Постанова № 74729532, 14.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1927/18 Справа № 2/401/3081/12 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пищида М.М.

Категорія 19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: – ОСОБА_2,

суддів: – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участі секретаря: –ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року позивач звернувся із даним позовом до суду, посилаючись на те, що 27.05.2008 року ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 уклали кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 91 828, 52 дол США з процентною ставкою за користування кредитом – 15 % річних з кінцевим терміном повернення – 28.05.2018 року, а відповідач зобов’язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов’язання за даним кредитним договором, 28.05.2005 року ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 уклали договір іпотеки квартири АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що банк належним чином виконав свої зобов’язання та надав відповідачу вказану вище суму грошових коштів, натомість відповідач умови договору не виконує, має заборгованість перед банком у сумі135 888, 95 дол США, що еквівалентно 1084 393, 81 яка складається:

-79 865. 14 доларів США – заборгованість за кредитом;

-22 643, 0 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом ;

-5 562, 73 доларів США – заборгованість за комісією за користування кредитом;

-21 317, 34 дол США – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором;

-31, 33 дол США- штраф ( фіксована частина);

-6 469, 41 дол США – штраф ( процентна складова).

Зважаючи на те, що відповідач свої зобов’язання за кредитним договором не виконує, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та майновим поручителям: ОСОБА_6, ОСОБА_8

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року року позов ПАТ КБ «Приват Банк» - задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNI0GA00000193 від 27.05.2008 року у розмірі 135888, 95 дол. США звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 63, 2 кв.м, житловою площею 42, 90 кв. м. шляхом продажу квартири, яка є предметом іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені позивача договору купівлі-продажу з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлювальних документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій. Необхідних для продажу предмета іпотеки.

Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 та знято їх з реєстраційного обліку.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_6, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині виселення скасувати, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити та зупинити виконання рішення в частині звернення стягнення під час дії ЗУ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

В іншій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не переглядається.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що рішення суду в частині виселення із спірної квартири є незаконним, оскільки квартира, яка є предметом договору іпотеки, придбана відповідачем не за рахунок отриманого кредиту. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги ЗУ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, тому вважає рішення в частині звернення стягнення таким, що не підлягає виконанню.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що боржник не виконує умови договору, ОСОБА_7 належним чином було повідомлено про порушення основного зобов’язання за кредитним договором, тому є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_3, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності. Крім цього, ОСОБА_7, був повідомлений про звернення стягнення на квартиру за іпотечним договором, а також про звільнення жилого приміщення, а тому вважає його виселення правомірним ( а.с.31 т.1)

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено ст. 38 Закону України «Про іпотеку» частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення. Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Тобто, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР).

З огляду на те, що у справі, яка переглядається, квартиру, що є предметом договору іпотеки, придбано відповідачем не за рахунок отриманого кредиту, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

Між тим, колегія судів вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами необхідно застосувати Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-УІІ від 03.06.2014 року, відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Цей закон діє до набрання чинності законом, який врегулює питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Як вбачається, споживчий кредит було надано в іноземній валюті. Предмет іпотеки – квартира АДРЕСА_1 , загальна площа складає 63, 2 кв.м, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та майновим поручителям: ОСОБА_6, ОСОБА_8

Квартира є їх єдиним та постійним місцем проживання і житлова площа не перевищує межу зазначену в законі.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначені особи мають інше житло ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Згідно статті 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду ,викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367,368,374,376,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року в частині виселення ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 та зняття їх з реєстраційного обліку — скасувати, та у задоволенні цих позовних вимог-відмовити.

Зупинити виконання рішення в частині звернення стягнення на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає касаційному оскарженню в порядку та строки, що визначені чинним законодавством.

Головуючий:

Судді: