Постанова № 74728768, 13.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18105/16 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Епель О.В.,

Карпушової О.В.,

при секретарі: Мідянці А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві, Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство фінансів України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 30 січня 2016 року, яка полягає у неприйнятті правового акту про скасування Наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та у незабезпеченні перегляду та приведення Міністерством фінансів України свого наказу №21 від 28 січня 2016 року у відповідність із Законом України від 26 листопада 2015 року №835-УІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26 листопада 2015 року №835-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого Наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із цим Законом;

- визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 19.04.2016 та зобов'язати ДПІ прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2016 року з введенням до інформаційних баз даних відомостей.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції зазначив, що законодавством закріплена процедура прийняття рішень Кабінетом Міністрів під час засідання Уряду, а саме, для прийняття відповідного рішення, необхідна законодавча ініціатива одного з членів засідання Уряду (Міністерства). Щодо прийняття декларації виходив з того, що норми п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України та п.2 розд. ІІІ Порядку встановлюють спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування апеляційної скарги підтримує доводи, викладені в адміністративному позові, крім того, зазначає про спотворення судом найменування суду та позовних вимог; приховування прізвища та ініціалів секретарів судового засідання, прізвищ представників учасників справи; посилається на порушення судом першої інстанції строків розгляду справи; самоусунення суду від здійснення судового контролю.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони до суду не прибули, при цьому, від представника позивача вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на неможливість прибуття до суду, яке судом залишено без задоволення з огляду на те, що явка сторін до суду обов»язковою не визнавалась, строки розгляду справи є обмеженими, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.12.2015 між ТОВ «Нікея-ЛТД» та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві укладено договір про визнання електронних документів, який на момент подання звітності є чинним.

14.04.2016 до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, представником ТОВ «Нікея-ЛТД» подано декларацію з податку на додану вартість з додатками 2, 3, 4, 5 за звітний період березень 2016 року на паперових носіях.

Листом від 19.04.2016 №15925/10/26-55-08-05 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, повідомлено ТОВ «Нікея-ЛТД» про відмову у прийнятті цієї декларації та запропоновано подати її повторно у спосіб, передбачений п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом, водночас, просив визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття нормативного акта про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 та ухилення від компенсації витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, тощо.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі діяли на підставі та в межах наданих повноважень і на їх виконання, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 36.1, 36.2, 36.5 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

01.01.2015 набрав чинності Закон України №71-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та внесено зміни в частині подання звітності з ПДВ та реєстрації податкових накладних.

Так, відповідно до абз.2 п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу всіма платниками в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного підпису підзвітних осіб порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на день подання звітності позивачем), податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Безпосередньо податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.

Листом ДФС України від 19.01.2015 №1403/7/99-99-19-03-01-17, розмішеним на офіційному сайті ДФС України, надано роз'яснення щодо подання звітів з ПДВ, а саме: починаючи з першого звітного періоду 2015 року (січень/І квартал), податкова звітність з ПДВ подається до контролюючого органу всіма платниками податку виключно в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Наказом Міністерства фінансів України №1307 від 31.12.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за №137/28267, затверджено форми податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної.

При цьому, пунктом 2 Розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Міністерством фінансів України №21 від 28.01.2016 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289, передбачено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у п.8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітній осіб у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, подача податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період березень 2016 року в електронному вигляді є обов'язком позивача.

При цьому, обов'язок зареєструвати податкову декларацією платника податку виникає у контролюючого органу за умови дотримання таким платником податку вимог ст. 49 ПК України.

Щодо позовних вимог до Кабінету Міністрів України колегія суддів виходить з наступного.

Так, статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що до основних повноважень Кабінету Міністрів України, серед іншого, відноситься забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, проведення фінансової, цінової ,інвестиційної та податкової політики, політики у сфері праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, тощо.

Частиною 1 статті 117 Конституції України та статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своє компетенції видає постанови, які є обов'язковими до виконання.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності встановлює Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент), затверджений постановою КМУ від 18 липня 2007 року №950.

Відповідно до параграфу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, розгляд проектів актів на засіданнях Кабінету Міністрів здійснюється відповідно до щоквартальних планів-графіків, які готуються з урахуванням строків, установлених Програмою діяльності Кабінету Міністрів, концепціями реалізації державної політики у відповідних сферах, законами України, міжнародно-правовими зобов'язаннями України, актами Президента України та постановами Верховної Ради, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів та дорученнями Прем'єр-міністра України, а також, з урахуванням строків, запропонованих міністерствами для внесення на розгляд Кабінету Міністрів проектів актів, що розробляється ними в ініціативному порядку.

Згідно параграфів 7,8 Регламенту, на своїх засіданнях Кабінет Міністрів розглядає, зокрема, законодавчі ініціативи Кабінету Міністрів. Пропозиції, підготовлені членами Кабінету Міністрів для розгляду на його засіданні, з питань, що належать до компетенції інших членів Кабінету Міністрів, вносяться до Кабінету Міністрів лише після спеціального опрацювання та узгодження зазначених пропозицій.

Відповідно до параграфів 32, 33 Регламенту, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, законодавством закріплена процедура прийняття рішень Кабінетом Міністрів під час засідання Уряду, при цьому, для прийняття відповідного рішення, необхідна законодавча ініціатива одного з членів засідання Уряду (Міністерства).

Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на положення пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 26.11.2015 №835 «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідно до якого Кабінет Міністрів України зобов'язано, зокрема:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані норми стосуються державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а не порядку подання податкової звітності з податку на додану вартість.

При цьому, посилання на те, що графа 05 затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 податкової декларації з ПДВ не відповідає положенням Закону №835, не заслуговують на увагу, оскільки графа 05 податкової декларації містить реквізит «податкова адреса».

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 18 червня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.В.Епель

О.В.Карпушова