Постанова № 74728070, 29.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/32/18 Справа № 205/8477/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 57

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі ПопазовійН.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа – ОСОБА_3, про визнання кредитного договору недійсним, –

ВСТАНОВИЛА:

08 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 24.05.2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2007-ПМ-54, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 16800,00 доларів США. зі сплатою відсотків за користування кредитом на термін до 24.05.2012 року. В забезпечення виконання зобов’язань 24 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №2007-ПМ-54, відповідно до умов якого поручитель взяв зобов`язання відповідати перед банком у разі порушення умов договору позичальником. ОСОБА_2 належним чином свої зобов’язання не виконав, допустивши прострочення повернення кредиту, внаслідок чого за ним станом на 16.07.2014 року утворилась заборгованість в розмірі 11536,09 доларів США, що еквівалентно 135087,61грн., яка складається із заборгованість за кредитом у розмірі 3388,62 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ складає 39680,74 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4228,60 доларів США, що еквівалентно 49516,90 грн., пені в розмірі 3918,87 доларів США, що еквівалентно 45889,96 грн., пеня за рік з 16.07.2013 року по 16.07.2014 року у розмірі 1068,81 доларів США, що еквівалентно 12515,76 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором в сумі 12687,10 доларів США звернуто стягнення на майно, а саме: автомобіль Мерседес Спрінтер, шляхом його продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця. Також рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитним договорам №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року та SAMDN20000017003489 від 02.11.2007 року позов було задоволено на загальну суму боргу у розмірі 64609,24 грн. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму заборгованості в розмірі 11536,09 доларів США, що еквівалентно 135087,61 грн., а саме заборгованість за кредитом у розмірі 3388,62 доларів США, що еквівалентно 39680,74 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4228,6 доларів США, що еквівалентно складає 49516,90 грн., заборгованість по пені в розмірі 3918,87 доларів США, що еквівалентно 45889,96 грн. та судові витрати (а.с. 25-29 т.2).

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи його тим, що 15.10.2010 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року. Крім того, 03.12.2010 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року з ОСОБА_2, ОСОБА_3, рішенням у якій стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору №SAMDN20000017003489 від 02.11.2007 року. Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» видавати кредит в іноземній валюті на території України заборонено. Крім того, відповідач за зустрічним позовом повністю ігнорує вимоги ст. 9 ЗУ «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності», оскільки у нього відсутня ліцензія, яка видана безпосередньо на відділення ПАТ КБ «Приватбанк». Також, відсутня довіреність видана ПАТ КБ «Приватбанк» особі уповноваженому представнику ОСОБА_4, яка підписала кредитний договір №2007-ПМ-54. Тому ОСОБА_2 просив визнати кредитний договір №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року недійсним (а.с. 179-183 т.1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року позов банку про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року, станом на 16.07.2014 року, в розмірі 8686,03 доларів США, що складає 101713,40 грн., яка складається із 3388,62 доларів США, що складає 39680,74 грн. – заборгованості за кредитом; 4228,60 доларів США, що складає 49516,90 грн. – заборгованості по процентам за користування кредитом; 1068,81 доларів США, що складає 12515,76 грн. – пені з 16.07.2013 року по 16.07.2014 року; стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку судові витрати в розмірі 1017,13 грн., в задоволенні позову в іншій частині відмовлено; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які долучені до матеріалів справи. Клопотання ОСОБА_2, яке було особисто відповідачем подане до канцелярії апеляційного суду у день судового засідання 29.05.2018 року, про відкладення розгляду справи через зайнятість ОСОБА_5 - відхилене судом, оскільки строк дії довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_5 12.12.2014 року, закінчився 12.12.2017 року, а інших документів, які підтверджують повноваження ОСОБА_5 щодо представленні інтересів ОСОБА_2, суду не надано. Крім того, долучена до клопотання довідка про перебування ОСОБА_5 29.05.2018 року на державному іспиті в учбовому закладі не містить інформації щодо періоду часу зайнятості вказаної особи, а медична довідка від 22.05.2018 року щодо незадовільного стану здоров»я ОСОБА_5 не містить реєстраційного номеру та інформації про непрацездатність вказаної особи саме 29.05.2018 року. Колегія наголошує, що особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання 29.05.2018 року не з»явились, про наявність поважних причин неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування та зміни рішення місцевого суду, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 24 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений кредитний договір №2007-ПМ-54, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 16800,00 доларів США. зі сплатою за користування кредитом 17% річних на термін до 24.05.2012 року для придбання мікроавтобусу (а.с.7-9 т.1).

Пунктом 2.2.6 вказаного вище кредитного договору встановлено, зокрема, що позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості по кредиту в передбачені даним договором строки за рахунок грошових коштів, розміщених на рахунку, відповідному платіжній картці, емітованій ПриватБанком.

Згідно п. 6.1 кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року, при порушення позичальником будь-якого із зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення, а також п.п. 2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 даного договору, строків повернення кредиту, передбачених графіком погашення, а також п.п. 1.3., 2.2.3, 2.3.3 даного договору, винагороди передбаченої п.п. 4.5, 4.6, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату нарахування.

Пунктом 6.2. кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року передбачено, що при порушення позичальником зобов’язань, передбачених п.п. 2.2.7, 2.2.8, 2.2.11 даного договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення штраф в розмірі 2% від суми отриманого кредиту. Сплата штрафу здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф виплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Відповідно до п. 6.7. вказаного вище кредитного договору, строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотки за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, по даному договору встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Додатком №1 до кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року погоджено графік погашення кредиту, відсотків і винагороди (а.с. 10 т.1).

Також встановлено, що 24 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір поруки №2007-ПМ/54, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 13 т.1).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2010 року у цивільній справі №2-2496/2010 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24 травня 2007 року в сумі 12687,10 доларів США звернуто стягнення на майно, а саме: автомобіль Мерседес Спрінтер шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця (а.с.210-211 т.1). Судом оглянуто вказану цивільну справу №2-2496/2010, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2010 року не оскаржувалось та набрало законної сили.

Місцевим судом також встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року у цивільній справі №2-4755/2010 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ “Акцент-Банк”, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 64609,24 грн., судовий збір у розмірі 170,45 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 грн., а всього 64899,69 грн. Також, стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 200,00 грн. (а.с.221 т.1). Судом оглянуто зазначену цивільну справу, заочне рішення від 14 грудня 2010 року не оскаржувалось та набрало законної сили.

Зазначеним вище рішенням суду у справі №2-4755/2010 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було стягнуто, зокрема, заборгованість за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року станом на 09.11.2010 року у розмірі 7211,19 дол. США, що еквівалентно 57088,75 грн. Із матеріалів цивільної справи №2-4755/2010 вбачається, що стягнута заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року заборгованість в розмірі 7211,18 дол. США складається із заборгованості за кредитом - 5059,30 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1748,34 дол. США, штрафу (фіксована частина) - 63,16 дол. США, штрафу (процентна складова) - 340,38 дол. США. (а.с. 36-38 т.2).

Згідно листа №20.1.0.0./7-20150313/2175 від 13.03.2015 року, грошові кошти від реалізації заставного автомобіля в розмірі 5437,97 доларів США зараховані 03.11.2011 року на рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року (а.с.142 т.1).

У зв’язку з невиконанням зобов’язань, за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року банком нарахована заборгованість станом на 16.07.2014 року, яка становить 11536,09 доларів США, що еквівалентно 135087,61грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 3388,62 доларів США, що еквівалентно 39680,74грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4228,60 доларів США, що еквівалентно 49516,90 грн., заборгованості по пені в розмірі 3918,87 доларів США, що еквівалентно 45889,96 грн. (пеня за рікз 16.07.2013 року по 16.07.2014 року дорівнює 1068,81 доларів США, що еквівалентно 12515,76 грн.).

Вищевказана заборгованість за тілом кредиту та відсотками розрахована банком станом на 16.07.2014 року з відрахуванням сум, що були стягнуті заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року у цивільній справі №2-4755/2010, а саме:

- тіло кредиту 8447,92 дол. США - 5059,30 дол. США = 3388,62 дол. США,

- відсотки 5976,94 дол. США - 1748,34 дол. США = 4228,60 дол. США,

враховуючи еквівалент долара до гривні за курсом 11,71, відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.07.2014 року (а.с. 26 т.2).

Крім того, розрахунок заборгованості здійснений банком з урахуванням вартості реалізованого заставного автомобіля, яка зарахована на часткове погашення боргу, що також підтверджується випискою по рахунку (а.с.139-141 т.1, а.с. 3 – 5 у т. 1).

Наданий банком розрахунок заборгованості за тілом кредиту і відсотками є арифметично правильним, відповідає умовам кредитного договору та підтверджується випискою з особового рахунку боржника, що долучена до матеріалів справи.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року за клопотанням ОСОБА_2 призначено у даній справі судову почеркознавчу експертизу (а.с. 140-141 т.3).

Згідно висновку експертів №4861-17/1000-18 Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26.02.2018 року, за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, встановлено наступне:

- досліджувані підписи в графі “Отримувач” у заяві на видачу готівки №1 від 24.05.2007 року (а.с. 33 т.3), в графі «Заемщик» на кожній сторінці кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року (а.с. 49-51 т.3), виконані пастою чорного кольору для кулькової ручки; ознак застосування технічних прийомів при виконанні досліджуваних підписів не встановлено. Досліджуваний підпис в графі «Подпись заявителя» у заяві на отримання кредиту від 25.04.2007 року (а.с. 53 т. 3) виконаний з попередньою технічною підготовкою;

- підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Подпись заявителя» у заяві на отримання кредиту від 25.04.2007 року (а.с. 53 т. 3), виконаний не ОСОБА_2, а за допомогою технічного прийому (методом нанесення зображення з подальшим обведенням пастою синього кольору для кулькових ручок);

- підписи від імені ОСОБА_2 в графі “Отримувач” у заяві на видачу готівки №1 від 24.05.2007 року (а.с. 33 т.3), в графі «Заемщик» на кожній сторінці кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року (а.с. 49-51 т.3), – виконані самим ОСОБА_2 (а.с. 143-155 т.3).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 2 ст. 653ЦК України зобов’язання сторін договору припиняються у разі розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що відноситься до параграфа 1 глави 71 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; встановивши, що сплата відсотків за користування кредитом, згідно умов договору, здійснюється до дня фактичного повернення кредиту; враховуючи стягнення заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року частини заборгованості за тим самим кредитним договором, що утворилась по 09.11.2010 року; приймаючи до уваги, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості правильно враховано часткове погашення боргу за кредитним договором у зв»язку з реалізацією заставного автомобіля; розглянувши даний спір у межах заявлених позовних вимог, – колегія дійшла висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року, що утворилась станом на 16.07.2014 року, в сумі 3388,62 доларів США, що еквівалентно 39680,74 грн., – тіло кредиту та 4228,60 доларів США, що еквівалентно 49516,90 грн., - відсотки за користування кредитом, а всього 7617 дол. США 22 центи, що еквівалентно 89197 грн. 64 коп.

Разом з тим, у правовій позиції Верховного Суду України в справі № 6-2003цс15 зазначено, що, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в замініневиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Колегія наголошує, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року у цивільній справі №2-4755/2010 з ОСОБА_2 на користь банку за тим самим кредитним договором стягнуто неустойку у вигляді штрафів (фіксована частина та процентна складова). Враховуючи, що банк визначився з видом неустойки, яку застосовує у правовідносинах з відповідачем за первісним позовом (штраф), встановивши стягнення судовим рішенням штрафу у вигляді фіксованої частини та процентної складової за порушення строків повернення кредиту, - колегія дійшла висновку, що стягнення пені за несвоєчасне виконання кредитних зобов»язань є несправедливим подвійним нарахуванням неустойки, тому оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 пені за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року в сумі 1068,81 доларів США, що еквівалентно 12515,76 грн., необхідно скасувати та в задоволенні даної позовної вимоги банку необхідно відмовити.

Крім того, банком надано розрахунок пені у доларах США (а.с. 3 – 6 у т. 1, а.с. 30 у т. 2), що суперечить умовам п. 6.1 кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року, де, зокрема, передбачено, що позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня; сплата пені здійснюється в гривні; у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату нарахування. Розрахунок пені в гривневому еквіваленті на дату нарахування, тобто за кожен день прострочки - суду не представлено, отже банком не надано належних доказів розміру пені.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України відносно неустойки.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Між тим, частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

З наведеного вище вбачається, що сторонами було обумовлено погашення боргу періодичними платежами по 24.05.2012 року; згідно виписки з особового рахунку, заборгованість частково погашалась внесенням періодичних платежів, останній з яких (станом на 16.07.2014 року) було здійснено 04.07.2011 року (а.с. 182 – 185 у т. 2). З даним позовом про стягнення заборгованості банк звернувся до суду 08.10.2014 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1 т.1). Враховуючи зміст п. 6.7. кредитного договору, яким встановлено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, по даному договору встановлюються сторонами тривалістю 5 років; приймаючи до уваги, що договір укладено у належній простій письмовій формі, - колегія дійшла висновку, що п»ятирічний строк позовної давності позивачем за первісним позовом у даному випадку не пропущений.

Більше того, 14 грудня 2010 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення в цивільній справі №2-4755/2010, яке набрало законної сили, про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», зокрема, за тим самим кредитним договором; наведене також свідчить про перебивання перебігу позовної давності.

При вирішенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання вищевказаного кредитного договору недійсним, колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 даного закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Разом з цим, відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, з відповідними змінами та доповненнями, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, встановлено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на цей час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №438, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (тобто отримав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Крім того, Національний банк України листом від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612 «Про правомірність укладення кредитних договорів в іноземній валюті» роз'яснив, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, оскільки законодавець не визначив межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що ПАТ КБ «ПриватБанк» мав відповідну ліцензію на час укладення оспорюваного кредитного договору та був наділений правом здійснювати операції з іноземною валютою (а.с. 17 т.1), встановивши, що при укладанні оспорюваного договору сторонами погоджені всі істотні умови договору, форма і зміст договору відповідають положенням ст.ст. 215, 203 ЦК України, – колегія приходить до висновку про відсутність підстав, за викладених вище обставин, для визнання кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року недійсними.

Колегія звертає увагу, що за положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідними змінами та доповненнями, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Встановлено судом та підтверджується письмовими матеріалами справи, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому ОСОБА_2 виконував умови кредитного договору, що стверджується представленими виписками з особового рахунку на а.с. 139-141 т.1, 182-244 т.2; кожна сторінка оспорюваного кредитного договору підписана особисто ОСОБА_2, що підтверджено висновком зазначеної вище судової експертизи.

Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 16800,00 дол. США за умовами кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24 травня 2007 підтверджується також заявою на видачу готівки №1 від 24.05.2007 року (а.с. 127 т.1, 33 т.3), яка підписана особисто ОСОБА_2, що доведено висновком вищевказаної судової експертизи.

Крім того, ОСОБА_2 було виконано п. 1.4 кредитного договору №2007-ПМ-54 від 24 травня 2007, яким передбачено, що кредит надається для придбання мікроавтобуса в розстрочку. Згідно укладеного 24.05.2007 року між ОСОБА_2 та банком договору застави автотранспортного засобу №2007-ПМ-54, на забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору ОСОБА_2 передав в заставу банку придбаний автомобіль Мерседес Спрінтер, 1999 року випуску, держномер АЕ2588АА. Викладені факти встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2010 року у цивільній справі №2-2496/2010, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24 травня 2007 року в сумі 12687,10 доларів США та звернуто стягнення на автомобіль Мерседес Спрінтер шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця (а.с.210-211 т.1). Судом оглянуто вказану вище цивільну справу №2-2496/2010; заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2010 року не оскаржувалось та набрало законної сили; з матеріалами вказаної справи представник ОСОБА_2 був ознайомлений 04.06.2015 року, що підтверджується відповідною розпискою на а.с. 42. Більше того, згідно листа №20.1.0.0./7-20150313/2175 від 13.03.2015 року, зазначене рішення суду виконане, грошові кошти від реалізації заставного автомобіля в розмірі 5437,97 доларів США зараховані 03.11.2011 року в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року (а.с.142 т.1).

Враховуючи викладене, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши факти підписанні ОСОБА_2 оспорюваного кредитного договору та заяви на видачу готівки, а також вчинення ОСОБА_2 наведених вище дій, що свідчать про визнання умов кредитного договору та часткове його виконання; враховуючи недоведеність та безпідставність доводів зустрічного позову щодо порушення банком валютного законодавства при укладенні оспорюваного договору, - колегія дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі з викладених вище підстав.

Висновок судової експертизи про те, що підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Подпись заявителя» у заяві на отримання кредиту від 25.04.2007 року (а.с. 53 т. 3) виконаний не ОСОБА_2, - не спростовує фактів укладення кредитного договору саме ОСОБА_2 та отримання останнім кредитних коштів, що підтверджується наведеними раніше доказами.

За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи розмір боргу, що підлягає стягненню з відповідача, оскаржуване рішення в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», необхідно змінити з 1017,13 грн. на 891,97 грн.

Колегія наголошує, що, згідно змісту апеляційної скарги, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - не оскаржується, тому апеляційний суд переглядає дану справу в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції частково скасувати та змінити.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» пені за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року за період з 16.07.2013 року по 16.07.2014 року в сумі 1068,81 доларів США, що еквівалентно 12515,76 грн., – скасувати.

В задоволенні позовної вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 пені за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року – відмовити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року в частині загального розміру заборгованості, стягнутої з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором №2007-ПМ-54 від 24.05.2007 року, – змінити з 8686,03 дол. США, що еквівалентно 101713,40 грн., на 7617 (сім тисяч шістсот сімнадцять) дол. США 22 центи, що еквівалентно 89197 (вісімдесят дев’ять тисяч сто дев’яносто сім) грн. 64 коп. та в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», – змінити з 1017,13 грн. на 891 (вісімсот дев’ятнадцять) грн. 97 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді