Рішення № 74731933, 07.06.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7170/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року Залізничний районний суд міста Львова

в складі :

головуючого судді Ліуша А.І.

з участю секретаря Колошкіна П.І.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, з участю третьої особи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

позивачі звернулися до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, покликаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7 22 березня 2010 року ОСОБА_7 складено заповіт відповідно до якого він заповів свою частку у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Вважає, що такий заповіт складено та підписано під впливом тяжких обставин без усвідомлення значення своїх дій, оскільки на момент складання заповіту ОСОБА_7 утримувався в повній ізоляції, піддавався психологічному тиску з боку ОСОБА_2 Із 2010 року ОСОБА_2 тривалий час незаконно володіла квартирою АДРЕСА_1 та шляхом тиску і погроз, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_7 написала новий заповіт від нього на своє ім'я. Ще за життя ОСОБА_7 ОСОБА_5 вчиняла спроби поновити їхні порушені права щодо вазаної квартири. Просять визнати заповіт ОСОБА_7 від 22 березня 2010 року недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні позов заперечили, пояснили, що позивачами не надано жодних доказів стосовно того, що волевиявлення ОСОБА_7 на час складання заповіту не було вільним і не відповідало його волі, а також, що такий заповіт складено та посвідчено з порушенням вимог закону. Просять у задоволенні позову відмовити.

Позивачем ОСОБА_5 28 вересня 2015 року заявлено клопотання про витребування історії хвороби ОСОБА_7, у задоволенні якого судом відмовлено.

Представник відповідача 13 квітня 2016 року заявив клопотання про витребування спадкової справи після смерті ОСОБА_7, яке судом задоволено.

Позивачем ОСОБА_4 15 липня 2016 року заявлено клопотання про витребування медичної картки ОСОБА_7, яке судом задоволено.

Позивачем ОСОБА_5 31 жовтня 2016 року заявлено клопотання про витребування медичної картки ОСОБА_7, у задоволенні якого судом відмовлено.

Представником позивача 13 березня 2017 року заявлено клопотання про витребування медичної картки ОСОБА_7, яке судом задоволено.

Позивачем ОСОБА_5 16 серпня 2017 року заявлено клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, яке судом задоволено.

Представник позивача 16 січня 2018 року заявив клопотання про виклик свідків та витребування медичної документації ОСОБА_7, яке судом було задоволено.

05 червня 2018 року представник позивача заявив клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого судом відмовлено.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши спадкову справу померлого ОСОБА_7, медичну картку ОСОБА_7, докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. /а.с. 36/

Згідно заповіту ОСОБА_7 від 22 березня 2010 року ОСОБА_7 заповів усе своє майно, а також належну йому частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_6 /а.с. 189/

У відповідності до свідоцтва про право власності на квартиру від 05 грудня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві сумісної власноств ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 /а.с. 43/

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Також, суд згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки Верховного суду України, викладені у п. 16 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якої правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Однак, не зважаючи на призначення судом у справі посмертної судово-психіатричної експертизи за клопотанням позивача ОСОБА_5, після повернення до суду справи із клопотанням експерта щодо надання аудіозапису допиту свідків, медичної документації ОСОБА_7 та оплати експертизи, вартістю від 6000,00 грн., позивачі не наполягали на продовженні проведення такої експертизи, позивча ОСОБА_5 зазначила, що на даний момент не може оплатити експертизу у такому розмірі, а суд згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до посвідчення інваліда серії НОМЕР_1 від 25 лютого 2011 року ОСОБА_7 був інвалідом 1 групи. /а.с. 31/

Згідно з випискою з історії хвороби №274 проведено лікування та обстеження хворого ОСОБА_7 з 14 травня 2009 року по 24 червня 2009 року. /а.с. 33/

У відповідності до довідки №435379 від 31 липня 2009 року ОСОБА_7 встановлено І групу інвалідності на строк до 01 серпня 2011 року. /а.с. 34/

Однак, суд не бере до уваги такі медичні документи, оскільки суд не володіє спеціальними знаннями, необхідними для належної оцінки медичних документів ОСОБА_7 та не може встановити стан психічного здоров'я ОСОБА_7, зокрема чи міг він усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, однак позивачами та їх представником не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів, що померлий ОСОБА_7 на час складання заповіту від 22 березня 2010 року піддавався психологічному тиску з боку відповідача ОСОБА_2 чи будь-яких інших осіб, а також що померлий не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Крім того, суд не бере до уваги акт Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 02 квітня 2012 року, свідоцтво про поховання №2500 від 29 липня 2010 року, договір №003589 від 29 липня 2010 року, заповіт від 20 липня 2005 року, 19 серпня 2009 року, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2012 року, постанови державного виконавця від 07 лютого 2014 року, 21 березня 2014 року, оскільки такі не спростовують та не підтверджують жодні оставини щодо стану психічного здоров'я померлого ОСОБА_7 та щодо того, чи міг він усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, на момент складення оспорюваного заповіту від 22 березня 2010 року.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, оскільки позивачами та їх представником не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, з участю третьої особи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання заповіту недійсним - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Залізничний районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 червня 2018 року.

Суддя: /підпис/ А.І. Ліуш

Копія вірна.

Суддя: А.І. Ліуш