Ухвала суду № 74716152, 13.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1802/18

УХВАЛА

13 червня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя Марин П.П.,

секретар судового засідання Станкова О.Ф.

за участю сторін:

від позивача - Лапшин О.В. (за довіреністю);

від відповідачів - не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Херсонській області про закриття провадження у справі, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛМІ-ТРЕЙД» до Головного управління ДФС в Херсонській області, Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання протиправними дій та бездіяльності Головного управління ДФС в Херсонській області та Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області щодо зберігання та повернення вилученої у позивача алкогольної продукції, про солідарне стягнення з Державного бюджету України за рахунок коштів Головного управління ДФС в Херсонській області, Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області, розпорядником яких є Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області вартості вилученого у позивача, але неповернутого майна загальною вартістю 86562,24 грн.

Розгляд справи призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Херсонській області до суду надійшло клопотання про закриття провадження, обґрунтоване тим, що оскільки позивачем оскаржується бездіяльність слідчого, яка полягла у неповерненні тимчасово вилученого майна, спірні правовідносини регулюються та вирішуються за правилами Кримінально-процесуального кодексу України, передбаченими статтями 303-307 КПК України, що унеможливлює розгляд даної справи за правилам адміністративного судочинства.

Представник позивача залишив вирішення даного питання на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи та доводи заявленого клопотання про закриття провадження у справі, суд прийшов до наступного висновку.

З метою реалізації конституційних прав кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, захисту виборчих прав, права на доступ до публічної служби тощо в Україні в системі судів загальної юрисдикції утворено адміністративні суди.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 3 статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &? ;…&?о; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як встановлено п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені ст. 19 КАС України. Так, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Згідно п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна;

2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;

4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;

8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, Кримінальним процесуальним кодексом України встановлений чіткий порядок оскарження дій слідчого.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі № 812/1307/17 (постанова від 08.05.2018 року).

Відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

Статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.223 КПК України, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

Відповідно до ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, тимчасове вилучення майна.

Само по собі вилучення продукції під час обшуку, який було здійснено на виконання ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м. Херсона від 13.05.2014 року, винесеної в рамках кримінального провадження №12013230090001848, не є здійсненням владних управлінських функцій, а є процесуальною дією - заходом забезпечення кримінального провадження під час вчинення слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до ч.1 ст.234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно зі ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Статтю 168 передбачено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 236 КПК України визначено порядок виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.

Отже, завдання такими діями позивачу шкоди не може бути розцінено як завдання шкоди внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень, оскільки у випадку завдання шкоди саме суб'єктом владних повноважень така шкода є наслідком вчинення дії, які суб'єкт владних повноважень здійснює в рамках реалізації управлінських функцій.

Так, у діях слідчого немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень. Метою ж виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом такої діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, що не притаманно діяльності слідчого, оскільки вона спрямована на законність та своєчасність здійснення процесуальних дій за правилами КПК України, і, відповідно до ч.5 ст.40 КПК, здійснює свої повноваження слідчий відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України.

Отже, даній спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позивача ґрунтуються саме на доводах щодо протиправності дій та бездіяльності слідчого.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з правовідносинами, які виникли внаслідок здійснення слідчих дій, що врегульовані нормами КПК України, за наведених обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 139, 140, 238, 241-245, 248, 256, 295 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Головного управління Національної поліції в Херсонській області - задовольнити.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛМІ-ТРЕЙД» до Головного управління ДФС в Херсонській області, Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області, Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення вартості вилученого майна.

Роз'яснити сторонам, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному ст. 295 та п.15.5 розділу VІІ КАС України. Ухвала набирає законної сили відповідно до приписів ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 14.06.2018 року.

Суддя /підпис/ П.П.Марин

.