Постанова № 74720635, 13.06.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/27/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт" – заступник директора ОСОБА_1

від ОСОБА_2 - ОСОБА_3 за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт"

на рішення господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 р.

по справі №923/27/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт"

до ОСОБА_2

про стягнення 2 961,33 грн.

ВСТАНОВИВ

У січні 2018 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт" (далі – ТОВ "АФ "Профі-Аудіт") звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до ОСОБА_2 (далі ОСОБА_4М.) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи, за позовом власника, в якому просило стягнути з відповідача шкоду у розмірі 2961,33 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" зазначило, що відповідач перебуваючи у трудових відносинах з позивачем займала посаду директора товариства, а також була одним з трьох його засновників. Як керівник, відповідач самостійно приймала рішення, в тому числі й, щодо своїх відпусток. В особовій картці відповідачки, яка заповнена нею самостійно, відсутня інформація про смерть її чоловіка, тобто відсутня інформація яка б могла свідчити про статус одинокої матері. За твердження позивача, ОСОБА_4 звернулась за виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку в липні 2016 та лише тоді надала документи, що є вдовою. На думку позивача, у даному випадку наявний факт невиконання своїх трудових обов’язків керівника підприємства з боку ОСОБА_2, який полягає у допущенні ненадання додаткової відпустки одинокій матері, а також невиплату при звільненні працівника компенсації за невикористану відпустку, яка була вподальшому стягнута з підприємства у розмірі 2961,33 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач перебувала на посаді директора ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" до 31.05.2013 р., коли була звільнена на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України на підставі Наказу від 07.05.2013 р. № 12. Під час перебування у трудових відносинах із позивачем, а саме 18.03.2012 р. помер чоловік відповідача. Суд першої інстанції погодився з думкою відповідача, що з дати смерті чоловіка, відповідач набула статусу одинокої матері. При цьому, за твердженням суду першої інстанції, вказаний статус набувається в силу закону та не потребує будь-якого повідомлення в документальній формі роботодавця.

Суд першої інстанції відзначає, що з огляду на набуття статусу одинокої матері, з 18.03.2012 р. у відповідності до ст. 19 Закону України “Про відпустки”, ОСОБА_4 набула право на отримання додаткової соціальної відпустки.

За твердженням місцевого господарського суду, 2012 році та 2013 році, ОСОБА_4 не скористалась своїм правом на отримання додаткової соціальної відпустки, а тому у виконавчого органу (директора) та інших керівних органів позивача не виникло обов’язку у наданні такої відпустки, що спростовує твердження позивача про неналежне виконання відповідачем як директором своїх повноважень щодо ненадання додаткової соціальної відпустки працівнику. Разом з тим, суд першої інстанції наголошує, що факт невикористання додаткової соціальної відпустки працівником не позбавляє такого працівника на отримання грошової компенсації при звільненні згідно ст. 24 Закону України “Про відпустки” , якою передбачено, що працівнику при звільненні його з роботи виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, в момент звільнення ОСОБА_2 з роботи, у позивача виник обов’язок виплатити компенсацію за невикористану частину соціальної відпустки. При цьому, господарським судом Херсонської області зазначено, що у відповідності до положень ст. 2 Закону України “Про оплату праці” та підпункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної праці, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 компенсаційні виплати за невикористані частини відпустки входять до структури заробітної плати, виплата якої не ставиться в залежність від винних дій працівника або роботодавця. Тобто, ця виплата має обов’язковий характер і її виплата є обов’язковою навіть у випадку правомірних дій роботодавця, що випливає із змісту ст. 21 Закону України “Про оплату праці”.

З огляду на викладене на посилаючись на приписи ст.22 ЦК України, місцевим господарським судом відзначено, що виплата компенсації за невикористану частину соціальної відпустки у відповідності до ст. 2 Закону України “Про оплату праці” та підпункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної праці, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, входить до структури заробітної плати працівника, а отже, належить саме працівнику, а не підприємству, а тому підприємство, виплативши вказану суму, фактично погасило заборгованість перед працівником, а отже, відновило порушене право працівника, а не своє порушене право , що в свою чергу, позбавляє можливості визначити ці виплати як збитки.

Не погодившись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 у справі №923/27/17, задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача шкоду у розмірі 2961,33 грн.

Так апелянт зазначає, що не погоджується із посиланням суду першої інстанції на приписи ст. 22 ЦК України та висновком щодо того, що компенсація за невикористану відпустки входить до структури заробітної плати, що в свою чергу позбавляє можливості визначити ці виплати як збитки, з наступних підстав.

За твердженням скаржника, ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" було подано позов щодо відшкодування завданої шкоди згідно вимог Кодексу законів про працю України. Посилаючись на приписи ст. 130, ч. 9 ст. 134 Кодексу законів про працю України апелянт зазначає, що судом невірно застосовано норми матеріального права України, а застосування до спору норм ст. 22 ЦК України є необґрунтованим.

Апелянт вважає, що за наявності прямої норми закону (ст. 130 Кодексу законів про працю України) щодо відшкодування шкоди керівником підприємства, який допустив несвоєчасну виплату заробітної плати, відсутня необхідність встановлення складу цивільного правопорушення, який характерний для визначення сум збитків. Посилаючись на ч. 9 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю від 01.09.2015р. в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх колишніми працівниками, потрібно керуватися нормами статей 130-137 КЗпП. Звільнення працівника не припиняє його обов'язку відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації шкоду.

Скаржник зазначає, що вину щодо завдання шкоди підприємству позивач покладає на відповідачку, однак це питання судом не було розглянуто взагалі, а також в рішенні суду відсутнє обґрунтування не дослідження зазначених обставин. До того ж, оскаржуване рішення суду не містить обґрунтування незастосування судом норм ст. 130 Кодексу законів про працю України. Також в порушення ст. 238 ГПК України в рішенні суду не наведено докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, а також мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову .

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №923/27/18 за апеляційною скаргою ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" на рішення господарського суду Херсонської області від 06.03.2018.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 призначено справу №923/27/18 до розгляду на 15.05.2018.

10.05.2018 Одеським апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в якому відповідач просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У своїх запереченням відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що при звільненні відповідач мала б сама собі нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку спростовують наявними доказами, а саме, в момент звільнення, 31.05.2013, відповідач перебувала у відпустці, що узгоджується з положеннями ст.3 Закону України «Про відпустки» і виключає можливість виконання відповідачем будь-яких посадових обов’язків, до того ж, рішення про надання відпустки з подальшим звільненням приймалось головою ТОВ "АФ "Профі-Аудіт", яка й вирішувала всі питання пов’язані із припиненням трудових відносин із відповідачем, в тому числі й щодо грошових виплат, а тому відповідач ніяким чином не впливала на розмір нарахувань належних їй сум.

Відповідач вважає, що посилання апелянта на те, що правова природа збитків у сфері трудових відносин регулюється окремими положеннями ст.ст. 130-137 Кодексу законів про працю України є необґрунтованим, оскільки трудове законодавства не містить окремого визначення збитків відмінного від визначення збитків у цивільному законодавстві, яке на думку відповідача, охоплює у тому числі й трудове законодавство виходячи із диспозитивного характеру методу правового регулювання, а отже не може бути прийняте до уваги при розгляді апеляційної скарги.

Крім того відповідач зауважує, що скаржник в апеляційній скарзі посилається на ч.9 ст. 134 Кодексу законів про працю України, яка і розділяє невиплату заробітної плати та наслідки такої невиплати (виплата компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати), і саме тому неможливо було застосувати при вирішенні спору вказані положення законодавства.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №923/27/18 за апеляційною скаргою ТОВ "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт" на рішення господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 р.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 призначено справу до розгляду на 15.05.2018.

У судовому засідання від 15.05.2018 оголошено перерву до 13.06.2018.

У судовому засіданні від 13.06.2018 представник скаржника підтримав вимога за апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач перебувала у трудових відносинах з ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" та займала посаду директора даного товариства.

Заявою від 07.05.2013 ОСОБА_4 просила надати їй щорічну відпустку з 07.05.2013 з наступним звільненням за власним бажанням (а.с. 12).

Наказом голови ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" від 07.05.2013 №12 надано відпустку директора ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" ОСОБА_5 з 07.05.2013 по 31.05.2013 строком на 24 календарних дні з наступним звільненням за власним бажанням згідно з ст. 38 Кодексу законів про працю України.

22.09.2016 ОСОБА_4 звернулась до ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" з листом-вимогою в якій просила зробити повний розрахунок при звільненні, виплативши компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 2961,33 грн. У даному листі відповідач пославшись на приписи ст.ст. 19, 24 Закону України "Про відпустки" зазначила, що у 2012 р. втратила чоловіка та має дитину ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2012 та 2013 роки (роки перебування у трудових відношеннях з ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" після смерті чоловіка). Відповідач зазначила, що при звільнені з ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" (дата звільнення 31.05.2013) їй не була виплачена компенсація за невикористані дня додаткової відпустки.

У вересні 2016 ОСОБА_4 звернулась до Херсонського міського суду Херсонської області із позовом в якому просила стягнути з ТОВ "АФ "Профі-Аудіт"2961,33 грн. компенсації за невикористану частину відпустки.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03.11.2016 у справі №766/11610/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 30.11.2016 у справі №766/11610/16-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 16.01.2018, скасовано рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03.11.2016, позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" на користь ОСОБА_2 2961,33 грн. компенсації за невикористану додаткову відпустку.

22.02.2017 ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" було перераховано на користь ОСОБА_2 2961,33 грн. компенсації за невикористану додаткову відпустку за рішенням суду, що підтверджується платіжним дорученням №2511 (а.с. 18).

Звертаючись із позовом до господарського суду Херсонської області ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" зазначило, що відповідач завдала товариству шкоду внаслідок своїх дій та бездіяльності в сумі виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку згідно рішення суду в розмірі 2961,33 грн.

Місцевим господарським судом визнано заявлені позовні вимоги необґрунтованими та відмовлено у їх задоволенні.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи (ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України).

Згідно з п.5 ч.13 ст. 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері).

У відповідності до приписів ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Частиною 1 ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 статті 83 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Наявними матеріалами справи, зокрема, наказом від 14.03.200 р. №1к підтверджується, що ОСОБА_4 була прийнята на посаду директора ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" з 14.03.2000 та була звільнена з посади за власним бажанням на підставі наказу №12 від 07.05.2013.

18.03.2012, під час перебування відповідача у трудових відносинах з ТОВ "АФ "Профі-Аудіт", помер її чоловік ОСОБА_6, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про смерть від 20.03.2012 р. (а.с. 40).

Отже з моменту смерті чоловіка, відповідач набула статусу одинокої матері та мала право на додаткову відпустку.

Відповідач не скористалась своїм правом на отримання додаткової відпусти, разом з цим, факт невикористання працівником додаткової відпусти не позбавляє останнього права на отримання грошової компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки при звільненні, а тому у ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" виник обов’язок щодо виплати такої грошової компенсації.

Колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги не є та не можуть вважатись збитками заподіяними юридичній особі діями чи бездіяльністю посадовою особи, оскільки відповідності до положень ст. 2 Закону України “Про оплату праці” та підпункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної праці, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 компенсаційні виплати за невикористані частини відпустки входять до структури заробітної плати, а отже належить саме працівнику, а не товариству, а тому виплативши грошову компенсацію за невикористану додаткову відпусту товариство погасило заборгованість перед працівником, отже відновило порушене право працівника, а не своє порушене право, що в свою чергу позбавляє можливості визначити ці виплати як збитки. Тобто, ця виплата має обов’язковий характер і її виплата є обов’язковою навіть у випадку правомірних дій роботодавця, що випливає із змісту ст. 21 Закону України “Про оплату праці”.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що ОСОБА_4 не повідомила товариство про смерть чоловіка та не зазначила про це в особовій картці, оскільки наявними матеріалами справи, зокрема, протоколом проведення загальних зборів членів профспілки ТОВ "АФ "Профі-Аудіт" від 20.03.2012 з якого вбачається, що загальними зборами приймалось рішення про надання коштів на поховання чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 48), договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 05.06.2013 р., де зазначено, що на час продажу частки ОСОБА_4 є вдовою (а.с.49), підтверджується, що позивач був обізнаний про смерть чоловіка відповідача, а отже й про її статус одинокої матері, який набувається в силу закону та не потребує додаткового сповіщення роботодавця.

Не є обґрунтованим й посилання скаржника на приписи ст.ст. 130, 134 КЗпП України, оскільки поняття та підстави відшкодування збитків визначені Цивільним кодексом України, у той час як зазначені апелянтом статті КЗпП України не містять окремого визначення збитків та регулюють загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 р. у справі №923/27/18 є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з додержання норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.03.2018 р. у справі №923/27/18 у справі №923/27/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду.

Повний текст постанови складено 18.06.2018 р.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Таран С.В.