Рішення № 74717737, 05.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2018 року 14:23 № 826/26724/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

до ОСОБА_1,

Державної архітектурно-будівельної інспекції України,

Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного

контролю міста Києва виконавчого

органу Київської міської ради (Київської

міської державної адміністрації)

треті особи, які Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування

не заявляють житлового фонду Печерського району м. Києва",

самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Анела",

на предмет спору

про скасування реєстрації декларацій,

представники позивача - ОСОБА_2;

учасників справи: відповідача-1 - Гашинський Д.М.;

відповідача-2 - Юрчик М.В.;

відповідача-3 - не з'явився;

третьої особи-1 - Немцова Л.Ю.;

третьої особи-2 - не прибув,

(в судовому засіданні 05.06.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (надалі - позивач або Адміністрація) звернулася з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1 або ОСОБА_1.) та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві (по рішенню - відповідач-2 або ДАБІ), треті особи: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (за текстом - третя особа-1 або Комунальне підприємство), Товариство з обмеженою відповідальністю "Анела" (в рішенні - третя особа-2 або ТОВ "Анела"), в якому просить суд:

- визнати поважною причину пропуску процесуального строку, прийняти позовну заяву до свого провадження;

- скасувати реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежилих приміщень (група приміщень № 3) (літ. А) по АДРЕСА_1», зареєстровану Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю 17.05.2013 за № КВ 083131370235;

- скасувати реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Реконструкція нежилих приміщень (група приміщень № 3) (літ. А) по АДРЕСА_1». Категорія складності - III, зареєстровану 01.06.2013 за № К0143131520202.

04.01.2016 через канцелярію до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить:

- визнати поважною причину пропуску процесуального строку, прийняти позовну заяву до свого провадження;

- скасувати реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежилих приміщень (група приміщень № 3) (літ. А) по АДРЕСА_1», зареєстровану Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю 17.05.2013 за № КВ 083131370235.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2016 (суддя Федорчук А.Б.) відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду.

19.04.2016 до суду позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої Адміністрація просить суд:

- скасувати реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція нежилих приміщень (група приміщень № 3) (літ. А) по АДРЕСА_1», зареєстровану Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю 17.05.2013 за № КВ 083131370235 (по тексту рішення - Декларація-1 або Спірна декларація);

- скасувати реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Реконструкція нежилих приміщень (група приміщень № 3) (літ. А) по АДРЕСА_1». Категорія складності - III, зареєстровану 01.06.2013 за № К0143131520202 (далі за текстом - Декларація-2 або Оспорювана декларація) (разом - Декларації).

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 5395 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду колегією у складі трьох суддів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 судом частково задоволено клопотання представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України, та постановлено залучити Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до участі у справі в якості співвідповідача (по тексту - відповідач-3 або Департамент).

В судових засіданнях 31.01.2018, 21.03.2018 та 25.04.2018 судом оголошувалась перерва.

05.06.2018 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що у Деклараціях гр. ОСОБА_1 вказала загальну площу об'єкта будівництва 95,1 кв. м, хоча відповідно до договору купівлі - продажу від 08.04.2013 остання є власником нежитлових приміщень загальною площею 71,6 кв. м., а відтак, відповідач-1 порушив норми законодавства та вказав площу реконструкції приміщення більшу ніж належить йому на праві власності. Як зазначає позивач, згідно статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт. Відповідно до п. 7 Порядку виконання підготовчих робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», реєстрацію декларації щодо об'єкта, розміщеного на території кількох регіонів або вплив (відповідно до проектної документації) від діяльності якого після прийняття в експлуатацію буде поширюватися на два і більше регіони (Автономна Республіка Крим, області, мм. Київ та Севастополь), здійснює Держархбудінспекція, а декларації щодо іншого об'єкта - її територіальний орган за місцезнаходженням об'єкта на безоплатній основі. Стаття 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Таким чином, внаслідок проведеної Інспекцією Державного архітектурно-будівельної контролю у м. Києві реєстрації Декларацій, з комунальної власності територіальної громади міста Києва вибуло нежитлові приміщення загальною площею 23,5 кв. м., що порушує права позивача.

28.03.2016 відповідачем-1 подано до суду заперечення на позов, в яких ОСОБА_1 зауважено, що при складанні Декларацій було зазначено належні та достовірні дані щодо об'єкта реконструкції до та після проведення будівельних робіт і не допущено неточностей або помилок, а ДАБІ в повній відповідності до порядку реєстрації Декларацій проведено їх перевірку та здійснено державну реєстрацію.

Відповідач-2 відзиву на позов до суду не надав.

У своєму відзиві на адміністративний позов відповідач-3 просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, та відмітив, що відсутні підстави для скасування Декларацій.

Третя особа-1 в письмових поясненнях зауважила на обґрунтованості позову та просить його задовольнити.

Третя особа-2 пояснень до суду не надіслала.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд відмічає, що представники відповідача-3 та третьої особи-2 в судове засідання 05.06.2018, як, між іншим, і 25.04.2018, не прибули. Про час та місце розгляду справи відповідач-3 та третя особа-2 були повідомлені належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, згідно ч. 3 ст. 205 КАС України.

Вирішуючи по суті заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, проаналізувавши наведені учасниками справи обставини та наявні у матеріалах позовної заяви докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у позові доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості позивача звернутись до суду для вирішення спору, суд вважає викладену в позові відповідну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду, за висновком суду, підлягає поновленню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.02.2012 між позивачем, як Орендодавцем, та третьою особою-2, як Орендарем, а також третьою особою-1, як Підприємством, було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду за № 1/605 (в рішенні - Договір).

Згідно умов п.п 1.1., 2.1. Договору, об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 95,10 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 21.02.2013, третя особа-2 купила нежитлові приміщення загальною площею 71,60 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, тобто викупила частину орендованих нежитлових приміщень.

Зважаючи на вказані обставини, 25.03.2013 між сторонами Договору укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесено зміни в частині площі об'єкта оренди, зокрема, з 95,10 кв.м на 23, 5 кв.м.

08.04.2013 відповідно до договору купівлі - продажу нежитлових приміщень ТОВ «Анела», продало, а ОСОБА_1 купила нежитлові приміщення загальною площею 71,60 кв.м на першому поверсі в АДРЕСА_1 про що було підписано акт приймання - передачі від 24.04.2013.

Надалі, відповідач-1 здійснив будівельні роботи (реконструкцію) належних йому нежитлових приміщень загальною площею 71,60 кв.м на першому поверсі в буд. № АДРЕСА_1 обставини чого видно з матеріалів проектної документації (а.с. 65-99 т. 1), та, на підставі відповідних документів, а також Декларацій, зареєстрував за собою право власності на нежилі приміщення (групу приміщень № 3) (літ. А) площею 97,2 кв.м по АДРЕСА_1, що випливає із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 38 т.1).

Як стверджує позивач, відповідач-1 порушив норми законодавства та вказав площу реконструкції приміщення більшу, ніж належить йому на праві власності, і такі обставини, а також реєстрація Декларацій відповідачем-3, порушують права позивача, що і стало підставами позову.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в тексті - Закон), «Порядком виконання будівельних робіт», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» (по тексту - Порядок-1), «Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» (в тексті - Порядок-2) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо питань процедури реєстрації Декларації-1, її чинності та порушених прав позивача.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 41 Закону, державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 34 Закону, замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо

об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.

Згідно з приписами частини першої статті 36 Закону, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

З наведених нормативних приписів слідує, що замовнику надається право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.

Згідно частин другої та третьої статті 36 Закону, реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об'єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється. За наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається. Форма декларації про початок виконання будівельних робіт, порядок її подання та реєстрації, форма повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

У відповідності до п.п. 1-2, 4 Порядку-1, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту. Електронна система здійснення декларативних процедур у будівництві - автоматизований комплекс із забезпечення електронного документообігу з питань декларативних процедур у будівництві, функціонування якого забезпечує Держархбудінспекція у порядку, визначеному Мінрегіоном. Реєстрація - внесення даних до єдиного реєстру. Будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання замовником за формою згідно з додатком 1 повідомлення про початок виконання будівельних робіт Держархбудінспекції або її територіальному органу (далі - Інспекція) за місцезнаходженням об'єкта будівництва - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт, відповідно до переліку об'єктів, будівництво яких здійснюється після надіслання повідомлення про початок виконання будівельних робіт; реєстрації відповідною Інспекцією декларації - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорії складності; видачі замовнику Інспекцією дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорії складності. Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані, а також реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення може проводитися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Контроль за виконанням будівельних робіт здійснюється Інспекцією.

Системний аналіз відповідних нормативних положень приводить до висновку, що реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю, а будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, та реєстрації відповідною Інспекцією декларації - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорії складності. При цьому, реконструкція об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані, може проводитися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Разом з цим, згідно п.п. 8, 10-11 Порядку-1, реєстрації декларації здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Інспекція протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та вносить їх до єдиного реєстру. У разі коли декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, Інспекція повертає її замовнику з обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Дане положення Порядку-1 відповідає визначеному ч. 4 ст. 36 Закону правилу, згідно якого інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про початок виконання будівельних робіт замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Таким чином, питання перевірки повноти даних, зазначених у декларації, покладається на Інспекції, які, у випадку її подання чи оформлення з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації, повертають замовнику. У протилежному випадку, декларація про початок виконання будівельних робіт вноситься до єдиного реєстру.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем-3 здійснено перевірку повноти даних, зазначених відповідачем-1 у Декларації-1 на предмет питань, як то: розробки проектної документації та затвердження її замовником; експертизи проекту будівництва; використання для будівництва земельної ділянки; основних показників будівництва.

За наслідками перевірки інформації, Департаментом встановлено повноту даних, зазначених у Декларації-1 і здійснено її реєстрацію.

За таких обставин, відповідач-3 діяв в межах та у спосіб, передбачений Законом та Порядком-1.

Враховуючи викладене, невмотивованими є твердження позивача щодо порушення відповідачем-3 ст. 34 Закону та Порядку-1 в частині здійснення реєстрації Декларації-1.

Поряд з цим, суд зауважує, що за п. 3 Порядку-1, зазначені в абзацах другому - четвертому пункту 2 Порядку-1 документи, що надають право на виконання будівельних робіт, серед яких, в тому числі, зареєстрована відповідною Інспекцією декларація - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорії складності, чинними до завершення будівництва.

Вказаний зміст п. 3 Пордку-1 відповідає ч. 2 ст. 34 Закону, згідно якої зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт (декларація про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності), є чинними до завершення будівництва.

За п. 11 Порядку-2, датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації.

Так, як видно з матеріалів справи, станом на 01.06.2013 відповідачем-3 здійснено реєстрацію Декларації-2, що, за викладених в п. 3 Пордку-1, п. 11 Порядку-2 та ч. 2 ст. 34 Закону правових правил, вказує на обставини втрати юридичної чинності Декларації-1, а відтак, з урахуванням того, що Декларація-1 є актом індивідуальної дії, суд вважає, що зважаючи на втрату чинності Декларацією-1 станом на початок червня 2013 року вона не призвела до порушень прав і свобод позивача, оскільки, по-перше, таке рішення про її реєстрацію не прийняте владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, Спірна декларація не є юридично значимою, тобто такою, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, що, як наслідок, не породило для позивача права на захист у сфері публічно-правових відносин, тобто і права на звернення із цим адміністративним позовом в частині відповідних вимог.

Окремо суд наголошує, що посилання позивача на те, що у відповідності до ч. 8 ст. 36 Закону, замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації, а тому факт зазначення відповідачем-1 у Декларації-1 реконструйованої площі приміщення у більшому розмірі ніж їй належить, порушило права Адміністрації, є недоведеними, оскільки не свідчить про порушення прав останньої в контексті здійснених Департаментом дій з реєстрації Декларації-1, так як відповідні дії вчинялися останнім у порядку та у спосіб, визначений Законом.

Щодо процедурних питань здійснення реєстрації Декларації-2 та наслідків такої реєстрації.

За частинами першою, четвертою, п'ятою та шостою статті 39 Закону, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

З правової конструкції вказаних частин статті 39 Закону випливає, що орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, шляхом реєстрації на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Також органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів може бути здійснено повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації з обґрунтуванням причини такого повернення, у випадку, зокрема, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог.

Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 39 Закону).

Так, за п.п. 2, 3, 9, 13, 18 Порядку-2, повнота даних - інформація, зазначена замовником у поданих за встановленою формою документах, що за змістом достатня для прийняття рішення про реєстрацію декларації. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. На об'єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання з дотриманням таких особливостей: житлові будинки, побудовані за кошти юридичних і фізичних осіб, можуть прийматися в експлуатацію без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт у квартирах та вбудовано-прибудованих приміщеннях, які не впливають на експлуатацію будинків, якщо це обумовлено договором, за умови відповідності їх санітарним, протипожежним і технічним вимогам. Перелік внутрішніх опоряджувальних робіт, без виконання яких можливе прийняття в експлуатацію житлових будинків, визначається Мінрегіоном; житлові будинки, в яких є побудовані за кошти державного та місцевих бюджетів квартири, що призначені, зокрема, для соціально незахищених верств населення (інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших), приймаються в експлуатацію за умови виконання у повному обсязі внутрішніх опоряджувальних робіт в таких квартирах; багатоквартирні житлові будинки приймаються в експлуатацію за умови дотримання вимог державних будівельних норм щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; на об'єкті виробничого призначення, на якому встановлено технологічне обладнання, повинні бути проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, передбаченим проектом будівництва, створено безпечні умови для роботи виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, пожежної та техногенної безпеки, екологічних і санітарних норм. Зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру.

Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього (ч. 9 ст. 39 Закону).

З відповідних конструктивних нормативних приписів слідує висновок, по-перше, що органом державного архітектурно-будівельного контролю здійснюється прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), шляхом реєстрації на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації за обставин, зокрема, перевірки повноти даних - інформації, зазначеної замовником у поданих за встановленою формою документах та виконання на об'єкті всіх передбачених проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами робіт. По-друге, що у випадку реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, вона є підставою, зокрема, для оформлення права власності на такий об'єкт, з чого, по суті, випливають факти юридичної значимості відповідної декларації в аспекті питань юридичних наслідків від здійснення її реєстрації.

Судом акцентується, що на підставі проектної документації «Реконструкція нежилих приміщень (групи приміщень № 3) (літ. А), по АДРЕСА_1», а також повноти даних - інформації, зазначеної відповідачем-1 у поданих за встановленою формою відповідних документах та виконання на об'єкті всіх передбачених проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами робіт, відповідачем-3 здійснено перевірку повноти таких даних, зазначених відповідачем-1 у Декларації-1 на предмет інформації, а саме: генерального підрядника; генерального проектувальника; проектної документації; дозвільних документів; інформації про об'єкт; техніко-економічні показники об'єкта та його технічних характеристик, і, за висновку про закінчення будівництвом об'єкту і готовності його до експлуатації Департаментом здійснено реєстрацію Декларації-2.

Зважаючи на викладене, відповідач-3 діяв у спосіб та в межах, передбачений Законом та Порядком-2.

З урахуванням наведеного, необґрунтованими є аргументи позивача про порушення відповідачем-3 ст. 39 Закону та Порядку-2 в рамках здійснення реєстрації Декларації-2.

В частині правового питання настання юридичних наслідків після здійснення реєстрації Декларації-2, суд принагідно стверджує, що оскільки в силу ч. 9 ст. 39 Закону зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього, що, як наслідок, породжує індивідуально для відповідача-1 певні адміністративні або майново-господарські зобов'язання між відповідними суб'єктами правовідносин, і, враховуючи, що відповідачем-1 було здійснено оформлення права власності на нежилі приміщення (групу приміщень № 3) (літ. А) площею 97,2 кв.м по АДРЕСА_1, наявні підстави для висновку, що процедурне питання реєстрації відповідачем-3 Декларації-2 не породжує для позивача суб'єктивних адміністративно-правових обов'язків, зокрема, з тих підстав, що юридичний факт реєстрації Декларації-2 є таким, що станом на 12.07.2013 (оформлення права власності) відбувся та, одночасно, привів до визначених ч. 9 ст. 39 Закону юридично значимих виключно для відповідача-1 наслідків від здійсненої реєстрації 01.06.2013.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні, у відповідності до положень частини 2 статті 2 КАС України, суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача-3, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач-3 довів в рамках цієї справи правомірність своїх рішень, що, в свою чергу, не спростовано позивачем з посиланням на належні і допустимі докази, які б засвідчували протилежне.

Суд відмічає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Подібна правова позиція щодо норм застосування Конституції України викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 квітня 2018 року (справа № 826/16924/14).

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Водночас, у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

Викладені висновки кореспондуються із нормами ст.ст. 3, 5,19 КАС України.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивної наявності порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки Декларації, та факт їх реєстрації (за процедурою), не породжують, не змінюють та не припиняють прав та обов'язків позивача, а тому заявлені позовні вимоги до відповідачів, за викладених в позові підстав, з урахуванням поданих уточнень, про скасування реєстрації Декларацій є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Окремо суд звертає увагу позивача, що він не обмежений в наданих йому чинним законодавством процесуальних правах звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у інший спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, а також за інших, визначених, на його думку, підстав позову, основаних на питаннях вибуття нежитлових приміщень загальною площею 23,5 кв.м. по АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Печерської районної в місті Києві державної адміністрації відмовити повністю.

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 15.06.2018.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.М. Чудак

Суддя Т.І. Шейко