Постанова № 74716911, 13.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 756/5330/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3729/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

при секретарі - Іваницькій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року, ухвалені під головуванням судді Тітова М. Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС», третя особа: ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пунктів 8,9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС», в о. директора Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» ОСОБА_3 про скасування наказу Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» від 20 березня 2017 року № 152-к, поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу надання послуг з паркування Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС», стягнення з Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував, зокрема, тим, що 20 березня 2017 року директором підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» був підписаний Наказ №152-к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу паркування в Оболонському районі міста Києва, у зв'язку з реорганізацією підприємства та скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Підставою для звільнення є Наказ від 12 січня 2017 року №6, Наказ від 19 січня 2017 року №19-к, попередження про скорочення посади від 19 січня 2017 року. З 18 лютого 2017 року по 17 березня 2017 року ОСОБА_2 перебував у відпустці, від керівництва комунального підприємства пропозицій про переведення на аналогічну посаду в реорганізованому підприємстві не надходило.

Таким чином, звільнення відбулось з порушенням ст.ст.42-1, 49-2, 141 КЗпП України.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 звернувся з уточненою позовною заявою, де зазначив ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (том І а.с.90-94).

У грудні 2017 року Ліжевський ВолодимирАнатолійович в інтересах КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» звернувся з заявою про застосування строку позовної давності (том І а.с.105).

У лютому 2018 року ОСОБА_5 звернувся з заявою, де вказав суму судових витрат, які позивач поніс і які очікував понести у зв'язку з розглядом справи, а саме 10 970 грн. (том ІІ а.с.27).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року позов задоволено частково, поновлено ОСОБА_2 на посаді Начальника відділу паркування в Оболонському районі міста Києва КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС», стягнуто з КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 106 766 грн. 92 коп., 5 000 грн. моральної шкоди та 640 грн. судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено (том ІІ а. с. 32 - 36).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» 26 березня 2018 року подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року та ухвалити нове яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга, мотивована, зокрема порушенням норм матеріального та процесуального права. В даному випадку, до даного спору суд повинен був застосувати позовну давність, оскільки позивач був звільнений із займаної посади 20 березня 2017 року, був ознайомлений і отримав під особистий підпис наказ КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» від 20 березня 2017 року № 152-к, а позовну заяву подав 20 квітня 2018 року, однак місячний строк на звернення до суду сплинув 19 квітня 2017 року. Таким чином, строк позовної давності пропущено, проте позивач не порушував питання про його поновлення ані при зверненні з первісним позовом, ані з уточненою позовною заявою.

На думку скаржника, участь у справі третьої особи ОСОБА_3 є обов'язковою, оскільки останній - посадова особа, що приймала рішення про звільнення позивача. Проте ОСОБА_3 жодного разу не був присутній у судовому засіданні, у матеріалах справи відсутні його пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Скаржник зазначає, що наказом в.о. директора КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» «Про затвердження та введення в дію структури та штатного розпису» від 12 січня 2017 року № 6 служба паркування була ліквідована, посада начальника відділу паркування в Оболонському районі була скорочена з 19 січня 2017 року. ОСОБА_2 було повідомлено про зміни в організації виробництва і праці 19 січня 2017 року, запропоновано продовжити роботу на посаді контролера паркування, роз'яснено, що у разі відмови його буде звільнено. Останній відмовився від запропонованої посади. Таким чином, звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог Закону.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року стягнуто з КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» на користь держави судовий збір у розмірі 1 067 грн. 67 коп.(том ІІ а. с. 87 - 88).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» 04 травня 2018 року направило апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року. Скаржник зазначає, що його не було належним чином повідомлено про судове засідання, що відбулось 13 квітня 2018 року, чим порушено його процесуальні права.

Ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 16 та 24 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами.

В суді апеляційної інстанції представник КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» - адвокат Бондар Ю.В., підтримала доводи апеляційних скарг та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, які у них викладені.

Представник ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_5, заперечував проти задоволення апеляційних скарг.

12 червня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, з підтвердженням направлення його копії учасникам справи. З даного відзиву, зокрема, вбачається, що позовна заява подана позивачем у строк, визначений законодавством, оскільки при ознайомленні з Наказом від 20 березня 2017 року початок перебігу місячного строку відповідно до статті 253 ЦПК України починається з 21 березня 2017 року та закінчується 21 квітня 2017 року. Разом з тим, позовну заяву було направлено до суду 18 квітня 2017 року, про що свідчить штемпель на конверті. Тобто, строки позовної давності позивачем не пропущено. Щодо третьої особи, яка не була присутня в жодному судовому засіданні, то дана особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Що стосується доводів про те, що звільнення відповідача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, зазначене не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки, як вбачається з аналізу штатних розписів права та обов'язки працівників не змінилися, тобто реорганізація була фіктивною. Крім того, запропонована йому, позивачу, робота контролером не відповідає характеристикам, визначеним у статті 32 КЗпП України.

Третя особа - ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення останньому судової повістки-повідомлення, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом №26-к від 22 січня 2015 року ОСОБА_2 на підставі його заяви прийнято на роботу в КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» на посаду провідного спеціаліста відділу контролю якості надання послуг та виконання робіт (а.с.31).

Наказом №140-к від 10 березня 2015 року ОСОБА_2 на підставі його заяви переведено на посаду начальника відділу паркування в Оболонському районі служби паркування (а.с.32).

Наказом №308-к від 21 липня 2016 року за неналежне виконання завдань та обов'язків, а саме обов'язку вимагати від підпорядкованих працівників Підприємства дотримання трудової та виробничої дисципліни, незадовільний стан знань, обов'язкових для використання в роботі, ОСОБА_2 оголошено догану (а.с.33).

Наказом №06 від 12 січня 2017 року затверджено та введено в дію з 19 січня 2017 нову структуру КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» та штатний розпис у новій редакції (а.с.37).

Наказом №19-к від 19 січня 2017 року створено комісію для інформування в термін до 20 січня 2017 року про скорочення посад шляхом вручення письмових попереджень, зокрема, начальнику відділу паркування в Оболонському районі служби паркування ОСОБА_2 (а.с.48-52).

Як вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2017 року ОСОБА_2 повідомлено про те, що його посада скорочується, запропоновано продовжити роботу на посаді контролера (а.с.53).

Згідно Акту від 19 січня 2017 року, ОСОБА_2 повідомлено про зміни в організації виробництва і праці, запропоновано продовжити роботу на посаді контролера (а.с.54).

Наказом №152-К про припинення трудового договору від 20 березня 2017 року, позивача звільнено з посади начальника відділу паркування в Оболонському районі служби паркування на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників (а.с.55).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» не відбулись зміни в організації виробництва і праці, пов'язані зі скороченням штату працівників, а тому звільнення позивача з цих підстав є незаконним, у зв'язку з чим останній підлягає поновленню на роботі. Разом з тим, відсутні підстави для скасування Наказу №152-к від 20 березня 2017 року про звільнення позивача з роботи, оскільки це виключно компетенція відповідача, а не суду. Також, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 106 766 грн. 92 коп., а тому вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення, разом з тим, в розмірі 5 000 грн.

Що стосується вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд відмовив у їх задоволенні, оскільки ОСОБА_5 не є адвокатом. Крім того, суд не вбачав підстав для стягнення витрат, пов'язаних з вчиненням процесуальних дій у розмірі 320 грн., оскільки доказів здійснення відповідних витрат позивачем не надано.

Крім того, додатковим рішенням суд стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 067 грн. 67 коп.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно положень п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України можна дійти висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Разом з тим, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України закріплює обов'язок роботодавця працевлаштувати працівника, посаду якого скорочено, за наявності його згоди, на посаду, що відповідає його професії чи спеціальності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у січні 2017 року КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» з метою підвищення ефективності і оптимізації управління підприємством затверджено зміни до організаційної структури підприємства та новий штатний розпис. Зокрема, зі штатного розпису виключено структурний підрозділ «Відділи паркування в районах служби паркування», посаду керівника в одному з яких займав позивач.

Разом з тим до нового штатного розпису включено структурний підрозділ «Відділи надання послуг з паркування в районах», а також затверджено посадову інструкцію начальника відділу надання послуг з паркування, з якої вбачається, що до начальника відділу надання послуг з паркування передані фактично усі функціональні обов'язки начальника відділу паркування служби паркування, жодних змін, окрім кваліфікаційних вимог до керівника, не відбулося.

Як вбачається зі штатного розпису, затвердженого у січні 2017 року, відділ надання послуг з паркування в районах налічує 14 штатних одиниць, тоді як відповідно до штатного розпису, затвердженого у жовтні 2016 року, відділ паркування налічував 13 штатних одиниць, що свідчить про збільшення чисельності штату працівників КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» не відбулось змін в організації виробництва і праці, пов'язані із скороченням штату працівників, а тому звільнення позивача з цих підстав є незаконним.

При цьому, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання сторони відповідача на наявність у позивача дисциплінарного стягнення, відсутність необхідного освітньо-кваліфікаційного рівня, як на причину звільнення, оскільки в наказі про звільнення позивача такі обставини не зазначались.

Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності в частині вимог про поновлення на роботі, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячних строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, з наказом про звільнення позивач був ознайомлений 20 березня 2017 року, із позовом про поновлення на роботі звернувся 19 квітня 2017 року, що підтверджується штемпелем на конверті, тобто в межах визначеного законом місячного строку.

А отже, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строків позовної давності є безпідставними, у зв'язку з чим відхиляються колегією суддів.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, у зв'язку з чим наявні правові підстави для поновлення позивача на роботі на посаді начальника відділу паркування в Оболонському районі міста Києва КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС».

Підстави для скасування наказу № 152-к від 20 березня 2017 року про звільнення позивача з роботи - відсутні, оскільки це виключно компетенція відповідача, а не суду, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, за приписами ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року №100 (надалі - Порядок).

Згідно з п.п. 2, 3 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Як вірно встановлено в ході розгляду справи, період вимушеного прогулу позивача тривав з 21 березня 2017 року по 13 лютого 2018 року, тобто 226 робочих днів. Відтак, судом першої інстанції правильно розраховано загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що становить 106 766 грн. 92 коп., без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі. Вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції, виходячи з вимог ст.23 ЦК України, а також із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв'язку з порушенням його трудових прав, правильно визначився щодо наявності підстав для задоволення вимог у цій частині, крім того, з розміром моральної шкоди в сумі 5 000 грн. 00 коп.

Відповідачем не оскаржується рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу та витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій, а тому в цій частині рішення суду не переглядається.

Крім того, суд вірно визначився з розподілом судових витрат у відповідності до вимог процесуального закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо третьої особи, явка якого є обов'язковою, разом з тим, останній жодного разу не приймав участі в розгляді справи, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими та не приймає їх до уваги, оскільки третя особа неодноразово була повідомлена про розгляд справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, не була позбавлена можливості з'явитись до суду для дачі своїх пояснень/заперечень, надіслати відзиви на апеляційні скарги, а тому процесуальні права третьої особи жодним чином не порушені.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В.Шахова

Повне судове рішення складено 14 червня 2018 року