Постанова № 74728382, 13.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14475/16 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Епель О.В.,

Карпушової О.В.,

при секретарі: мідянці А.А.,

за участю:

представника позивача Подолянко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправними та скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 30.08.2016 №2030 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», винесеного за результатами розгляду скарги фізичної особи, постраждалої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, і відповідно до якого позивача зобов'язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги, та повідомити Нацкомісію про усунення порушень та вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів у термін до 20.09.2016. В обґрунтування позовних вимог зазначає про правомірність відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки, договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності заборонено передавати керування автомобілем особі з водійським стажем менше 3-х років, що в даному випадку було порушено.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду справи представник відповідача до суду не прибув, що, відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за результатами розгляду звернень гр. ОСОБА_4 від 22.06.2016 та від 21.07.2016 щодо невиконання Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 05.03.2016 №АІ/9259048 та порушення вказаним товариством вимог законодавства про фінансові послуги в частині щодо невиплати страхового відшкодування, складено акт про правопорушення, вчинені Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» від 04.08.2016 №531/13-14/13/6, на підставі якого прийнято розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 30.08.2016 №2030 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», яким позивача зобов'язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити відповідача про усунення порушень та вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 20.09.2016.

Вказане розпорядження є предметом цього позову, оскільки позивач вважає його протиправним.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач діяв на підставі, в межах наданих повноважень та на їх виконання, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п. 1.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.04.2007 №1961 (далі - Закон №1961) забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, на думку позивача, права та обов'язки сторін виникають з підстав та умов, визначених сторонами в правочині, тобто страховому полісі.

Відповідно, до розділу 8 «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» страхового полісу сторонами даного правочину встановлено, що до керування транспортним засобом не допускаються особи з водійським стажем менше 3-х років та/або водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років.

Відповідно до страхового полісу стороною договору є ОСОБА_5.

До керування ТЗ було допущено ОСОБА_6, водійський стаж якої менше 3-х років, тобто, позивач вважає, що:

- зобов'язання за страховим полісом обмежується шкодою, завданою конкретним особам, вказаним у полісі, а не будь яким особам, які керують забезпеченим ТЗ;

- страховий випадок не настав, а отже відсутні зобов'язання страховика виплачувати суму страхового відшкодування.

Відповідно до п. 36.7. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Таким чином, на думку позивача вказані норми не передбачають право оскаржити рішення страховика до Нацкомфінпослуг, а тому перевірка законності прийнятого страховиком рішення не належить до компетенції Нацкофінпослуг.

Доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви. Крім того, апелянт посилається на рішення суду у справі 201/16209/16-ц, яким відмовлено у позові ОСОБА_4 до ПАТ «Київський страховий дім».

Разом з тим, відповідно до п. 1.3 розділу I Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.11.2012 №2319, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.12.2012 № 2112/22424 (надалі - Положення №2319), метою цього Положення є врегулювання правовідносин, пов'язаних із складанням уповноваженими та посадовими особами Нацкомфінпослуг документів про порушення законодавства про фінансові послуги, застосуванням Нацкомфінпослуг або уповноваженими особами Нацкомфінпослуг заходів впливу; захистом прав учасників ринків фінансових послуг під час застосування Нацкомфінпослуг або уповноваженими особами Нацкомфінпослуг заходів впливу; оскарженням рішень Нацкомфінпослуг або уповноважених осіб Нацкомфінпослуг про застосування заходів впливу.

Відповідно до п. 1.5 розділу I Положення №2319, Нацкомфінпослуг як колегіальний орган або уповноважені особи Нацкомфінпослуг обирають і застосовують заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та застосування таких заходів. Дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися в матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації.

Згідно з п. 1.11 розділу I Положення №2319 посадова особа Нацкомфінпослуг при виявленні порушення законодавства про фінансові послуги, за яке застосовується захід впливу, складає акт про правопорушення .

Згідно з п. 2.2 розділу ІІ Положення №2319 рішення про зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення оформляється письмовим розпорядженням (приписом) Нацкомфінпослуг. Метою застосування даного заходу впливу є усунення особою у визначений у розпорядженні (приписі) строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги.

Відповідно до ст. 38-1 Закону № 1961, у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п. 13.2 ст. 13 Закону № 1961 (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Тобто, при настанні страхового випадку у сфері, що потребує більшого коригуючого коефіцієнта, страхове відшкодування відбувається у повному розмірі, але з одночасним виникненням права страховика на відшкодування половини відшкодування.

Така правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 25 лютого 2015 року (справа № К/800/8394/15).

Дана норма захищає страховика від втрати економічної вигоди при здійснення страхової діяльності і, одночасно, дозволяє страхувальнику шляхом оцінки ризиків настання страхового випадку (наприклад, значний стаж водія зменшує ймовірність спричинення керованим ним ТЗ несприятливої ситуації на дорозі) зменшувати суми страхових виплат, допускаючи при цьому, що у випадку спричинення ДТП особою з незначним водійським стажем половина відшкодованої шкоди буде для страхувальника прийнятною.

Такі відносини є договірними, в той час як відмова страховика в односторонньому порядку від виконання своїх зобов'язань перед добросовісним платником страхових внесків визначається діючим законодавством в конкретних випадках.

Так, відмовляючи у здійсненні страхової виплати у повному обсязі, позивач послався на п. 32.1 ст. 32 Закону № 1961, відповідно до якої страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Проте, при застосуванні даної норми позивачем не враховано, що вона визначає єдину умову, яка звільняє страховика від здійснення страхової виплати: відсутність цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди забезпеченим ТЗ. Одночасно варто зауважити, що визнання судовим рішенням ОСОБА_6 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України, про що було відомо позивачу, прямо вказує на заподіяння шкоди забезпеченим транспортним засобом та, як наслідок, на наявність цивільно-правової відповідальності.

Така правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 04 серпня 2015 року (справа № К/800/35771/15).

При цьому, помилковим є посилання позивача на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року у справі 201/16209/16-ц, оскільки ОСОБА_4 в задоволені позову було відмовлено з тих підстав, що позивач звернувся до суду з позовом, не залучивши до розгляду справи винну особу - ОСОБА_6 та власника транспортного засобу - ОСОБА_7, відповідальність якої застрахована у ПАТ «Київський страховий дім». З огляду на зазначено у вказаному рішенні суд прийшов до висновку про передчасність позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 15 червня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.В.Епель

О.В.Карпушова