Постанова № 74717200, 12.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6140/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., секретаря Антоненко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Генеральної прокуратури України на Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування Наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Наказом Відповідача від 12 липня 2016 року №882-ц (Т.1, а.с. 41) Позивача призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу на адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України.

Наказом Відповідача від 03 квітня 2017 року №337-ц (Т.1, а.с. 42), у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури та змінами в організації виробництва та праці, відповідно до вимог п. 9 частини першої ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та п. 1 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України, Позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу на адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України.

Наказом Відповідача від 11 квітня 2017 року №372-ц (Т.1, а.с. 59), у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України, дату звільнення Позивача - 03.04.2017 року, перенесено на перший робочий день після закінчення хвороби - 10.04.2017 року.

Наказом Відповідача від 25 квітня 2017 року №551-ц (Т.1, а.с. 61), у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України, зазначену у Наказі Генерального прокурора України від 11.04.2017 року № 372-ц дату звільнення Позивача - 10.04.2017 року, перенесено на перший робочий день після закінчення хвороби - 24.04.2017 року.

Згідно з п. 9 частини першої ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно з п. 1 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частин другої, третьої ст. 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу; не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з частиною першою ст. 492 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до частини другої ст. 492 Кодексу законів про працю України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно з частиною третьою ст. 492 Кодексу законів про працю України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, лише скорочення чисельності чи штату працівників та неможливість переведення на іншу рівноцінну посаду державної служби, а у разі відсутності рівноцінної посади - на іншу роботу у відповідному державному органі, є підставою для звільнення працівника за п. 1 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» від 26.05.2010 року №753/11/13-10, розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади, суди повинні встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України.

Попередженням про вивільнення від 26 січня 2017 року №11/1-181вих-17 (Т.1, а.с. 47) Позивача повідомлено про наступне його звільнення у зв'язку з ліквідацією займаної ним посади та запропоновано інші вакантні посади в згідно з додатком.

Позивачем 26.01.2017 року надано згоду на переведення його на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах, другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України.

Як вбачається з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Проте, будь-яких доказів неможливості переведення Позивача в Генеральній прокуратурі України на іншу роботу Відповідачем не надано, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржені Позивачем Накази Відповідача є протиправними і підлягають скасуванню, а Позивач - поновленню на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представником Відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначено, що посаду, на яку суд першої інстанції поновив Позивача, він не обіймав.

Проте, як вбачається з Наказів Відповідача від 12 липня 2016 року №882-ц, від 03 квітня 2017 року №337-ц, від 11 квітня 2017 року №372-ц та від 25 квітня 2017 року №551-ц, Позивача було призначено на посаду та звільнено з посади саме прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу на адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України, на якій його і було поновлено судом першої інстанції.

Як зазначено Верховним Судом України у Постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 2а-7768/08/1570 за позовом ОСОБА_7 до Державної митної служби України, Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Третя особа ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування Наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої Відповідачем не виконано.

Згідно зі ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України, залишити без задоволення, а Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Постанову складено у повному обсязі 14.06.2018 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.