Постанова № 74729499, 12.06.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/222/18-а

Головуючий у 1-й інстанції:

ОСОБА_1

Суддя-доповідач: ОСОБА_2

12 червня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Загороднюка А.Г. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (повний текст якої складено в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 березня 2017 року Чернівецьким окружним адміністративним судом у справі №824/338/16-а за позовом ОСОБА_3 до ДФС України та ГУ ДФС у Чернівецькій області адміністративний позов задоволено повністю, прийнято рішення про:

- поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області з 14 травня 2016 року.

- стягнуто з Головного управління ДФС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 травня 2016 року по 24 березня 2017 року у сумі 38945,70 грн.

- постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць допущено до негайного виконання.

Відповідно до рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області залишено без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року - без змін.

13 грудня 2017 року Чернівецьким окружним адміністративним судом у справі №824/338/16-а за заявою ОСОБА_3 до ДФС України та ГУ ДФС у Чернівецькій області прийнято рішення, (яке набрало законної сили 10.01.2018 року), згідно якого задоволено частково вимоги заяви, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо невиконання постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.03.2017 р. в адміністративній справі № 824/338/16-а;

- зобов'язано Державну фіскальну службу України подати безпосередньо до Чернівецького окружного адміністративного суду у двадцятиденний строк з дати набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення;

- попереджено Державну фіскальну службу України про можливість застосування заходів, передбачених ч. 2 ст. 267 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ (далі - Закон № 889-VІІІ.

Відповідно до ст. 5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно ст. 3 Закону № 889-VІІІ цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Приписами ч.3 ст.5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 889-VIII) не регулюють питання стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу державних службовців, суд застосовує у спірних правовідносинах норми законодавства про працю.

За приписами ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

В ході судового розгляду справи, судом достовірно встановлено, що позивач без поважних на те причин на час звернення до суду та прийняття відповідного рішення не поновлений на посаді відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили. За час вимушеного прогулу позивачу також не виплачено заробітну плату, яка у відповідності до наведених вище норм підлягає виплаті. Період, за який позивач просить стягнути середній заробіток в зв’язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі є цілком виправданий, оскільки останній в цей період з незалежних від нього причин не поновлений на роботі відповідно до вказаного вище рішення суду.

На думку суду заперечення, які наведені відповідачем є такими, що не узгоджуються із встановленими обставинами, наведеними у рішенні від 24 березня 2017 року у справі №824/338/16-а за позовом ОСОБА_3 до ДФС України та ГУ ДФС у Чернівецькій області. Зокрема судом у вказаному рішенні було встановлено, що відповідачем щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є саме ГУ ДФС у Чернівецькій області, яке здійснює нарахування та виплати заробітної плати штатним працівникам за рахунок фонду оплати праці.

Суд критично ставиться, до заперечень відповідача щодо надання помилкової правової оцінки та хибності висновків суду у рішенні від 24 березня 2017 року у справі №824/338/16-а, а відтак не вважає коректним, на відміну від суб’єкта владних повноважень, коментувати (тлумачити) висновки суду наведені у рішенні, яке набрало законної сили.

Згідно п. 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про судове рішення в адміністративній справі” від 20.05.2013 р. №7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” з подальшими змінами встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 22.07.2016 р. №5889/24-70-05-16/01 виданої Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області, середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення складала 178,65 грн.

Таким чином, стягненню з Головного управління ДФС у Чернівецькій області на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2016 р. по 30.01.2018 р. у сумі 37516,50 грн. (210 днів Х 178,65 грн.).

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Постанова суду складена в повному обсязі 14 червня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_2 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6