Постанова № 74720632, 13.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2018 р. Справа № 922/475/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків (вх. № 989 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2018 (повний текст рішення від 02.05.2018) у справі № 922/475/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків

до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків

про стягнення 8901,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" 01.03.2018 звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Харківводоканал" про стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 8901,56 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на ст. 623. 1166 ЦК України, ст. 20, 216, 224 ГК України та вказує, що бездіяльність відповідача (не здійснення реєстрації наданих розрахунків коригувань податкового зобов'язання з податку на додану вартість від 24.10.2016 р. № 1920 до податкової накладної № 2167 від 17.12.2015 у ЄРПН) призвели до неможливості ТОВ "Харківгаз Збут" зменшити свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість на розмір незареєстрованих розрахунків коригування податкових зобов'язань, що завдало шкоди майновим інтересам позивача у вигляді надмірно сплачених податків та заподіяло ТОВ "Харківгаз Збут" шкоду у визначеному розмірі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2018 у справі № 922/475/18 (суддя Шатерніков М.І.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" звернулося з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2018 у справі № 922/475/18, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25.04.2018 та прийняти нове рішення, яким позов ТОВ "Харківгаз Збут" задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на недотримання КП "Харківводоканал" положень ст.ст. 187, 189, 192, 201 Податкового кодексу України, в зв’язку з чим, як стверджує позивач, відсутність реєстрації податкової документації, зокрема розрахунку коригування від 24.10.2016 № 1920 з боку КП "Харківводоканал" завдало збитків ТОВ "Харківгаз Збут".

Позивач зазначає, що факт не реєстрації розрахунку коригування податкових зобов’язань по оплаті ПДВ надісланого ТОВ "Харківгаз Збут" на адресу КП "Харківводоканал" підтверджується актом перевірки органу ДФС і винесеним Харківським офісом великих платників податків ДФС України на його підставі повідомленням – рішенням від 26.10.2017 № НОМЕР_1, яким нараховані по відношенню до відповідача штрафні санкції за порушення термінів реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування зобов’язань, в тому числі і за не реєстрацію розрахунку коригування зобов’язань, надісланого ТОВ "Харківгаз Збут". При цьому, позивач посилається на факти, встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 у справі № 820/531/18.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 (головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2018 у справі № 922/475/18 та призначено справу до розгляду на 13.06.2018.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними позивачем доводами не погоджується, посилаючись на відсутність будь-яких порушень цивільно-господарського права та інтересу апелянта. Відповідач вказує на те, що позивач не має жодних претензій щодо виконання умов укладеного між сторонами договору, а сам правочин не містить ні одного положення, яким би КП "Харківводоканал" було б обтяжено обов’язком реєстрації будь-якої податкової документації. Відповідач в обґрунтування відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог також посилається на ч. 2 ст. 1 ЦК України, якою унормовано, що до податкових правовідносин цивільне законодавство не застосовується, а також зазначає, що нормами податкового законодавства визначений окремий спосіб захисту податкових інтересів у разі відсутності реєстрації розрахунку коригування, проте не передбачена можливості звернення покупця товару/послуги до суду з позовом про зобов’язання зареєструвати розрахунок коригування та стягнення відповідних збитків.

В судовому засіданні 13.06.2018 позивач та відповідач підтвердили свої позиції по справі.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Харківводоканал" (споживач, відповідач) укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2015/ТП-ПР-1432.

З метою виконання взятих на себе зобов’язань до договором № 2015/ТП-ПР-1432, а саме оплати надання послуг з постачання природного газу у грудні 2015 року та погашення заборгованості, яка склалася за спожитий природній газ у листопаді 2015 у сумі 42 245,13 грн., відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у сумі 252 148,96 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку № 26008010058 від 06.01.2016.

Відповідно до підписаного акту приймання-передачі природного газу № Х0300021525 від 31.12.2015 до договору на постачання природного газу № 2015/ТП-ПР-1432 від 01.07.2015 фактично відповідачем у грудні 2015 було спожито природного газу в обсязі 17,378 тис.куб.м на суму 156 494,46 грн.

Враховуючи вищевикладене, складовими частинами, отриманої від відповідача 17.12.2015 суми у розмірі 252 148,96 грн., стало зарахування залишку заборгованості, який виник за надані послуги постачання природного газу у листопаді 2015 у розмірі 42 245,13 грн. та авансовий платіж за послуги з постачання природного газу за грудень 2015 року склав 209 903,83 грн.

17.12.2015 ТОВ "Харківгаз Збут" на виконання приписів ст. 201 ПК України в електронній формі було складено податкову накладну за порядковим номером 2167 на суму податку на додану вартість 34 983,97 грн., що становить загальну суму з ПДВ 209 903,83 грн. (на розмір отриманої передоплати за очікувані обсяги споживання природного газу у грудні 2015 року).

Оскільки фактичне споживання природного газу КП "Харківводоканал" у грудні 2015 року склало 17,378 тис.куб.м на суму 156 494,46 грн., то станом на у позивача станом на 31.12.2015 року утворилася переплата у розмірі 53 409,37 грн.

У вересні 2016 року відповідачем на адресу ТОВ "Харківгаз Збут" направлено лист № 4725, відповідно до якого відповідач просив переплату за природний газ у розмірі 53 409,37 грн. повернути у зв'язку із закінченням строку дії договору.

Позивач відповідно до вищезазначеного листа здійснив повернення залишку надмірно сплачених коштів по договору № 2015/ТП-ПР-1432 від 01.07.2015 у загальній сумі 53 409,37 грн., та відповідно до ст. 187, 189 ПКУ склав розрахунок коригування зобов'язань по податку на додану вартість № 1920 від 24 жовтня 2016 року, які були направлені КП "Харківводоканал" для реєстрації в ЄРПН.

27.10.2016 ТОВ "Харківгаз Збут" направило листа № 2927 в якому повідомило КП "Харківводоканал" про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 53 409,37 грн. по договору № 2015/ТП-ПР-1432 від 01.07.2015 та просило зареєструвати складений та направлений розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за № 1920 від 24.10.2016 р., з метою зменшення зобов'язання по оплаті податку на додану вартість, нарахованого на суму отриманої і повернутої передоплати у розмірі 8 901,56 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач не здійснив реєстрацію розрахунку коригування зобов'язань за № 1920 від 24.10.2016 в ЄРПН, чим спричинив завдання шкоди позивачу на суму 8 901,56 грн. При цьому, позивач, посилаючись на п. 201.10 ст. 201 ПК України, зазначає, що на час звернення з позовом до суду термін можливої реєстрації відповідачем розрахунків коригувань закінчився, у зв’язку з чим позивач, з вини відповідача, втратив право на зменшення податкового зобов'язання з оплати податку на додану вартість, чим позивачу бездіяльністю відповідача завдані збитки.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача заподіяних позивачу збитків у судовому порядку.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з наступного.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

У відповідності до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно абзацу 1 п. 192.1 ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України від 28.12.2015 р. № 27867/6/99-95-42-01-16-01 "Щодо відображення в податковій декларації з ПДВ коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту на підставі розрахунку коригування до податкової накладної" розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка видана їх отримувачу - платнику податку, підлягає реєстрації в ЄРПН отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг.

Постачальник має право зменшити податкові зобов'язання в декларації з ПДВ на підставі розрахунку коригування, зареєстрованого в ЄРПН отримувачем протягом 15-денного строку, у податковій декларації з ПДВ того звітного (податкового) періоду, у якому його складено:

покупець повинен зменшити податковий кредит у декларації з ПДВ у податковому періоді, на який припадає дата складання розрахунку коригування, і зареєструвати його в ЄРПН у встановлені строки.

Якщо розрахунок коригування не зареєстрований в ЄРПН протягом 180 календарних днів або взагалі не складений на таку операцію, то у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг податкові зобов'язання постачальника не можуть бути зменшені, але покупець зобов'язаний зменшити податковий кредит за відповідний (податковий) період, в якому здійснюється зміна суми компенсації вартості товарів/послуг на підставі бухгалтерської довідки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем належним чином вчинені передбачені законом дії щодо складання розрахунку коригування до податкової накладної та реєстрації останнього в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість відповідач розрахунок коригування зобов'язань в ЄРПН не зареєстрував, що свідчить про наявність збитків у позивача у визначеному у позові розмірі.

Разом з тим, судом першої інстанції також встановлено, що позивачем не доведено належними доказами наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, які виникли у позивача, а умовами укладеного між сторонами договору не встановлено обов'язку відповідача здійснювати реєстрацію податкових накладних, виданих за наслідками господарських операції з позивачем, в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

В зв’язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нездійснення відповідачем вказаних дій не є порушенням його договірних зобов'язань.

Разом з цим, суд першої інстанції, виходячи з правового аналізу положень Податкового кодексу України, зазначив про те, що позивачем не було вчинено дій, передбачених п. 201.10 Податкового кодексу України, по відношенню до відсутності реєстрації розрахунку коригування зобов'язань за № 1920 від 24.10.2016 р. в ЄРПН, тобто позивач не виявив бажання скористатися порядком встановленим податковим законодавством безпосереднього захисту податкового інтересу протягом встановленого законом строку, що виключає можливість визнання наявності саме безпосереднього зв’язку між відсутністю можливості зменшити показників власних податкових зобов’язань в податковому обліку та діями відповідача.

Також, місцевим господарським судом звернуто увагу на те, що позивачем не доведено належними доказами (проведеною перевіркою контролюючого органу) вини саме відповідача у наявності збитків позивача у зв'язку із порушенням податкового законодавства.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення господарського зобов'язання з боку відповідача та не доведення позивачем наявності повного складу цивільного правопорушення для стягнення з позивача збитків за ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, в зв’язку з чим суд відмовив в задоволенні позовних вимог.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог погоджується колегія суддів.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Позивач в апеляційній скарзі посилається на недотримання КП "Харківводоканал" положень ст.ст. 187, 189, 192, 201 Податкового кодексу України, в зв’язку з чим, як стверджує позивач, відсутність реєстрації податкової документації, зокрема розрахунку коригування від 24.10.2016 № 1920 з боку КП "Харківводоканал" завдало збитків ТОВ "Харківгаз Збут". Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на ст. 623. 1166 ЦК України, ст. 20, 216, 224 ГК України та вказує, що бездіяльність відповідача (не здійснення реєстрації наданих розрахунків коригувань податкового зобов'язання з податку на додану вартість від 24.10.2016 р. № 1920 до податкової накладної № 2167 від 17.12.2015 у ЄРПН) призвели до неможливості ТОВ "Харківгаз Збут" зменшити свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість на розмір незареєстрованих розрахунків коригування податкових зобов'язань, що завдало шкоди майновим інтересам позивача у вигляді надмірно сплачених податків та заподіяло ТОВ " Харківгаз Збут " шкоду у розмірі 8 901,56 грн.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що в даному випадку між сторонами склалися господарські правовідносини за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2015/Тп-ПР-1432 від 01.07.2015, умови якого не містять положень щодо зобов’язання відповідача складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також положення щодо зобов’язання виконавця послуг сплатити на користь замовника кошти у розмірі невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість в разі порушення виконавцем (відповідачем) правил складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які призвели до втрати замовником (позивачем) права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, нездійснення відповідачем дій з реєстрації податкових накладних, виданих за наслідками господарських операції з позивачем, в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, не є порушенням його договірних зобов'язань.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в України, та порядок їх адміністрування, платників податків та збрів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України, як зазначено у ст. 3 ПК України, складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною 2 ст.1 ЦК України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Про поняття "права та обов'язки цивільного характеру" згадується у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

У контексті ст. 1 Першого протоколу постають і питання про оподаткування. Європейський суд з прав людини визнає, що оподаткування є прерогативою держави і має публічно-правовий характер. В той же час стягнення податків та суміжні відносини є втручанням у право на мирне володіння майном, тобто у право власності. У рішенні у справі "Ferrazzini v. Italy" від 12.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначав, що у ст. 1 Першого проколу до Конвенції передбачено захист майнових прав, а державі надається право приймати такі закони, які вона вважає необхідними для забезпечення сплати податків.

Отже, виходячи із положень ч.2 ст. 1 ЦК України до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на ст. 201 ПК України.

Так, згідно п. 201.10. статті 201 ПК України (на норми якої посилається позивач), при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Також, порядок реєстрації податкових накладних та розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних унормовано Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1246.

У пункті 9 вищезазначеного Порядку № 1246, встановлено, що розрахунок коригування, складений постачальником (продавцем) до податкової накладної, складеної на отримувача (покупця) - платника податку, підлягає реєстрації:

- постачальником (продавцем), якщо передбачається збільшення суми компенсації вартості товарів/послуг на користь такого постачальника (продавця) або коригування кількісних і вартісних показників у підсумку не змінює суми такої компенсації;

- отримувачем (покупцем), якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг на користь їх постачальника (продавця), для чого постачальник (продавець) надсилає складений розрахунок коригування отримувачу (покупцю).

Відповідно до абз. 10п. 201.10 ст. 201 ПК України, у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних / розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Отже, Податковим кодексом України встановлено алгоритм дій суб'єкта господарювання у разі, якщо допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зокрема, згідно підпункту 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Дане рішення може бути оскаржене в установленому порядку.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем не було вчинено дій, передбачених п. 201.10 Податкового кодексу України, по відношенню до відсутності реєстрації розрахунку коригування зобов'язань за № 1920 від 24.10.2016 в ЄРПН, тобто позивач не виявив бажання скористатися порядком встановленим податковим законодавством безпосереднього захисту податкового інтересу протягом встановленого законом строку, що виключає можливість визнання наявності саме безпосереднього зв’язку між відсутністю можливості зменшити показників власних податкових зобов’язань в податковому обліку та діями відповідача.

Отже, позивачем не доведено належними доказами вини саме відповідача у наявності збитків позивача у зв'язку із порушенням податкового законодавства.

Щодо посилання позивача на те, що факт не реєстрації розрахунку коригування податкових зобов’язань по оплаті ПДВ надісланого ТОВ "Харківгаз Збут" на адресу КП "Харківводоканал" підтверджується актом перевірки органу ДФС і винесеним Харківським офісом великих платників податків ДФС України на його підставі повідомленням – рішенням від 26.10.2017 № НОМЕР_1, яким нараховані по відношенню до відповідача штрафні санкції за порушення термінів реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування зобов’язань, в тому числі і за не реєстрацію розрахунку коригування зобов’язань, надісланого ТОВ "Харківгаз Збут", колегією суддів з’ясовано, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 у справі № 820/531/18 було визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26.10.2017 року № НОМЕР_1 про накладення штрафних санкцій в розмірі 50% на загальну суму 7696660,27 грн., в тому числі за не реєстрацію розрахунків коригування за жовтень 2016 року у зв’язку з відсутністю вини КП "Харківводоканал".

Колегія суддів також звертає увагу на висновки, які містяться в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 927/525/17, в якій касаційний суд відхилив аргументи відповідача про невиконанням позивачем податкового законодавства та умов договору щодо реєстрації податкових накладних, оскільки умови договору не передбачають обов'язок позивача подання податкових накладних до податкового органу, тому порушення позивачем строків подання податкових накладних до податкового органу не може розцінюватись як порушення своїх кредиторських зобов'язань за умовами договору, виконання яких може вимагати відповідач від позивача.

За висновками Верховного Суду, зі змісту пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України убачається, що зазначеними нормами визначений конкретний механізм захисту прав покупця (відповідача) на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, тому порушення позивачем порядку оформлення та реєстрації податкових накладних, не позбавляло відповідача права на включення спірної суми до податкового кредиту.

Також, при вирішення даного господарського спору колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.03.2018 у справі № 918/219/17, де суд акцентував увагу на те, що проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення, в даному випадку відповідачем, податкового законодавства є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів (Державної фіскальної служби, відповідних податкових інспекцій), а відтак господарський суд не має процесуальних заходів для встановлення обставин, які уповноважений державний орган може і зобов’язаний встановити відповідно до власної компетенції таких органів, зокрема факти порушення суб’єктом господарювання вимог податкового законодавства.

На підставі наведеного, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог за відсутності доказів та не доведення позивачем факту порушення його цивільного права та доказів наявності всіх чотирьох загальних умов цивільної відповідальності, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

Позивач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності наведених в апеляційній скарзі доводів. Твердження позивача про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Підстав для скасовування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в рішенні суду висновків.

Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2018 у справі № 922/475/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів в порядку ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складений 15.06.2018.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Медуниця О.Є.