Постанова № 74726069, 14.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3626/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Попка Я.С.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року про залишення частини позовних вимог без розгляду (ухвалене головуючим-суддею Луцович М.М., суддями - Гаврилко С.Є., Калинич Я.М., час ухвалення судового рішення 16 год 10 хв у м. Ужгороді, повний текст складено 23 березня 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини Польова пошта В4742 Міністерства оборони України, Міністерства оборони України про скасування наказів та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати накази військової частини Польова пошта В4742 Міністерства оборони України № 96 від 30.01.2016, № 228 від 29.02.2016, № 390 від 28.04.2016, № 336 від 04.04.2016, № 558 від 01.07.2016, № 602 від 25.07.2016, № 113/А від 29.07.2016, № 648 від 30.07.2016, № 600 від 22.07.2016, № 708 від 23.08.2016, № 728 від 30.08.2016, № 818 від 29.09.2016, № 910 від 11.11.2016 «Про притягнення до адміністративної відповідальності» (за несвоєчасне проведення службових розслідувань).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 клопотання Військової частини Польова пошта В4742 Міністерства оборони України та Міністерства оборони України про залишення позовної заяви було задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини Польова пошта В4742 Міністерства оборони України, Міністерства оборони України частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування наказів відповідача № 96 від 30.01.2016, № 228 від 29.02.2016, № 390 від 28.04.2016, № 336 від 04.04.2016, № 558 від 01.07.2016, № 602 від 25.07.2016, № 113/А від 29.07.2016, № 648 від 30.07.2016, № 600 від 22.07.2016, № 708 від 23.08.2016, № 728 від 30.08.2016, № 818 від 29.09.2016 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що спосіб повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення у телефонному режимі суперечить вимогам ст.ст.88, 97 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», оскільки телефонний дзвінок не є доведення інформації особисто і не може вважатися початком перебігу місячного строку у розумінні зазначених статей. Крім того, суд не дав оцінку витребуваним матеріалам справи з Ужгородського міськрайонного суду за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.01.2017 по справі №308/523/17, як на підставу для поновлення строку звернення до суду. Тому просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.03.2018, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - Військова частина А1778 Міністерства оборони України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, представника Військова частина А1778 Міністерства оборони України Рішка А.В., який просив апеляційну скаргу відхилити, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Залишаючи частину позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, які б перешкоджали йому звернутися за захистом порушеного права у строки, встановлені ч.5 ст.122 КАС України. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги покази в якості свідка старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини військової частини А1778 капітана ОСОБА_3, який зазначив що накази № 96 від 30.01.2016, № 336 від 04.04.2016, № 558 від 01.07.2016, № 708 від 23.08.2016, № 728 від 30.08.2016 були доведені позивачу особисто, а накази № 228 від 29.02.2016, № 390 від 28.04.2016, № 602 від 25.07.2016, № 648 від 30.07.2016, № 600 від 22.07.2016 та № 818 від 29.09.2016 в телефонному режимі. Щодо наказу № 113/А від 29.07.2016, то такий був повідомлений діловодом штабу в/ч пп В4742 ОСОБА_4 позивачу особисто.

Проте, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, до яких суд прийшов з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 КАС України, частиною першою якої передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п'ятою цієї статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічні норми містили положення ч.ч.1-3 ст. 99 КАС України, в редакції Закону, чинного на час звернення позивача з даним адміністративним позовом.

В правовому полі сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, урегульовано Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551-XIV від 24.03.1999, положення якого поширюються в тому числі і на Державну прикордонну службу України.

Статтею 88 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», який в даному випадку є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини між позивачем та відповідачами, чітко зазначено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Тобто, строк на звернення до суду щодо спорів про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є спеціальними.

Відповідно до вимог ст.97 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», про накладені дисциплінарні стягнення оголошується офіцерському складу та військовослужбовцям військової служби за контрактом - особисто, у письмовому розпорядженні, на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, що вчинив правопорушення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що дисциплінарні стягнення, крім того можуть оголошуватися в письмовому наказі. При цьому, у відповідності до частини третьої цієї статті оголошувати дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.

Таким чином, на думку колегії суддів, єдиним належним та допустимим доказом ознайомлення позивача із дисциплінарним стягненням, в контексті положень статті 97 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», могли бути, зокрема, його особистий підпис на вище зазначеному письмовому розпорядженні про ознайомлення з його змістом, особистий підпис на аркуші доведення наказу, примірник наказу з особистим підписом про ознайомлення із зазначенням дати.

Водночас, матеріали справи містять акт службового розслідування від 13.06.2016, складний заступником командира роти вогнепальної підтримки по роботі з особовим складом старшим лейтенантом ОСОБА_1, з якого вбачається, що службове розслідування було проведено згідно наказу командира військової частини пп В4742 №43 від 06.01.2016 «Про призначення службового розслідування», №92 від 28.01.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та продовження терміну проведення службових розслідувань», № 228 від 29.02.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статті 85 Дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, несвоєчасної здачі документів в діловодство штабу та продовження терміну проведення службових розслідувань», № 336 від 04.04.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та продовження терміну проведення службових розслідувань», № 459 від 31.05.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та продовження терміну проведення службових розслідувань».

Також, в матеріалах справи наявний рапорт заступника командира роти вогнепальної підтримки по роботі з особовим складом старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 19.10.2016, в якому останній просив скасувати накази на призначення і продовження термінів виконання службових розслідувань, а саме наказ № 7 від 04.01.2016, № 92 від 28.01.2016, № 228 від 29.02.2016, № 336 від 04.05.2016, № 459 від 31.05.2016, № 558 від 01.07.2016, № 648 від 30.07.2016, № 727 від 30.08.2016.

Тобто, вказаними актом службового розслідування та рапортом підтверджується та обставина, що позивачу на момент звернення до суду було відомо про наявність наказів № 228 від 29.02.2016, № 336 від 04.04.2016, № 558 від 01.07.2016 та № 648 від 30.07.2016.

Водночас, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження належного повідомлення позивача про накази № 96 від 30.01.2016, № 390 від 28.04.2016, № 602 від 25.07.2016, № 113/А від 29.07.2016, № 600 від 22.07.2016, № 708 від 23.08.2016, № 728 від 30.08.2016 та № 818 від 29.09.2016.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково керувався лише поясненнями відповідача, показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Колегія суддів зазначає, що в контексті положень ст.97 Дисциплінарного Статуту України, дисциплінарні стягнення, які оголошуються особисто, мають бути доведені військовослужбовцю «особисто, у письмовому розпорядженні», що виключає можливість оголошувати їх у «телефонному режимі», як було зазначено свідками в судовому засіданні в суді першої інстанції. Крім того, вони можуть оголошуватись також на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання не нижче за звання (посаду) військовослужбовця, що вчинив правопорушення.

З огляду на викладене вище, наказ про накладення дисциплінарного стягнення, доведений у телефонному режимі, не може вважатись оголошеним позивачу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування наказів відповідача № 96 від 30.01.2016, № 390 від 28.04.2016, № 602 від 25.07.2016, № 113/А від 29.07.2016, № 600 від 22.07.2016, № 708 від 23.08.2016 , № 728 від 30.08.2016 та № 818 від 29.09.2016 є передчасним та необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що право на звернення до суду є конституційним правом кожної особи, яке є непорушним та гарантується державою, і відповідно до ч.1 ст.5 КАС України у редакції, чинній на даний час, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналогічна правова норма була закріплена у ч.1 ст.6 КАС України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом у цій справі та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з її положеннями, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації.

Наведене вище дає підстави колегії суддів дійти висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на те, що при цьому не було враховано вимог ст.5 КАС України, а також європейських стандартів у сфері судового захисту, допущено порушення норм процесуального права.

При цьому, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 в частині наведених вище позовних вимог скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 248, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 807/526/17 в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів військової частини Польова пошта В4742 Міністерства оборони України № 96 від 30.01.2016, № 390 від 28.04.2016, № 602 від 25.07.2016, № 113/А від 29.07.2016, № 600 від 22.07.2016, № 708 від 23.08.2016, № 728 від 30.08.2016, № 818 від 29.09.2016 скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В решті ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Я. С. Попко Повне судове рішення складено 18.06.2018.