Постанова № 74723210, 13.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 229/1538/17 Номер провадження 22-ц/775/810/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Мальованого Ю.М., Соломахи Л.І.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в залі судових засідань №4 апеляційні скарги ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 5 лютого 2018 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Петрова Є.В. у місті Дружківці Донецької області, (повний текст рішення складений 1 березня 2018 року), в справі №229/1538/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_5 служба України з надзвичайних ситуацій, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції,

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_5 служба України з надзвичайних ситуацій, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Донецької область, Ясинуватський район, с. Красногорівка, вул. Калініна, буд. 1.

14 серпня 2015 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в с. Красногорівка належне йому житло із присадибними будівлями та спорудами було зруйновано, що підтверджується довідкою від пожежно-рятувального загону головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій та актом обстеження будинку, складеним комісією за участю представників місцевого самоврядування №8 від 20.08.2015 року.

На даний час він проживає з родиною в орендованому житлі за адресою: Донецька обл., Ясинуватський р-н, с. Красногорівка, вул. Калініна, буд. 24.

Стосовно факту руйнування належного йому будинку він звернувся із заявою про скоєння

злочину до слідчого відділу Дружківського ВП Краматорського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, на підставі якої було відкрито кримінальне провадження та зареєстровано в ЄРДР №12015050260001209.

Просив суд першої інстанції відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: Донецька обл., Ясинуватський район, с. Красногорівка, вул. Калініна, буд. 1, в сумі 2195737,00 грн., шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

23 жовтня 2017 року, уточнивши свої позовні вимоги, позивач просив відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування житлового будинку №1 з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці Калініна в с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області, в сумі 1963639,4 грн. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 5 лютого 2018 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 України в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_5 служба України з надзвичайних ситуацій, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції – задоволено частково.

Відшкодовано ОСОБА_6 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, в сумі 676703,70 грн. шляхом стягнення з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Із вказаним рішенням не погодились відповідач ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України та третя особа ОСОБА_5 служба України з надзвичайних ситуацій, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 5 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України наведено, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з врахуванням неправильно встановлених обставин, які мають значення для справи, та неправильного дослідження і оцінки доказів.

Зазначають, що в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази про пошкодження будинку №1 по вул. Садовій (Калініна) в с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області.

Оскільки населений пункт с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області розташований на лінії зіткнення, вважають, що в умовах проведення бойових дій не можна обстежити житловий будинок позивача. Суд першої інстанції на цей факт уваги не звернув та не надав оцінки поясненням представника позивача ОСОБА_7 щодо неможливості надання експертної оцінки вартості будівництва нового житла у зв’язку з постійними обстрілами в с. Красногорівка і проведенням антитерористичної операції в цьому населеному пункті.

Наданий позивачем акт обстеження майна – будинку, який пошкоджено унаслідок проведення АТО на території Красногорівської сільської ради, від 20 серпня 2015 року, складений та підписаний особами з перевищенням повноважень, визначених законодавством України, тому такий акт не є належним та достовірним доказом у справі. Надані фотографії також не можуть слугувати належними доказами, оскільки неможливо встановити, чи належить сфотографований будинок позивачеві.

Крім того, вважає, що тільки вироком суду у кримінальному провадженні, який набрав

законної сили, може бути визначена кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення. Проте, в рішенні суду першої інстанції відсутні відомості про наявність вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили, за фактом злочину, передбаченому ч. 2 ст. 258 КК України. На теперішній час розслідування злочину триває.

Судом першої інстанції не дотримані вимоги статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо визначення винних осіб, які заподіяли шкоду, і мають відповідати за це.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог – Російську Федерацію в особі її Уряду, оскільки у разі задоволення позовних вимог Україна матиме змогу звернутися з позовом до Російської Федерації в порядку регресу.

Посилання суду першої інстанції на позицію Європейського суду з прав людини, як на підставу для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час проведення антитерористичної операції, є безпідставними і не є необхідним для правильного, всебічного й об’єктивного розгляду справи.

Судом першої інстанції неправильно застосовані положення Кодексу цивільного захисту України, а саме: вимоги ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, якою передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання. Позивач своє зруйноване житло не передав державній адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Крім того, судом першої інстанції при визначені розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосовані положення законодавства України, які підлягають застосуванню у даній справі. Вартість втраченого майна може визначити тільки атестований судовий експерт. Показник опосередкованої вартості спорудження житла не є розміром збитку і не визначає розміру причиненої шкоди постраждалому від надзвичайної ситуації чи від терористичного акту – це вартість будівництва в розрахунку на один квадратний метр загальної площі квартир будинку, визначений на підставі вартості будівництва об’єкта-представника.

Також вважає, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто, судом першої інстанції неправильно визначений відповідач у справі.

Доводами апеляційної скарги Державної служби України з надзвичайних ситуацій наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи, які мають важливе значення, та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Посилаючись на ст. 19 Закону України №638-ІV, вважає, що відшкодування шкоди громадянам можливо якщо воно заподіяно лише внаслідок терористичного акту за умови наявності вироку, який набрав законної сили, а не в результаті проведення антитерористичної операції. Оскільки, для відшкодування шкоди в цьому випадку необхідна наявність кількох складових, а саме: кримінального правопорушення (злочинного діяння), завдання шкоди та причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням та завданою шкодою.

В судовому рішенні не встановлено та не зазначено, що на момент розгляду справи та прийняття рішення, особи, які вчинили злочин, не встановлені, а судове слідство триває.

Зазначає, що докази, які долучені позивачем до позовної заяви не підтверджують факт виникнення надзвичайної ситуації за адресою: Донецька обл., вул. Калініна, 1(24), с. Красногорівка Ясинуватського району.

Звертає увагу, що критеріями забезпечення права постраждалих у наслідок надзвичайних ситуацій для отримання грошової компенсації за зруйноване або пошкоджене житло згідно зі ст. 86 Кодексу цивільного захисту України є наявність надзвичайної ситуації, руйнування або пошкодження житла, яке не є придатне для проживання, волевиявлення постраждалого на отримання житла, передання зруйнованого або пошкодженого в наслідок надзвичайної ситуації житла на баланс органам місцевого самоврядування.

Акт про пошкодження майна не може слугувати доказом наявності шкоди та не підтверджує її розмір.

Вважає, що ст. 19 Закону України №638-ІV не повинна застосовуватись в даній ситуації, оскільки вона не передбачає обов’язок по відшкодуванню шкоди, а встановлює, що підстави та порядок мають визначатись спеціальним законом. На даний час спеціального закону, який би визначав механізм відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом не прийнято.

У відзиві на апеляційні скарги Донецька обласна військово-цивільна адміністрація вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову.

Зазначає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, яким чином в умовах проведення бойових дій проводилось обстеження будинку.

Посилаючись на норми Кодексу цивільного захисту України зазначає, що вчинення терористичного акту або проведення антитерористичної операції не є надзвичайною ситуацією.

Крім того, зазначає, що позивачем не надано належних доказів, що руйнування житлового будинку сталося внаслідок надзвичайної ситуації.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України ОСОБА_2 апеляційні скарги підтримав, просив їх задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційного суду представник третьої особи Державної служби України з надзвичайних ситуацій ОСОБА_3 апеляційні скарги підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду апеляційні скарги не визнав, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_5 казначейська служба України в судове засідання апеляційного суду не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до ст. 130 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся учасників справи.

Заслухавши суддю – доповідача, представників відповідача та позивача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до реєстру прав власності на нерухоме майно будинок №1 по вул. Калініна в с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1785 від 28.07.2010 року. Загальна площа будинку становить 62,1 кв. метрів, в тому числі житлова площа, 31,6 кв. метрів (а.с. 18, 21-23, том 1).

З акту Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області №8 від 20 серпня 2015 року вбачається, що одноповерховий будинок з мансардою №1 по вулиці Калініна с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області зруйнований внаслідок артилерійського обстрілу, що відбувся 14 серпня 2015 року приблизно о 00:50 хвилин. Від прямого попадання повністю зруйновано шиферний дах будинку, вибито всі вікна, двері, зруйновано стіни житлового будинку, в будинку провалилася стеля. Комісія вважає, що будинок ремонту не підлягає, тільки новому будівництву (а.с. 25, том 1).

З довідки №137 від 10.02.2016 року, підписаної заступником начальника 13 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, вбачається, що 14.08.2015 року в приватному двоповерховому житловому будинку за адресою: Ясинуватський район, с. Красногорівка, вул. Калініна, 1, виникла пожежа внаслідок влучення вибухонебезпечного предмету (а.с. 26, том 1).

ОСОБА_8 районної військово-цивільної адміністрації Донецької області від 24.04.2017 року №02-17-256 повідомлено, що забезпечити житлом постраждалих ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не має можливості у зв’язку з відсутністю житлового фонду. Будинок №41 по вул. Садової (Калініна), де проживають позивач ОСОБА_6 та ОСОБА_6, Л.М. пошкоджений частково, в теперішній час відремонтований, позивачеві надана матеріальна допомога в розмірі 8000,00 грн. (а.с. 54-55, том 1).

З листа Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області №150 від 10.07.2017 року видно, що на балансі Красногорівської сільської ради перебуває комунальне майно – багатоквартирні будинки, але всі квартири перебувають в приватній власності, вільного житла немає. В розмові ОСОБА_6 не згоден на житло в комунальному домі, згоден тільки на відбудову зруйнованого будинку по вул. Садова (Калініна) №1 в селі Красногорівка. ОСОБА_6 завжди проживав у власному будинку за адресою: вул. Садова (Калініна) №41 с. Красногорівка, який було відремонтовано після пошкодження даху під час проведення АТО Чеською гуманітарною організацією «Людина в біді» (а.с. 169, том 1).

Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням національної поліції в Донецькій області від 20.03.2017 року, кримінальне провадження №12015050260001209 порушене за фактом зруйнування будинку ОСОБА_6 за ознаками ч. 1 ст. 194 КК України надіслано до СБУ(а.с. 167 том 1).

Згідно з інформацією наданої Головним управлінням СБУ у Донецькій та Луганській областях від 03.11.2017 року, вбачається, що в провадженні слідчого відділу ! управління Головного управління СБ України в Донецькій та Луганській областях перебувають матеріали кримінального провадження №12014050950000185 від 07.07.2014 року, до якого 18.09.2017 року приєднано кримінальне провадження №12015050260001209 від 02.09.2015 року за фактом вчинення 14.08.2015 року артилерійського обстрілу с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області, внаслідок якого пошкоджено майно ОСОБА_6, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України. На теперішній час триває проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження (а.с. 31, том 2).

Відповідно до наказу №102 від 03.05.2017 року Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України затверджені та рекомендовані до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України. В Донецькій області вартість 1 кв. метр загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) становить 10897 грн. (а.с. 9-10, т. 2).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог, виходячи з загальної площі пошкодженого будинку позивача та показників опосередкованої вартості спорудження житла в Донецької області.

Проте, з таким висновком суду в повному обсязі погодитися не можна.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Проте в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивачів порушено, належний їм на праві власності будинок та інші споруди не з їх волі стали непридатними для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження комісії Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області від 20.08.2015 року.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 розпочато

антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року №638-ІV «Про боротьбу з тероризмом»(в редакції Закону №1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. №2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька та Луганська області - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» (що діяв на час заподіяння шкоди), яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, Ясинуватський район с. Красногорівка, с. Веселе, с-ще Кам’янка, с. Новоселівка Друга (Красногорівська сільська рада), в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_6 в якості відповідача зазначив ОСОБА_5 Україна та відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України, як представників держави – Кабінет Міністрів України та ОСОБА_5 казначейську службу України.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник, тобто свою цивільну процесуальну правосуб’єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов’язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов’язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов’язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб’єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов’язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тому, доводи відповідача ОСОБА_5 України в особі Кабінету Міністрів України в апеляційній скарзі щодо необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи Російської Федерації є необґрунтованими.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України, тому апеляційний суд вважає, що позивачами не доведено, що відповідачі, а саме, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, апарат Ради національної безпеки України, ОСОБА_5 казначейство України мають відповідати за заподіяну шкоду.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо неправильного визначення відповідача у справі, тобто, позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, також є безпідставними.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1002-р було

затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: ОСОБА_5 агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: ОСОБА_5 агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби,

Судом встановлено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №1002-р, обстежений будинок позивача та складений відповідний акт обстеження комісії Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області №8 від 20 серпня 2015 року (а.с. 25, том 1).

Відповідно до п. 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2030 від 26.12.2003 року, документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується Комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, представник адміністрації (власник) об'єкта, потерпілий. Наказом МНС України №119 від 15.03.2004 року затверджено форму такого акта про пожежу.

Проте, позивач на підтвердження вимог надав не акт, а довідку про пожежу в приватному двоповерховому житловому будинку №1 по вул. Калініна в с. Красногорівка, у той час, як він володіє на праві власності одноповерховим будинком (а.с. 26, 25, том 1).

Крім того, з наведеного вище акту про руйнування будинку позивача не вбачається, що в склад комісії входив представник територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що довід апеляційної скарги щодо недоведеності факту заподіяння позивачу шкоди за відсутності вироку у кримінальній справі не ґрунтується на вимогах закону з огляду на наступне.

Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 р. № 5461-VI).

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відтак, згідно ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі ОСОБА_4 та інші проти Туреччини (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "ПМР" в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення.

Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

На теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України №462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Відповідно до ст. 85 Кодексу відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до ч. 9 ст. 86 Кодексу Цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Саме з цього виходив суд першої інстанції при визначенні розміру шкоди, завданої позивачу пошкодженням будинку.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Тобто, передбачена частиною 10 ст. 86 Кодексу грошова компенсація виплачується постраждалому у разі, якщо припиняється його право власності на пошкоджене (зруйноване) житло.

Доказів звернення позивача ОСОБА_6, як власника житлового будинку та земельної ділянки, до відповідних органів з відповідною письмовою заявою про добровільну передачу зруйнованого/пошкодженого житла позивачем до суду не надано.

Тому, доводи апеляційних скарг про те, що недотримання позивачем умови щодо добровільної передачі зруйнованого або пошкодженого житла відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України унеможливлює виплату позивачу за рахунок держави грошової компенсації, передбаченої частиною 10 ст. 86 цього Кодексу, є обґрунтованими.

Саме такого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №423/450/16-ц (ухвала від 27.09.2017 року).

За таких обставин, враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) житлового будинку саме з підстав Кодексу цивільного захисту України.

З позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди згідно з загальними підставами Цивільного кодексу України позивач до суду не звертався.

Отже, апеляційний суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції має бути

скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій – задовольнити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 5 лютого 2018 року – скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_5 Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_5 служба України з надзвичайних ситуацій, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 15 червня 2018 року.

Суддя: