Постанова № 74729287, 14.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16309/17 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Файдюка В.В.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Козуб А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2018 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

11 червня 2018 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від ОСОБА_3, в якому вона просить апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року - без змін.

В судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились представник апелянта, позивач та її представник. Представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, позивач та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 15617855, сформованого 27.12.2013 року, за громадянкою ОСОБА_3 зареєстроване право власності на 45/100 нежитлового приміщення № 17 - нежилі приміщення з № 1 по № 30 (групи приміщень № 17), №№ VI. VII. VIII (в літ. А) - загальною площею 382,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 27.12.2013 року, серія та номер 1844). Запис про право власності № 4113889 внесений державним реєстратором до Державного реєстру на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 9626708 від 27.12.2013 року.

ОСОБА_3 зареєстрована 02.08.2006 року як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за № 2 070 000 0000 004245.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 за даними Реєстру платників єдиного податку та згідно даних витягу з Реєстру платників єдиного податку від 19.07.2017 року № 1510/26-55-13-02 є платником єдиного податку 2-ї групи з 1 січня 2014 року, місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1; за видами господарської діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код згідно КВЕД 68.20) та ін.

12.06.2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 9990-17, яким позивачу відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у сумі 21 137,64 грн.

27.04.2016 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 1623833-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у сумі 108 885,68 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Згідно з п.п. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст.287 Податкового кодексу України).

У частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України. За ст. 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, таких як набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вважає, що належні їй на праві власності нежилі приміщення використовуються нею для здійснення основного виду підприємницької діяльності. На підтвердження наведених обставин позивач надала суду першої інстанції копії наступних документів: договору оренди нежилого приміщення від 07.04.2015 року № 29, укладеного між ФОП ОСОБА_3 (як орендодавцем) і громадянкою ОСОБА_4 (як орендарем) щодо платного строкового користування нежилим приміщенням площею 115 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; договору оренди нежитлого приміщення від 10.04.2015 року № 29/3, укладеного між ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_3 (як орендодавцями) та ТОВ "Медичний центр "Життя-Київ" (як орендарем) щодо платного строкового користування нежилим приміщенням площею 156 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; аркушів книги обліку доходів і витрат за 2014 - 2016 роки; податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за 2015 і 2016 роки.

Між тим, на переконання колегії суддів, вищевказані документи підтверджують факт здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності, однак не містять посилань на використання позивачем спірної земельної ділянки для її ведення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При обрахунку спірних сум земельного податку за 2015 і 2016 роки контролюючий орган керувався нормою п. 287.6 ст. 287 ПК України, за змістом якої у редакції до 1 січня 2017 року при переході права власності на частину будівлі, споруди податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі їх частини, з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах саме з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення позивача, що знаходиться у її власності, розташовано на земельній ділянці право власності на яку або право оренди якої не оформлено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу сум земельного податку за 2015 і 2016 роки до дати державної реєстрації права власності на відповідну частину земельної ділянки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядок і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено 18 червня 2018 року.