Постанова № 74728470, 12.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/2144/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Черкаський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити дії,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про: визнання протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України (пункт 33 протоколу №121 від 24 листопада 2017 року) про відмову ОСОБА_3 у призначенні одноразової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навальні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять залишити його без змін, вказуючи, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Відповідач та третя особа зазначають, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році після його звільнення з військової служби як військовозобов'язаний, призваний на збори, а не як військовослужбовець, тому згідно п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не має права на отримання допомоги після сплину трьох місяців після закінчення військових зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданих письмових відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 03 травня 1976 року проходив військову службу та 02 вересня 1983 року звільнений у запас.

В подальшому у період з 02 листопада 1986 року по 20 листопада 1986 року направлявся на спеціальні збори в якості військовозобов'язаного Черкаським МВК для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно відомостей, які містяться в довідці до акту огляду спеціалізованої радіологічної МСЕК м. Черкаси серії 12 ААА №205444 від 11 серпня 2016 року за наслідками проведення первинного огляду позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Як вбачається з довідки до акту огляду обласної МСЕК №1 м. Черкаси серії 10 ААА №542157 від 29 травня 2017 року за наслідками проведення повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви та документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене п. 33 протоколу №121 від 24 листопада 2017 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Рішення мотивоване тим, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році після звільнення його з військової служби, як військовозобов'язаний, призваний на збори, а не як військовослужбовець, тому згідно п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не має права на отримання допомоги після сплину трьох місяців після закінчення військових зборів.

Також у протоколі зазначено, що за поданими документами неможливо встановити, чи отримував ОСОБА_3 компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та призваний на спеціальні збори як військовозобов'язаний, а інвалідність позивачу встановлена понад трьохмісячний строк після закінчення таких зборів, тому він не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІІ.

Відповідно до ст. 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII, в редакції, станом на час звернення позивача з заявою про призначення допомоги та прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про відмову в її призначенні).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 5 ч. 2 вказаної статті визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Із системного аналізу перелічених вимог Закону № 2011-XII слідує висновок, що цей Закон відрізняє умови виплати допомоги військовослужбовцям та військовозобов'язаним, які призвані на спеціальні збори.

Військовослужбовцям така допомога виплачується за умови отримання інвалідності, яка настала у період проходження служби, в тому числі після перебігу трьохмісячного строку звільнення зі служби.

Разом з тим, військовозобов'язаному, якого призвано на спеціальні збори допомога виплачується за умови настання інвалідності при виконанні обов'язків військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після закінчення спеціальних зборів.

У випадку ж сплину цього строку військовозобов'язаний не набуває права на отримання допомоги, оскільки це не передбачено Законом № 2011-XII.

Вказані вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно того, що він набув право на отримання допомоги з дня встановлення інвалідності, оскільки п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII обмежує виникнення такого права для військовозобов'язаних трьохмісячним строком після закінчення спеціальних зборів, який в даному випадку пропущено.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, оскільки брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та призваний на спеціальні збори як військовозобов'язаний, а інвалідність ОСОБА_3 встановлена понад трьохмісячний строк після закінчення таких зборів.

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 18 червня 2018 року.