Постанова № 74729639, 13.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 р. Справа № 613/1059/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калиновського В.А. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Богодухівського районного суду Харківської області від 02.11.2017 (суддя Харченко С.М., 62103, Харківська область, м. Богодухів, пл. Незалежності, 17, повний текст складено 02.11.17) по справі № 613/1059/17

за позовом ОСОБА_1

до Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просила:

- визнати неправомірною відмову Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо призначення їй пенсії у зв'зку з втратою годувальника, починаючи з 19 січня 2017 року;

- зобов'язати Богодухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, починаючи з 31 серпня 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вважає відмову Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо призначення їй пенсії у зв'зку з втратою годувальника безпідставною та протиправною.

Постановою Богодухівського районного суду Харківської області від 02.11.2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій - відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про те надав відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою та перебуває на обліку в УПФУ, як отримувач пенсії за вислугу років працівникам освіти (пенсійне посвідчення НОМЕР_1 видане 21.12.2011 року Пенсійним фондом України).

З 16 травня 1984 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з гр.ОСОБА_2, який було розірвано 12 травня 2005 року у Торезькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим 12 травня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Торезького міського управління юстиції Донецької області.

З травня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у фактичних відносинах та проживала однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, піклувалися один про одного.

Мають спільну дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який весь час проживав разом з ними. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_2 до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2. отримував пенсію.

Після смерті її колишнього чоловіка витрати на поховання та поминання були за кошти позивача. З травня 2016 року по січень 2017 року вона зверталася до Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо отримання пенсії її померлого чоловіка - ОСОБА_2, на що 17 січня 2017 року їй було відмовлено в отриманні пенсії у зв'язку з тим, що у неї відсутнє свідоцтво про шлюб, яке підтверджувало факт, що вона є дружиною.

23 серпня 2017 року позивач повторно звернулась до Пенсійного фонду стосовно переходу пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, на яке їй також було відмовлено.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 20 липня 2016 року встановлено факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю без шлюбу в ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, з 12 травня 2005 року по день його смерті.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у законодавстві про пенсійне забезпечення чітко визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що обєктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон № 1058-IV.

Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між субєктами системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону №1058-IV виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообовязковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообовязковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Згідно з пункту «д» частини 4 ст. 30 вказаного Закону непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

У цій статті визначені умови, за яких членам сім'ї, зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, в разі їх усиновлення.

Зі змісту цих норм убачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є посібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.

Вжиті в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя. За частиною першою статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК) подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 36 СК саме шлюб є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя.

Відповідно до частини другої статті 21 СК, проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обовязків подружжя.

У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сімї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на обєктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обовязки.

Ззовні такі відносини подібні до шлюбних. Однак попри цю схожість, вони не уподібнюються (не ототожнюються) з ними, і жінка та чоловік, які утворили неодружену сімейну пару та за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сімї, що не є рівнозначним поняттям «чоловік» та «дружина», позаяк саме цими термінами закон персоніфікує кожного з подружжя як субєкта правовідносин між собою.

У законодавстві про пенсійне забезпечення ясно й однозначно визначено, що право на призначення пенсії у звязку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сімєю без шлюбу, не належать.

У розумінні частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сімєю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 10.03.2015 року по справі № 21-615а14.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Богодухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відмовляючи позивачу ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'зку з втратою годувальника діяло правомірно та у відповідності до норм діючого законодавства.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Богодухівського районного суду Харківської області від 02.11.2017 року по справі № 613/1059/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Богодухівського районного суду Харківської області від 02.11.2017 по справі № 613/1059/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Калитка Постанова складена в повному обсязі 18.06.18.