Постанова № 74717068, 14.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6691/17 Головуючий у І інстанції - Келеберда В.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Ісаєнка Ю.А., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Рамбурс» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Рамбурс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року № 0001554108.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно даних з інформаційних баз ДФС, співробітники фіскального органу не змогли встановити легального походження товару, придбаного Приватним акціонерним товариством «Рамбурс» у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТ Теко Груп», на підставі чого зроблений висновок, що первинні бухгалтерські документи на підтвердження господарських операцій не можуть вважатися такими. Посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТ Теко Груп» є учасниками кримінального провадження за фактом легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. При цьому факт вчинення злочинів судовими рішеннями не встановлено, на підтвердження цього факту співробітники фіскального органу посилаються на дані досудового розслідування, тим самим фактично розголошуючи їх. Згідно умов договорів поставок, доставка товару до місць призначення покладається на контрагентів, відповідальність за правильність заповнення товарно-транспортних накладних несуть саме вони. Тому висновки акта перевірки про рух товару від постачальника до Приватного акціонерного товариства «Рамбурс» ґрунтуються на припущеннях службових осіб податкових органів, а тому податкове повідомлення-рішення про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 04 травня 2017 року № 0001554108.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Офіс великих платників податків ДФС подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не погоджується з постановою суду про задоволення позову, оскільки при винесенні податкових повідомлень-рішень, Офісом досліджувалась вся первинна документація по взаємовідносинах з контрагентами, дані податкових накладних та податкових декларацій, які свідчать про неправомірне формування позивачем витрат. Оскільки первинна документація складена з порушенням вимог законодавства, а розрахункові, платіжні документи, товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином, відсутність трудових ресурсів у контрагентів дають підстави вважати про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, що є підставою для скасування судового рішення.

05 червня 2018 року надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому зазначається, що податковим органом фактично не досліджувався рух товару від постачальника до Приватного акціонерного товариства «Рамбурс», не перевірялась наявність товару. Не взяті до уваги жодні обставини та документи, які їх підтверджують щодо реального придбання товару, його переміщення, оплати та реалізації. Висновки акту щодо нібито наявності в діяльності Приватного акціонерного товариства «Рамбурс» порушень вимог податкового законодавства України ґрунтуються на припущеннях службових осіб податкових органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 06.04.2017 р. складено акт №713/28-10-41-08/22936378 про результати документальної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТД ЕКО ГРУП» за період із 16.02.2011 р. по 06.07.2016 р., (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4097061,73 грн., в т.ч. у 2012 році в сумі 1811306,88 грн., у 2013 році в сумі 4097061,73, у 2014 році в сумі 4097061,73 грн., у 2015 році в сумі 4097061,73 грн., у І кварталі 2016 року в сумі 4097061,73 грн., у півріччі 2016 року в сумі 4097061,73 грн.

На підставі акту перевірки, 04.05.2017 р. відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 097 062,00 грн.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що за період, що перевіряється Приватним акціонерним товариством «Рамбурс» укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД ТЕКО ГРУП» договори поставки щодо придбання сільськогосподарської продукції українського походження (пшениці 2, 3, 5, 6 класів та кукурудзи 3 класу), а саме: №140/5-12 від 31.10.2012 р., №141/5-12 від 31.10.2012 р., №142/5-12 від 01.11.2012 р., №150/5-12 від 02.11.2012 р., №151/5-12 від 03.11.2012 р., №152/5-12 від 04.11.2012 р., №154/5-12 від 05.11.2012 р., №159/5-12 від 06.11.2012 р., №157/5-12 від 06.11.2012 р., №162/5-12 від 07.11.2012 р., №167/5-12 від 08.11.2012 р., №179/5-12 від 23.11.2012 р., №106/5-13 від 20.03.2013 р., №127/5-13 від 04.04.2013 р., №492/5-13 від 20.07.2013 р., №1529/5-13 від 30.07.2013 р., №1526/5-13 від 30.07.2013 р., №638/2-13 від 01.08.2013 р., №896/2-13 від 30.08.2013 р., №926/2-13 від 04.09.2013 р., №934/2-13 від 04.09.2013 р., №1036/2-13 від 12.09.2013 р., №1307/2-13 від 04.10.2013 р., №1308/2-13 від 04.10.2013 р., №1564/2-13 від 22.10.2013 р., №1839/2-13 від 11.11.2013 р., №1867/2-13 від 11.11.2013 р., №1876/2-13 від 12.11.2013 р., які є ідентичними за характером.

При цьому, оригінали вказаних договорів були вилучені у позивача слідчим з ОВС 2-го відділу КР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві, про що складено протокол від 26.06.2014 року з описом вилучених документів.

Водночас, податковий орган посилається на невірність складених видаткових накладних, які вилучені у позивача, а відтак колегією суддів не встановлено на підставі яких саме первинних документів контролюючим органом здійснено висновок щодо нереальності господарських операцій.

З акта перевірки вбачається, що згідно даних отриманих з інформаційних баз ДФС, співробітники фіскального органу не змогли встановити легального походження товару, придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТ ТЕКО ГРУП», на підставі чого ними було зроблено висновок про те, що первинні бухгалтерські документи, складені на підтвердження господарських операцій із вказаним контрагентом з придбання товару не можуть вважатись первинними документами для підтвердження даних бухгалтерського обліку.

Як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 10.06.2013 р. у справі № К/9991/69832/12, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем в акті перевірки не йдеться про наявність розбіжностей в реєстрі виданих і отриманих податкових накладних позивача та ТОВ «ДТ ТЕКО ГРУП», а отже такі розбіжності відсутні, ТОВ «ДТ ТЕКО ГРУП» задекларовані їх податкові зобов'язання за наслідками виконання ними їх зобов'язань по договору у повному обсязі та належним чином.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача та ТОВ «ДТ ТЕКО ГРУП» на укладення договорів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а укладені договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Отже, суд приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених позивачем відповідно до договорів, укладених із ТОВ «ДТ ТЕКО ГРУП».

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невідповідності податкових накладних, виписаних на ім'я ПрАТ «Рамбурс» контрагентом, вимогам чинного законодавства України.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагента позивача з його постачальниками, які не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності позивача, а отже, висновки акту перевірки не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб ПрАТ «Рамбурс» на ухилення від оподаткування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень п.п. 139.1.9. п 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Фіктивним згідно із ст. 234 ЦК України є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Оскільки, позивачем не надані докази визнання укладених другим відповідачем з його постачальниками угод недійсними, відповідні твердження відповідача не можуть бути визнані судом як обґрунтовані та правомірні.

У відповідності до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу відповідного державного органу влади визнано судом недійсним повністю, або частково. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (ч.2 ст. 207 ГК України).

Відповідач стверджує про недійсність господарської операції саме внаслідок вчинення його з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, і полягала у вчиненні угоди (правочину), спрямованої на ухилення від сплати податків.

Але таке посилання поданими доказами не підтверджується.

Із матеріалів справи не вбачається і відповідач не наполягає на тому, що Приватне акціонерне товариство «Рамбурс» або Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТ ТЕКО ГРУП» здійснюють фіктивне підприємництво. Державна реєстрація жодного з позивачів не скасована, установчі документи не визнані у встановленому порядку недійсними. Судові рішення, які підтверджують ухилення від сплати податків сторін угоди, відсутні. Тобто, у справі відсутні докази що підтверджують факти ухилення від сплати податків, які, відповідно до статті 78 КАС України, не потребують доведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Тобто обов'язок підтвердити поданими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність господарського зобов'язання, покладається на відповідача.

Згідно ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В матеріалах справи відсутні судові рішення по цивільній або кримінальній справі, які б встановили факт фіктивності контрагентів Приватного акціонерного товариства «Рамбурс».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з акту перевірки та наданих матеріалів не вбачається існування між позивачем і його контрагентом господарських правовідносин, які вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідачем таких доказів не було надано ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність віднесення витрат щодо придбання зернових культур у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ТЕКО ГРУП» у 2012 та 2013 рр. на загальну суму 4097061,73 грн., сплачених позивачем відповідно до договорів, укладених із ТОВ «ТД ТЕКО ГРУП», а отже податкове повідомлення-рішення №0001554108 від 04.05.2017 р. прийнято відповідачем необґрунтовано, є протиправним та підлягає скасуванню.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст складено 14.06.2018 року.