Рішення № 74727155, 05.06.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/926/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Львів

17 год. 42 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Приймака С.І., позивачки ОСОБА_1, представниці відповідача Лободи Т.М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» Міністерства юстиції України про визнання наказу протиправними в частині, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ДУ «Сокальська виправна колонія (№ 47)») про визнання наказу протиправними в частині, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, просила визнати неправомірним в частині її звільнення наказ Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» Міністерства юстиції України № 1О/ОС-18 від 29.01.2018 року; поновити її на роботі у Державній установі ««Сокальська виправна колонія (№ 47)» Міністерства юстиції України; стягнути з Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» Міністерства юстиції України на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період, починаючи з 29.01.2018 року до моменту вирішення справи по суті.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з березня 1997 року позивачка працювала в органах Державної кримінально-виконавчої служби на посадах телефоніста 2 класу вузла зв'язку, інспектора з контролю за виконанням судових вироків. Безперервний стаж роботи становив 20 років 10 місяців. 29.01.2018 року відповідно до наказу Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» її було звільнено за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням штатів. ОСОБА_1 вважає зазначене звільнення незаконним, оскільки відповідачем, всупереч вимог п. 1, 3, 5 ст. 42 Кодексу законів про працю України не було враховано її переважне право залишення на роботі, оскільки, по-перше, безперервний стаж роботи позивачки становить більше 20 років; по-друге, позивачка має неповну вищу освіту та за час роботи зарекомендувала себе з позитивної сторони (11 заохочень), жодних дисциплінарних стягнень не мала; по-третє, вона є вдовою ветерана органів внутрішніх справ згідно ч. З ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; по-четверте, позивачка є вдовою померлого ветерана війни, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; по-п'яте, на утриманні позивачки - син-студент.

Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки всупереч вказаній нормі їй не було запропоновано жодних вакантних посад перед звільненням.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 26.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

20.04.2018 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка навела доводи на спростування тверджень відповідача. Аналогічно від ДУ «Сокальська виправна колонія (№47)» надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач спростовує доводи позивачки.

Представниця відповідача Лобода Т.М. проти задоволення позовних вимог заперечила, підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, просила у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити.

Пояснила, що ОСОБА_1 працювала в Державній установі «Сокальська виправна колонія (№47)» на посаді інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» та була звільнена за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з скороченням штату працівників).

На виконання наказу Міністерства юстиції України від 13.11.2017 року № 4444/к «Про затвердження структури та штату Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» було проведено скорочення штату посад. В результаті консервації установи кількість посад вільнонайманого персоналу установи скоротилась на 19 одиниць, що призвело до суттєвого скорочення штату на 70%.

29.11.2017 року відповідно до наказу Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» № 305/ОД-17 «Про попередження про заплановане вивільнення» ОСОБА_1 було повідомлено про можливе наступне звільнення із займаної посади. Крім того, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 13.11.2017 року № 4444/к «Про затвердження структури та штату Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» групу по контролю за виконанням судових рішень виведено із штатного розпису Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)». Позивачка працювала на посаді інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)».

26.01.2018 року на засіданні кадрової комісії (протокол № 7 від 26.01.2018 року) було розглянуто питання про звільнення ОСОБА_1. Заслухавши виступи членів комісії, головою кадрової комісії ОСОБА_4 не було запропоновано їй іншу роботу в Державній установі «Сокальська виправна колонія (№ 47)» у зв'язку з відсутністю такої роботи за відповідною професією чи спеціальністю. В результаті розгляду питання членами кадрової комісії було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з скороченням штату працівника), рішення комісії прийнято одноголосно.

Враховуючи те, що 29.01.2018 року (день звільнення позивачки) в штаті установи «Сокальська виправна колонія (№47)» були наявні вакантні посади, проте ОСОБА_1 не відповідала жодній з них за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння), на вакантні посади вільнонайманого персоналу запропоновано залишитись працівникам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, відповідний фаховий і професійний рівень, проявляють ініціативу та наполегливість у роботі.

Таким чином, представниця відповідача вважає, що рішення про звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованим та правомірним та, просила у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити.

Суд заслухав вступне слово учасників справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідив в порядку, визначеному в підготовчому засіданні, докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

Копією трудової книжки ОСОБА_1, підтверджується, що остання в період з 17.03.1997 року по 29.01.2018 року працювала в ДУ «Сокальська виправна колонія (№47)» (а.с. 7-10).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.11.2017 року № 4444/к «Про затвердження структури та штату державної установи «Сокальська виправна колонія №47», затверджено структуру та штат ДУ «Сокальська виправна колонія №47», визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 2156/к «Про затвердження структури та штату» державної установи «Сокальська виправна колонія №47» (а.с. 26, зворот).

Позивачка з 01.08.2017 року працювала на посаді інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)».

Згідно з вказаним наказом № 4444/к, групу по контролю за виконанням судових рішень виведено із штатного розпису Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)».

29.11.2017 року відповідно до наказу Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» № 305/ОД-17 «Про попередження про заплановане вивільнення», ОСОБА_1 під підпис було повідомлено про можливе наступне звільнення із займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 або п. 1 ст. 40 КзпП України, у зв'язку зі змінами в організації праці (а.с. 39).

26.01.2018 року на засіданні кадрової комісії (протокол № 7 від 26.01.2018 року) було розглянуто питання про звільнення ОСОБА_1. Заслухавши виступи членів комісії, головою кадрової комісії ОСОБА_4 не було запропоновано їй іншу роботу в Державній установі «Сокальська виправна колонія (№ 47)» у зв'язку з відсутністю такої роботи за відповідною професією чи спеціальністю. В результаті розгляду питання членами кадрової комісії було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з скороченням штату працівника), рішення комісії прийнято одноголосно (а.с. 32-33).

Відповідно до наказу ДУ «Сокальська виправна колонія (№ 47)» № 10/ОС-18 «По особовому складу», ОСОБА_1 звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 12).

Вважаючи наказ про звільнення з посади протиправним та таким, що порушує права позивачки, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 закінчила «Львівський кооперативний коледж економіки і права» та здобула кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство», про що свідчить копія диплому молодшого спеціаліста (а.с. 11). Для посади юрисконсульта юридичної групи, яка вводилась в установі з 30.01.2018 року, кваліфікаційною вимогою була наявність повної вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст без вимог до стажу роботи. У ОСОБА_1 в наявності був диплом молодшого спеціаліста та відсутність стажу роботи юрисконсультом.

У ОСОБА_1 також наявний диплом з Львівського кооперативного технікуму за спеціальністю «Бухгалтерський облік» серії ИТ № 893747 (а.с. 55). На час звільнення позивачки в установі вводилась посада провідного фахівця групи фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку. Згідно кваліфікаційних вимог, основною з вимогою для призначення на посаду є повна вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем (магістр, спеціаліст) та наявність стажу роботи за фахом - не менше 2 років. У ОСОБА_1 в наявності диплом молодшого спеціаліста, на посаді бухгалтера ОСОБА_1 не працювала, відповідно - стаж за фахом відсутній.

Щодо покликань позивачки про можливість зайняття нею посади оператора котельні суд зазначає таке.

З 30.01.2018 року в установі вводились посади операторів котельні групи інтендантського та господарського забезпечення.

Згідно з наказом № 336 Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних вимог характеристик професій працівників» від 29.12.2014, кваліфікаційними вимогами до посади оператора котельні є повна загальна середня освіта та професійно-технічна освіта без вимог до стажу роботи або повна загальна середня освіта та професійна підготовка на виробництві (а.с.67).

На цю посаду призначено ОСОБА_5, який має освіту середню спеціальну, спеціальність - «радіотелемайстер» та 28.12.2017 року закінчив «Волинський обласний навчально-курсовий комбінат» та отримав посвідчення оператора котельні (а.с.69-70), як і ОСОБА_6 (а.с.47) та ОСОБА_7 (а.с.46).

ОСОБА_1 не могла обіймати цю посаду, оскільки згідно з кваліфікаційними вимогами, вона не мала професійно-технічної освіти, а також не пройшла професійної підготовки на виробництві. Тобто, у неї відсутня кваліфікація оператора котельні.

Суд критично оцінює покликання позивачки, що іншим особам повідомлено про проведення спеціальних навчань роботи на котельні та одержання за результатами їх проходження підтверджуючого цей факт свідоцтва, а позивачці - не повідомлено, оскільки, на підтвердження цієї інформації ОСОБА_1 не надано жодних документів.

Отже ОСОБА_1 не могла обіймати цю посаду, а такі її покликання є непідтвердженими доказами, долученими до матеріалів справи.

Щодо покликань позивачки про можливість зайняття нею посади завідувача складу групи інтендантського та господарського забезпечення, суд зазначає таке.

З 30.01.2018 в установі вводилась також посада завідувача складу групи інтендантського та господарського забезпечення, яку, на переконання ОСОБА_1, вона також могла обійняти.

Судом з'ясовано, що кваліфікаційними вимогами до цієї посади є базова або неповна вища освіти відповідного напряму підготовки (бакалавр або молодший спеціаліст). Стаж роботи за професійним спрямуванням - не менше 1 року (а.с. 40).

Вказану посаду обійняв ОСОБА_8, який мав середньо-технічну освіту разом з тим, на цій посаді працював з 2009 року, на момент звільнення з ним було оформлено договір про повну матеріальну відповідальність та який у 2014 році успішно пройшов курс первинної професійної підготовки завідувача складу інтендантського та господарського забезпечення у Дніпродзержинському училищі професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с. 45, 50).

Позивачка, не зважаючи на те, що мала повну вищу освіту, на такій посаді ніколи не працювала, необхідного стажу згідно з кваліфікаційними вимогами не мала, а відтак, переваги зайняття саме нею цієї посади судом не з'ясовано.

Загалом, дослідженими в ході судового засідання матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 не відповідала жодній з вакантних посад, які було введено в штат ДУ «Сокальська виправна колонія (№ 47)» згідно з наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року № 2156/к «Про затвердження структури та штату» державної установи «Сокальська виправна колонія №47», за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння).

Відповідно до вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Так, на виконання наказу Міністерства юстиції України від 13.11.2017 року № 4444/к «Про затвердження структури та штату Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» було проведено скорочення штату посад. В результаті консервації установи кількість посад вільнонайманого персоналу установи скоротилась на 19 одиниць, що призвело до суттєвого скорочення штату на 70%.

Згідно із вимогами ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

За вимогами ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої-третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Суд зазначає, що роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини п.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Суд констатує, що роботодавцем виконано вимогу ст.49-2 КЗпП України в частині попередження позивачки про можливе наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату) за 2 місяці до дня фактичного звільнення, про що її повідомлено під підпис (а.с. 39).

Крім цього, станом на 29.01.2018 року (день звільнення позивачки) в штаті установи «Сокальська виправна колонія (№47)» були наявні вакантні посади, проте ОСОБА_1 не відповідала жодній з них за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння), тому роботодавець об'єктивно не міг запропонувати їй наявні вакансії, та на вакантних посадах вільнонайманого персоналу ним правомірно було запропоновано залишитись працівникам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, відповідний фаховий і професійний рівень.

Вказана правова позиція відповідає висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року у справі № 6-1264цс17, постанові Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі №186/608/16-ц.

Крім цього, доводи позивачки стосовно наявності у неї безперервного стажу роботи більше 20 років, неповної вищої освіти, 11-ти заохочень, відсутності дисциплінарних стягнень, того, що вона є вдовою ветерана органів внутрішніх справ згідно ч. З ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», вдовою померлого ветерана війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та утримання сина-студента, до уваги судом при вирішенні спору не беруться, оскільки такі факти могли б мати значення у разі, якщо б на вакантну посаду претендували дві чи більше особи при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, однак, як встановлено судом та зазначено вище, ОСОБА_1 на момент звільнення не відповідала жодній з вакантних посад за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача, належним чином довів правомірність наказу Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» Міністерства юстиції України № 1О/ОС-18 від 29.01.2018 року «По особовому складу», згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» за п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку з скороченням штату), а позивачка не навела переконливих та нормативно обґрунтованих доказів про порушення чинного законодавства відповідачем, відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач станом на час звернення до суду з даним позовом був звільнений від їх сплати в установленому порядку, а ст.139 КАС України не передбачено їх стягнення в цьому випадку.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)" Міністерства юстиції України (80040, м. Львівська область, Сокальський район, смт. Жвирка; ЄДРПОУ 08563949) про визнання наказу протиправними в частині, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

2. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 15.06.2018.

Суддя Качур Р.П.