Постанова № 74720539, 13.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2018 р. Справа№ 905/2166/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 13.06.2018

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 (дата підписання повного тексту рішення - 07.03.2018)

у справі № 905/2166/17 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго"

до Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни

про стягнення 18 826,18 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни про стягнення заборгованості в розмірі 18 826,18 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.11.2017 на підставі ч. 1 ст. 17 ГПК України справу № 905/2166/17 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов договору № 15/152 позивачем в період з жовтня 2015 року по квітень 2017 надано відповідачу послуги з централізованого опалення, проте, відповідач зобов'язання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав. У зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованості перед позивачем у розмірі 18 826,18 грн., яка складається з основного боргу у розмірі 13 952,21 грн., 3% річних у розмірі 323,32 грн., інфляційних втрати у розмірі 1 295,94 грн. та подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 3 254,71 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі №905/2166/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" основну суму боргу у розмірі 13 952 грн. 21 коп., пеню у розмірі 211 грн. 44 коп., 3 % річних у розмірі 323 грн. 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 295 грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 1 341 грн. 36 коп. В іншій частині вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що, оскільки відповідачем не було надано суду доказів відключення його від мережі централізованого опалення, тому останній відповідно до ст. 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги", п.п. 18, 20 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 та умов договору зобов'язаний вносити оплату за послуги опалення не пізніше 15-го числа місяць, що настає за розрахунковим, на підставі рахунку, виставленого виконавцем.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням Фізична особа-підприємець Панченко Тамара Федорівна звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано двостороннього акта про надання послуг, що суперечить умовам договору № 15/152. Також, вказала, що 13.08.2015 звернулася до позивача із заявою про розірвання договору № 15/152 від 24.12.2010 у зв'язку з тим, що внаслідок проведення бойових дій на території м. Світлодарськ, ФОП Панченко Т.Ф. знаходиться в місті Києві. Тобто, відповідач зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про розірвання договору.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вказав, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без порушень вказаних норм, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення суду слід залишити без змін. Також, зазначив, що двосторонні акти про надання послуг повинні підписуватися в присутності сторін, в приміщенні споживача, для підтвердження отримання даних послуг, проте, відповідач був відсутній по місту знаходження його майна, тому скласти двосторонні акти разом з апелянтом не було можливим.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 поновлено Фізичній особі-підприємцю Панченко Тамарі Федорівні строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі №905/2166/17, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 13.06.2018.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.06.2018 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 13.06.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, та враховуючи відсутність заперечень представника відповідача про розгляд справи у його відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначеного представника за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2010 між ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" (далі - позивач, виконавець) та Фізичною особою - підприємцем Панченко Тамарою Федорівною (далі- відповідач, споживач) укладено договір № 15/152 на постачання централізованого опалення, холодної та гарячої води і водовідведення (далі- договір) з додатками № 1 та № 2, що є невід'ємними частинами даного договору (т. 1; а.с. 19-27).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, підігріву води і водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2. договору суб'єктами користування послугами: є власник (на підставі свідоцтва на право власності від 27.08.2008) нежилого приміщення площею 46,30 кв.м. (яке знаходиться за адресою: м. Світлодарськ. Буд. 16б); є власник (на підставі свідоцтва на право власності від 27.08.2008) вбудованого нежилого приміщення площею 100,30 кв.м. (яке знаходиться за адресою: м. Світлодарськ. Буд. 58б).

Згідно з п. 3.1. договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 08.08.2011, розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 15-го числа місяць, що настає за розрахунковим, на підставі рахунку, виставленого виконавцем. Споживач може застосувати авансові платежі.

Облік спожитої послуги проводиться згідно п. 2.1. та додатку 1 до договору, які фіксуються у двосторонньому акті про надання (споживання) послуги (далі-акт), що підписується виконавцем і споживачем.

За умовами пункту 2.1. договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 08.08.2011, тарифи на послуги на момент укладення договору становлять, зокрема, з централізованого опалення 178,07 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) для сторонніх споживачів.

У разі необґрунтованого не підписання акта споживачем, підписаний виконавцем в односторонньому порядку акт, вважається первинним документом та підставою для проведення розрахунків, формування доходів та дебіторської заборгованості (п. 3.3. договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 08.08.2011).

Сторони в пункті 3.2 договору погодили, що облік спожитої послуги проводиться згідно з п. 2.1 та додатку 1 до договору, які фіксуються у двосторонньому акті про надання (споживання) послуги, що підписується виконавцем і споживачем.

Пунктами 3.4, 3.5 договору встановлено, що послуги оплачуються шляхом перерахування коштів на р/р виконавця - 26003307872 в ГОУ ВАТ "Державний ощадний банк України" м. Київ за рахунками у розмірі вартості одержуваної послуги згідно з установленим тарифом на день розрахунків. Плата за надані послуги справляється згідно з п. 10-23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (надалі- правила), затверджені ПКМУ № 630 від 21.07.2005.

На виконання пункту 4.2 договору споживач зобов'язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлений договором строк, повідомляти виконавця протягом місяця про зміни та дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 9.1. договору сторони встановили, що договір діє з 01.01.2011 до 31.12.2011 і вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

За умовами п. 9.2 договору договір може бути розірваний достроково у разі, зокрема, зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця.

13.08.2015 відповідач звернулася до позивача із заявою про розірвання договору № 15/152 від 24.12.2010 у зв'язку з тим, що внаслідок проведення бойових дій на території м. Світлодарськ, ФОП Панченко Т.Ф. знаходиться в місті Києві, про що свідчить довідка №3004008950 від 06.02.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а відтак, не здійснює свою господарську діяльність (т. 1; а.с. 50).

16.10.2015 позивачем направлено відповідачу лист №23/3456 від (отримано відповідачем згідно рекомендованого повідомлення про вручення 03.11.2015), у якому повідомляється, що згідно укладеного договору №15/152 від 24.12.2010 та додаткової угоди №1 від 08.08.2011 Вуглегірська ТЕС надає послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення. Оскільки оплата за споживання останніх здійснюється за показниками лічильників, то відповідно у випадку відсутності споживання, оплата не нараховується. Що стосується опалення, то дана послуга надається в опалювальний сезон і питання щодо його відключення від централізованого опалення регулюється Наказом № 4 Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005. Тобто, на підставі вищезазначеного, Вуглегірська ТЕС не має можливості розірвати договір №15/152 від 24.12.2010 на ті послуги, що надаються (т. 1; а.с. 52-53).

Позивачем в період з жовтня 2015 по квітень 2017 нараховано за надання відповідачу послуг з централізованого опалення на загальну суму 13 952,21 грн., про що свідчать виставлені рахунки-фактури: № 774 від 30.10.2015 на суму 385,20 грн.; № 885 від 30.11.2015 на суму 793,34 грн.; № 1025 від 31.12.2015 на суму 1031,66 грн.; № 58 від 29.01.2016 на суму 1355,17 грн.; № 176 від 29.02.2016 на суму 865,96 грн.; № 284 від 31.03.2016 на суму 814,08 грн.; № 392 від 29.04.2016 на суму 147,42 грн.; №962 від 31.10.2016 на суму 795.13 грн.; №1079 від 30.11.2016 на суму 1012,45 грн.; №1204 від 30.12.2016 на суму 1832.70 грн.; № 98 від 31.01.2017 на суму 1832,70 грн.; №213 від 28.02.2017 на суму 1603,81 грн.; № 358 від 31.03.2017 на суму 1042,75 грн.; № 483 від 28.04.2017 на суму 439,84 грн. та направлений на адресу відповідача акти звірки з інвентаризаційним повідомленням (т. 1; а.с. 54-59, 63, 66, 69, 72, 75,78, 81,87-93, 96-101), які були повернуті поштою позивачу у зв'язку з закінченням строку зберігання.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразового звертався до відповідача з листами про погашення заборгованості за договором №15/152 від 24.12.2010, а саме в частині наданих послуг з централізованого опалення, проте, відповіді від відповідача не надходило, заборгованість не погашена, листи також були повернуті поштою у зв'язку з закінченням строку зберігання.

Суд першої інстанції погодився із доводами позивача та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" та Фізичною особою - підприємцем Панченко Тамарою Федорівною за своєю правовою природою відноситься до договорів про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Житлово-комунальними послугами, відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (п. 20 Правил).

Приймаючи рішення суд першої інстанції зазначив, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення тільки відповідно до правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 та порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, що затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22.11.2005 № 4.

Проте, колегія суддів вказує, що сторони погодили в п. 9.2 договору, що договір може бути розірваний достроково у разі, зокрема, зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця.

Як вже було вказано вище, 13.08.2015 відповідач звернулася до позивача із заявою про розірвання договору № 15/152 від 24.12.2010 у зв'язку з тим, що внаслідок проведення бойових дій на території м. Світлодарськ, ФОП Панченко Т.Ф. знаходиться в місті Києві, про що свідчить довідка №3004008950 від 06.02.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а відтак, не здійснює свою господарську діяльність.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Світлодарськ Донецької області, в якому розташоване спірне приміщення, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VІІ, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За ст. 4 Закону України ««Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VІІ, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково.

Колегія суддів вказує, що в матеріалах справи міститься довідка №3004008950 від 06.02.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначено фактичне місце проживання Панченко Т.Ф., а саме: АДРЕСА_1 що також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, вказана довідка є доказом відсутності здійснення відповідачем господарської діяльності в м. Світлодарськ.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у запереченнях на апеляційну скаргу позивач вказав про відсутність у нього двосторонніх актів, оскільки двосторонні акти про надання послуг повинні підписуватися в присутності сторін, в приміщенні споживача, для підтвердження отримання даних послуг, проте, відповідач був відсутній по місту знаходження його майна, тому скласти двосторонні акти разом з апелянтом не було можливим. Отже, сам позивач вказує на відсутність відповідача за місцем знаходження його майна.

Також, про відсутність здійснення господарської діяльності відповідача в м. Світлодарськ свідчить неотримані рахунки-фактури, які були повернуті поштою позивачу у зв'язку з закінченням строку зберігання.

Тобто, викладене вище доводить, що відповідач не перебувала в м. Світлодарськ та не здійснювала свою господарську діяльність.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач належним чином повідомила позивача про зникнення потреби в отриманні послуги та відмови від користування послугами виконавця. Крім того, колегія суддів бере до уваги місцерозташування приміщення відповідача на території проведення антитерористичної операції, отриманням Панченко Т.Ф. довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відсутністю останьої в м. Світлодарськ та здійсненням господарської діяльності в м. Києві.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки ФОП Панченко Т.Ф. не здійснювала господарську діяльність в м. Світлодарськ у період з жовтня 2015 по квітень 2017 та не отримувала послуги з централізованого опалення, тому відсутні підстави для сплати за комунальні послуги з централізованого опалення, які, як було доведено вище, не споживались відповідачем.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 323,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 295,94 грн. та подвійна облікова ставка НБУ у розмірі 3 254,71 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки вони не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування та доказів, а є правовим наслідком стягнення заборгованості по сплаті за послуги з централізованого опалення, а тому, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені.

Таким чином, на переконання колегії суддів, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, тому в позові слід відмовити з підстав необґрунтованості.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Вказане стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі №905/2166/17 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі №905/2166/17 - скасуванню, з прийняттям нового про відмову у позові.

Судові витрати покладаються на позивача як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі №905/2166/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі №905/2166/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" (84792, Донецька обл., Бахмутський р-н, м. Світлодарськ, ідентифікаційний код 22927045) на користь Фізичної особи-підприємця Панченко Тамари Федорівни (02139, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2 400,00 (дві тисячі чотириста) грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Матеріали справи №905/2166/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 18.06.2018

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

Б.В. Отрюх