Рішення № 74727451, 15.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6946/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

29.12.2017 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 08.09.2017 року № 154847-13.

Підстава звернення до суду - прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 08.09.2017 року № 154847-13, яке на думку позивача порушує його права.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки позивач є власником будівель промисловості, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухомість, у зв'язку з чим у нього відсутні зобов'язання щодо сплати податку на таке нерухоме майно та надання податкової звітності щодо нього. Позивач зазначив, що належні йому будівлі відповідають критеріям промислового призначення, а тому вони відповідають умові для звільнення їх від оподаткування.

29.01.2018 року від відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 59-60), в якому ГУ ДФС в Одеській області позов не визнає, не погоджується з доводами позивача, вважає що позов не підлягає задоволенню та зазначено про правомірність прийнятого рішення.

Відповідач вказує на те що податковий орган правомірно прийняв рішення, оскільки на думку відповідача будівлі, які належать позивачу є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ухвалою від 03.01.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.03.2018 року справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання 18.05.2018 року сторони не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином та завчасно. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (вхід. № 13910/18 від 18.05.2018 року).

Від представника відповідача - ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вхід. № ЕП/2818/18 від 18.05.2018 року).

В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначив про неможливість прибути у судове засідання іншого представника відповідача, який супроводжує цю справу в суді, у зв'язку з участю в іншій справі.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Надаючи оцінку поважності причин неможливості прибути у судове засідання, які зазначає представник відповідача - ОСОБА_2, суд враховує, що представником не надано жодних доказів на підтвердження обставин викладених у клопотанні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що причини неможливості прибути у судове засідання представника відповідача є неповажними та такими, що непідтверджені жодними доказами. Враховуючи зазначене, клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду не підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому у числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. У підпункті 266.2.2 вказаної статті кодексу наведено перелік об'єктів нерухомості, податок на яких не сплачується.

Абзацом «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України не віднесено до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Податковий кодекс України не надає тлумачення терміну «будівлі промисловості», що використовується в пп. «є» п.п. 266.2.2ст. 266 ПК України. Не наведено такого тлумачення і іншими нормативними актами, що діють в Україні.

З аналізу вказаних норм Податкового кодексу вбачається, що не є об'єктом оподаткування та відповідно відсутній обов'язок щодо подання податкової звітності, якщо об'єкт нерухомості є будівлею промисловості та дана будівля належить промисловому підприємству.

Відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, він розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 №971 для вирішення таких завдань:а) виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію;б) проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості та стану будівель і споруд;в) проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату);г) проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України;д) розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

Отже, поняття «будівлі промисловості» не можливо вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

Судом встановлено, що 08.09.2017 року відповідачем згідно з підпунктом 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов'язання (збільшено) за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 9858, 90 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу від 28 квітня 2011 року ВАТ «Болградська швейна фабрика» продало, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 купили у рівних частках на праві приватної власності швейну фабрику, яка розташована за адресою в м. Болграді Одеської області, вул. Терещенка, 52 (а.с. 10).

Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів (витяг про реєстрацію а.с. 12).

Так, дослідивши вказаний договір, а також наданий позивачем технічний паспорт на виробничий будинок - Швейна фабрика (а.с. 14-21), суд встановив, що позивачу на праві власності належить в тому числі 1/2 частина промислової будівлі літ А площею 2886, 8 кв.м., в якій розміщені склади, кладові, майстерні, цехи, столова, офіс, підсобки тощо.

Суд зазначає, що визначення будівлі до виробничих чи невиробничих проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахування класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації затверджено та введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.98 р. № 971 "Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року". ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об'єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Будівлі промислові. Цей клас включає: - криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням. Цей клас не включає:- резервуари, силоси та склади (1252) - будівлі сільськогосподарського призначення (1271) - комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230).

Згідно п.п.266.3.2. п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Таким чином, суд встановив, що належні позивачу будівлі відповідають критеріям промислового призначення, а тому звільненні від оподаткування.

Відтак, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області форми «Ф» від 08.09.2017 року № 154847-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що позивачем були порушені приписи законодавства України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 640 грн. (а.с. 8) згідно квитанції № 0.0.928180761.1 від 28.12.2017 року. Враховуючи зазначене, судові витрати у розмірі 640 грн. мають бути стягнуті з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 08.09.2017 року № 154847-13- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області форми «Ф» від 08.09.2017 року № 154847-13.

Стягнути судові витрати в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. з Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код платника податків НОМЕР_1);

Відповідач: Головне управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646).

Суддя Корой С.М.

.