії Винниківської міської ради № 1666 від 29.01.2015р. про визнання таким, що втратило чинність рішення № 215 від 28.07.2011р.; визнання незаконним та скасування рішення рішення 20-ї сесії Винниківської міської ради № 1741 від 26.03.2015р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 визнання незаконним та скасування рішення 21-ї сесії Винниківської міської ради № 1927 від 25.06.2015р. про затвердження ОСОБА_6 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2 скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,09 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.07.2011р. Винниківська міська рада прийняла рішення № 215 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на вул. Яворницького у м. Винники. Звернувшись до спеціалізованої організації з метою виготовлення проекту землеустрою, йому стало відомо про те, що земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_6, а підставою для оформлення права власності у ОСОБА_6 стало рішення ВМР № 1666 від 29.01.2015 про визнання таким, що втратило чинність рішення № 215 від 28.07.2011р., а також рішення ВМР № 1741 від 26.03.2015р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку по вул. Яворницького у м. Винники та рішення ВМР № 1927 від 25.06.2015р. про затвердження ОСОБА_6 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на вул. Яворницького у м. Винники. Такі рішення вважає незаконними, оскільки орган місцевого самоврядування не вправі був скасовувати свого попереднього рішення № 215 від 28.07.2011р. про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою. Як наслідок, не вправі був видавати рішення № 1741 від 26.03.2015р. та рішення № 1927 від 25.06.2015р., за яким в кінцевому, право власності зареєстровано за ОСОБА_6

Провадження у справі відкрито ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 23.06.2016р.

В процесі розгляду справи, 12.09.2016р. позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказану земельну ділянку, яка ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13.09.2016р. залишена без задоволення.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.05.2017р. провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України в редакції, чинній на момент постановлення ухвали, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12.09.2017р. ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 04.05.2017р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, така передана в провадження судді Леньо С.І.

Під час нового розгляду справи позивач подав до суду заяву про зміну статусу третьої особи ОСОБА_6, залучивши останню до участі в справі як відповідача. Ухвалою суду від 12.12.2017р., яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати, третю особу ОСОБА_6 залучено до участі в справі як відповідача.

24.04.2018р. повноважний представник відповідача ОСОБА_6 подав до суду відзив на позову заяву, долучивши докази направлення такого відзиву іншим учасникам справи. З позовними вимогами не погоджується, оскільки відповідач ОСОБА_6 набула земельну ділянку у встановленому законом порядку, отримавши попередньо дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, а в подальшому, затвердивши такий проект у Винниківській міській раді. Позивач натомість впродовж чотирьох років не подавав на затвердження проекту землеустрою, при тому що надання дозволу на виготовлення такого проекту не означає позитивного рішення про безумовну передачі земельної ділянки у власність. Тому, в задоволенні позову просить відмовити, враховуючи також ту обставину, що протилежне рішення призведе до порушень її майнових прав, гарантованих ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповіді на відзив, відзиву від відповідача ВМР та пояснень третьої особи не надходило.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1, повноваження якого підтверджуються належною довіреністю від 08.07.2016р., позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2, та ОСОБА_3, повноваження яких підтверджуються належною довіреністю від 25.01.2017р. та 26.04.2018р. проти обґрунтованості позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просять в його задоволенні відмовити.

Представник відповідача ВМР, а також представник третьої особи в судове засідання не з'явились повторно, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили. Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення і проти чого не заперечили учасники справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 28.07.2011р. Винниківською міською радою прийнято рішення № 215 (а.с.5), яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0900га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на вул. Яворницького у м. Винники.

В подальшому, рішенням ВМР № 1666 від 29.01.2015р. (а.с.6) рішення ВМР від 28.07.2011р. визнано таким, що втратило чинність.

Згідно рішення ВМР № 1741 від 26.03.2015р. (а.с.7), відповідачу ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0900 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на вул. Яворницького у м. Винники, а рішенням ВМР № 1927 від 25.06.2015р. (а.с.8) затверджено відповідачу ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,0900 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Яворницького у м. Винники.

Право власності на земельну ділянку, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.157) зареєстровано за відповідачем ОСОБА_6 24.07.2015р.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частини 7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що вказаний перелік є вичерпний та закріплений в частині 7 статті 118 ЗК України.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України ).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009р. вказано про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», під яким, в логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» слід розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вказане свідчить про те, що скасування Винниківською міською радою свого попереднього рішення № 215 від 28.07.2017р., за яким у позивача виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів суперечить згаданим вище висновкам Конституційного Суду України, однак з іншої сторони, така обставина жодним чином не підтверджує обґрунтованості позовних вимог.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи № 463/3375/15-а на основі аналізу ст. ст. 116, 118 ЗК України в своїй постанові від 27.03.2018р. сформулював правовий висновок про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Аналогічної позиції дотримується ОСОБА_7 Верховного Суду, про що зазначено в постанові від 21.03.2018р., прийнятій під час розгляду цивільної справи № 536/233/16-ц.

При цьому, під час розгляду справи № 463/3375/15-а Верховний Суд зазначив, що в цій справі як третя особа, так і позивач мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Відповідно, у справі яка розглядається, право відповідача ОСОБА_6 на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не могло стояти в залежності від надання такого дозволу позивачу та крім цього, виходячи з практики Верховного Суду, не може вважатись наслідком скасування Винниківською міською радою свого попереднього рішення про надання позивачу такого дозволу.

Згідно матеріалів справи, позивач після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою і до ухвалення рішення № 1741 від 26.03.2015р. про надання такого дозволу відповідачу ОСОБА_6, не розробив та не подав на погодження і подальше затвердження свого проекту землеустрою. Крім цього, не вчинив таких дій до ухвалення Винниківською міською радою рішення № 1927 від 25.06.2015р. про затвердження відповідачу ОСОБА_6 проекту землеустрою, тоді як остання, права якої по відношенню до спірної земельної ділянки є рівними з позивачем, після отримання свого дозволу вчинила всі необхідні дії, спрямовані на набуття права власності.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що не скасування Винниківською міською радою свого попереднього рішення від 28.07.2011р., а власна бездіяльність позивача, яка тривала близько чотирьох років позбавила його можливості реалізувати свої суб'єктивні права на отримання земельної ділянки у власність.

В такому випадку, відсутні підстави для скасування рішення Винниківської міської ради № 1666 від 29.01.2015р., яким визнано таким, що втратило чинність рішення № 215 від 28.07.2011р., оскільки таке рішення, незважаючи на його невідповідність вимогам Конституції та законів України, не має юридичних наслідків, і зокрема наявність чинного рішення Винниківської міської № 215 від 28.07.2011р., яким надано лише дозвіл на розроблення проекту землеустрою, не створює у позивача переважного права на отримання земельної ділянки у власність.

Будь-яких інших доказів порушення процедури надання земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_6 матеріали справи не містять, у зв'язку з чим позов слід визнати безпідставним та відмовити в його задоволені.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16 ЦК України, ст. ст. 3, 12, 116, 118, 122, 123, 125, 126, 152 ЗК України, суд -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_4 (АДРЕСА_3) до Винниківської міської ради (м. Львів-Винники, вул. Галицька, 20), ОСОБА_6 (АДРЕСА_4), третя особа Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції (м. Львів, вул. Городоцька, 299) про визнання незаконними та скасування рішень Винниківської міської ради № 1666 від 29.01.2015 року, №1741 від 26.03.2015 року, № 1927 від 25.06.2015 року, скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,09 га, що за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01.06.2018 року.

Суддя: Леньо С. І.