Постанова № 74728572, 14.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/4829/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнір Світлана Іванівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Файдюка В.В.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Козуб А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

12 червня 2018 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 від представника Міністерства оборони України, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року - без змін.

В судове засідання суду першої інстанції з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач наказом командира військової частини А0150 від 09 квітня 1993 року №86 звільнений в запас за станом здоров'я.

31.08.2004 року позивачу була встановлена 2 група інвалідності в зв'язку з захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК № 041578 (а.с. 14).

Пунктом 8 протоколу № 8 від 27.01.2017 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті цієї допомоги, оскільки звільнення позивача та інвалідність йому була встановлена до набуття чинності Закону України « Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно з ст.ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з ст.16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затверджений постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року (далі - Порядок № 975).

Відповідно до п.6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: 1) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Зазначена позиція судів першої та апеляційної інстанцій узгоджується з висновками, викладеними у рішенні Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року по справі № 21-466а14, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у справі № 296/9364/16а.

Правова позиція у вищезазначених справа полягає в тому, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно до Порядку № 975, оскільки таке право не пов'язується з часом звільнення його з військової служби, а пов'язується з фактом і часом встановлення йому інвалідності як звільненому зі служби військовослужбовцю, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

З приводу твердження відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вищий адміністративний суд у листі від 09.01.2013 року у справі №28/12/13-13 зазначив, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт - це право суду, яке реалізується під час прийняття постанови у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Щодо зобов'язання відповідача провести та виплатити індексацію передбаченої законом суми по одноразовій грошовій допомозі, починаючи з 23.12.2017 року і до моменту виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.

Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.

Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначається позивачем в його позовній заяві, предметом позову в даній справі є виплата, яка має разовий характер допомоги, а тому в силу вищезазначеної норми закону не підлягає індексації.

Згідно з ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3100 грн. позивачем подано до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 01.02. 2017 року, розрахунок витрат на правову допомогу від 01.02.2017 року, акт виконаних робіт від 10.02.2017 року.

Витрати на професійну правничу допомогу суд вважає співмірними із складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, оскільки жодних доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.ч.6,7 ст. 139 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зважаючи на те, що від відповідача по справі - Міністерства оборони України клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги не надходило, суд вважає за можливе задовольнити заяву ОСОБА_3 щодо стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 3 100 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 315 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 8 від 27 січня 2017 року, про відмову ОСОБА_3 у виплаті грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому 2 групи інвалідності 31.08.2004 року, внаслідок захворювання отриманого в період проходження військової служби.

Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_3, як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 100 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядок і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено 18 червня 2018 року.