Рішення № 74724563, 11.06.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3912/17

Провадження № 2/201/973/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

при секретарі - Карнаух І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору частково недійсним,

ВСТАНОВИВ:

15.03.2017р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору частково недійсним (а.с. № 2-4)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2017р. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 було передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (а.с. № 30).

13.06.2017р. ПАТ КБ «ПриватБанк» було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду про передачу справи за підсудністю (а.с. № 34-36).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.12.2017р., апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м .Дніпропетровська від 16.05.2017р.. скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві, посилалася на те, що 05.07.2005р. між нею та відповідачем був укладений кредитний договір №CVA0AK00040400, предметом якого є надання позичальнику кредиту в розмірі 47 709грн. на споживчі цілі з кінцевим терміном погашення кредиту 04.07.2012р., та сплатою процентів в розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахункове-касове обслуговування кредиту в розмірі 1,5% від суми виданого кредиту та щомісячної комісії у розмірі 0,18% від суми кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 договору. Разом з тим, в кредитному договорі визначаючи сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, проте, банк нарахував, а позивачка сплатила комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме, за компенсацію сукупних послуг банка за рахунок позивача, що є незаконним. Обов’язок сплачувати комісії встановлені договором позивачка вважає несправедливими умовами, які суперечить ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Також позивачка зазначила, що кредитний договір нею був укладений під впливом істотної помилки щодо своїх прав, оскільки умови договору про сплату комісії призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов’язками сторін, що є підставою для визнання таких умов недійсними, враховуючи, що відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007р. №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. Виходячи з наведеного, позивачка просила суд визнати п.1.1. кредитного договору №CVA0AK00040400 від 05.07.2005р. щодо оплати комісії за розрахункове обслуговування в розмірі 1,5% від суми виданого кредиту та щомісячної комісії у розмірі 0.18% від суми наданого кредиту недійсними. Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування щомісячних платежів без сплати відповідних комісії, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту.

В судове засідання 11.06.2018р. позивачка не з’явилася, 08.06.2018р. до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 27.07.2015р. - а.с. № 7) про розгляд справи без участі позивачки та її представника, позовні вимоги представник позивачки підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити (а.с. № 102).

Представник відповідача – ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 29.12.2016р.) в судове засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с. № 98). 05.06.2018р. до суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову представник заперечувала з підстав викладених у відзиві на позов, просила розгляд справи провести без фіксування процесу технічними засобами (а.с. № 100). Також, 11.06.2018р. до суду надійшла заява представника відповідача про доручення до матеріалів справи рішення апеляційного суду Чернівецької області від 09.03.2017р. та рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/557/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» ТОВ «Страхова компанія КРЕДО» про визнання недійсними кредитного договору та договору страхування наземного транспорту з посиланням, що обставини встановлені судом при розгляді даної справи мають значення для вирішення спірного питання по справі №201/3912/17 (а.с. № 102-124).

В раніше наданому відзиві на позовну заяву (а.с. № 91-94) представник відповідача заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначила, що по-перше, до вимог позивачки банк просить застосувати строки позовної давності, оскільки кредитний договір був укладений в 2005 році, при укладенні якого позивачка була обізнана з його умовами та погодилася з ними, отже з позовом, у разі порушення її прав, мала звернутися до суду протягом трьох років, тобто до 2008р.. Під час вчинення спірного правочину сторонами було дотримано усіх, передбачених ст.203 ЦК України вимог, власноручним підписом позичальник затвердила, що між нею та банком досягнуто згоди за всіма умовами договору та на момент укладення договору, підстав вважати, що умови договору суперечать Цивільному законодавству України та іншим актам законодавства немає.

Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України (який набрав чинності 15.12.2017р.) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, враховуючи належне повідомлення сторін про день та час розгляду справи, надані представниками сторін письмові пояснення та заперечення щодо предмету позову, суд вважає за можливе розглянути дану справу по суті за відсутності сторін.

Підстав для винесення по справі заочного рішення суду відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України не вбачається, оскільки представник відповідача надав письмові заперечення по справі, яким буде надана належна оцінка поряд з іншими доказами у справі.

Згідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Підготовче засідання у справі відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України проведено 22.05.2018р. (а.с. № 97).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 05.07.2005р. між ОСОБА_1 та відповідачем був укладений кредитний договір №CVA0AK00040400, предметом якого є надання позичальнику невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 47 709грн. на наступні цілі: 34 425грн. на купівлю рухомого майна та 13 284 грн., на оплату страхових платежів з кінцевим терміном погашення кредиту 04.07.2012р. та сплатою процентів в розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, комісії за розрахункове-касове обслуговування кредиту в розмірі 1,5% від суми виданого кредиту та щомісячної комісії у розмірі 0,18% від суми наданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 договору.

Згідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки за умовами п.1.1 кредитного договору встановлено, що кредитні кошти позивачкою були отримані на придбання рухомого майна, суд вважає, що особливості регулювання відносин сторін у даній справі визначаються Законом України “Про захист прав споживачів”.

При цьому, враховуючи, що кредитний договір №CVA0AK00040400, умови якого щодо сплати комісії позивачка просить суд визнати недійсними, укладений 05.07.2005р., суд приходить до висновку, що посилання позивачкою в обґрунтування своїх вимог на положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо застосування до укладеного кредитного договору положень цього закону про несправедливі умови є посилковим, оскільки вказані статті набрали чинності з 01.12.2005р. в редакції Закону України від 13.01.2006р. тобто після укладення кредитного договору. Крім того, Постанова Національного Банку України № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» на яку також посилається позивачка, прийнята 10.05.2007р.

Тобто, ті законодавчі норми, на які посилається позивачка, набрали чинності після підписання між сторонами кредитного договору №CVA0AK00040400, а тому на момент укладення договору ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримано всіх необхідних умов щодо видачі та оформлення кредиту.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що кредитний договір нею був укладений під впливом істотної помилки щодо її прав, та несправедливі умови договору про сплату комісій призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов’язками і виходячи з положень ст. 229 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповіді доводи суд оцінює критично, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини.

Також, в обґрунтування вищевикладеного висновку суд враховує правову позицію висловлену Верховним Судом України від 27.04.2016р. у справі №6-372цс16, в якій зазначено: «Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229–233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».

Згідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.12.2016р. по справі №727/557/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 09.03.2017р., було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Страхова компанія «КРЕДО» про визнання недійсними кредитного договору та договору страхування наземного транспорту (а.с.№105-124).

Ознайомившись з мотивувальною частиною рішень судів по даній справі, судом встановлено, що звертаючись з відповідним позовом до суду в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 також посилалася на порушення її прав споживача щодо встановлення в договорі несправедливих умов сплати комісій, які підлягають захисту відповідно до положень статей 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки протирічать умовами п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», і відповідні питання в сукупності заявлених вимог були вирішені судом по суті, виходячи з чого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, які є предметом розгляду у даній справі були розглянуті при винесенні рішення суду по справі №727/557/16-ц. Крім того, при винесенні рішення Шевченківський районний суд дійшов до висновку, що позивачка пропустила строк звернення до суду з позовом, про що представниками відповідачів було зроблено заяву, оскільки обставини, на які посилається позивачка, як на поважні для поновлення цього строку, не є такими, отже підстав для його поновлення не було

З урахуванням викладеного, при винесенні рішення суд не вирішує питання про застосування до позовних вимог ОСОБА_1, строків позовної давності з урахуванням заяви представника відповідача, оскільки дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними умов кредитного договору про сплату комісій зв’язку з безпідставністю (в межах строків позовної давності підлягає захисту тільки порушене право).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України, приймаючи до уваги те, що позивачку відповідно до ст.22 Закону України було звільнено від сплати судового збору та їй відмовлено в задоволенні позовних вимог, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 215, 229, 627, 628, 1054 ЦК України, Законом України “Про захист прав споживачів" (в редакції від 05.12.2003р.), Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 27.04.2016р. у справі №6-372цс16 ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору частково недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо в апеляційний суд Дніпропетровської шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя: Ткаченко Н.В.