Рішення № 74715980, 14.06.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 червня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/762/18

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач, УСЗН Біловодської РДА), направлений засобами поштового зв'язку 19.03.2018 (арк.спр. 21), в якому позивач просить:

1) визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Біловодської РДА Луганської області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1;

2) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01.08.2015, на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк;

3) зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до липня 2014 року позивач перебувала на обліку в УПСЗН м. Красний Луч, де їй було призначено та в подальшому виплачувалася допомога при народженні дитини. З грудня 2014 року позивач перебувала на обліку в УПСЗН Чугуївської РДА, де до липня 2015 року отримувала належну їй допомогу. У травні 2017 року ОСОБА_1 змінила місце проживання та звернулася до відповідача з заявою про поновлення виплати допомоги. 04.01.2018 позивач отримала відмову в продовженні виплати допомоги у зв'язку з не підтвердженням місця проживання. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки законних підстав для припинення виплати допомоги не було, а дії відповідача свідчать про дискримінацію позивача у залежності від місця мешкання.

З посиланням на Конституцію України, Конвенцію про права дитини, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ, Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», позивач вважає рішення протиправним.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 відкрито провадження у справі; визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 грн за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-2).

Ухвалою суду від 24.04.18 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено відкрите судове засідання на 17.05.2018; зобов`язано позивача надати суду оригінал особової справи при народженні дитини ОСОБА_1 для огляду в судовому засідання та/або докази надання цієї особової справи (оригіналу) до Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області; витребувано від управління праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області докази видачі особисто на руки ОСОБА_1 особової справи допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1, про що зазначено в листі від 30.08.2017 № 07-3280 на адресу УПСЗН Біловодської райдержадміністрації Луганської області (арк. спр. 66-67).

Ухвалою суду від 17.05.2018 витребувано від управління праці та соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області інформацію стосовного того, чи відповідачем повторно запит до ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» щодо витребування особової справи ОСОБА_1 з призначення та виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в електронному вигляді після отримання відповіді від УПСЗН Чугуївської РДА Харківської області щодо видання паперової справи особисто позивачу; витребувано від ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» (03065 м. Київ, пр-т Комарова, 7) особову справу ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) з призначення та виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в електронному вигляді. Розгляд справи відкладено на 29.05.2018 (арк. спр. 77).

Ухвалою суду від 29.05.2018 провадження у справі зупинено з наданням сторонам строку для їх можливого примирення до 14.06.2018 (арк. спр. 89).

Ухвалою суду від 14.06.2015 провадження у справі поновлено (арк. спр. 102).

Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином (арк.спр. 101). У позовній заяві та у письмових поясненнях по справі просила суд розглядати справу без її участі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав заяву від 24.05.2018 за вх. № 12223/2018 про розгляд справи без його участі (арк.спр. 76), та відзив на позовну заяву від 20.04.2018 за вх. № 9628/2018 (арк. спр. 36), у якому зазначив, що 29.05.2017 ОСОБА_1 звернулась до УСЗН Біловодської РДА з заявою про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи. Водночас позивач звернулась із заявою щодо призначення допомоги при народжені дитини. Відповідачем направлено запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України». Згідно відповіді останнього, особова справа ОСОБА_1 при народженні дитини передана до Чугуївського району Харківської області. На запит особової справи до УСЗН Чугуївської РДА, була отримана відповідь, що особова справа була видана позивачці на руки особисто. ОСОБА_1 до УСЗН Біловодської РДА особову справу не надала, тому взяття її на облік неможливе, так як невідома дата останнього нарахування та період заборгованості допомоги. Відповідно до постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 проведена перевірка достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 За результатами перевірки факт перебування не встановлено, залишено повідомлення домогосподарю про необхідність у відповідні строки з'явитися до управління. Але позивач до УСЗН Біловодської РДА для проходження фізичної ідентифікації не з'явилась.

З урахування викладеного, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно із частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила третю дитину ОСОБА_2, свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 (арк. спр. 14), також має дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (арк.спр. 16), та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 (арк.спр. 15).

28.02.2014 позивачу призначено виплату допомоги при народжені третьої дитини у розмірі 123 840,00 грн. 28.02.2014 позивач отримала першу виплату у розмірі 10 320,00 грн, що підтверджується наданою позивачем копією довідки-атестату (арк. спр. 18).

З грудня 2014 року позивача та її дітей прийнято та постановлено на облік відповідно до матеріалів електронної справи до Управління соціального захисту населення Чугуївської РДА, що підтверджується довідкою від 08.12.2014 № 6323000952 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (арк. спр. 17).

З грудня 2014 року по липень 2015 року УСЗН Чугуївської РДА нараховував та перераховував позивачу належні суми допомоги при народжені дитини на картковий рахунок, відкритий на її ім'я (арк. спр. 19-23).

У травні 2017 року позивач переїхала до смт. Біловодськ Луганської області, та стала з дитиною ОСОБА_2 на облік як внутрішньо переміщені особи в УСЗН Біловодської РДА, що підтверджується довідками від 29.05.2017 № 0000219986 та від 29.05.2017 № 0000219970 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 11-12).

31.05.18 позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати при народженні третьої дитини (арк. спр. 43-44).

Відповідач листом 04.01.2018 № 01/24-65 відмовив позивачу у поновленні виплат при народжені дитини у зв'язку з не підтвердженням місця проживання та відсутністю оригіналу особової справи ОСОБА_1 (арк. спр. 25).

З вищевикладеного судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні у зв'язку з не підтвердженням місця проживання та відсутністю оригіналу особової справи ОСОБА_1

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність рішення відповідача щодо відмови в поновленні виплат державної допомоги при народженні дитини.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).

Так, відповідно пункту 13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилась після 08 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Суд вважає, що Позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що Позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право Позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Щодо законності підстав для відмови у поновленні виплат, зазначених у листі від 04.01.2018 № 01/24-65, суд зазначає таке.

Частиною другою Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені виконавчими органами міських рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки.

Позивачем надано довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, тобто дотримано вимоги постанови № 365. Крім того, довідкою УСЗН Біловодської РДА Луганської області від 16.04.2018 № 01/03-1053 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, як особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (арк.спр. 39).

Відповідно до копії довідки-атестату, наявної в матеріалах справи, позивачу 28.02.2014 було призначено та виплачено допомогу при народжені дитини у розмірі 10320,00 грн (арк. спр. 18).

Рішенням УСЗН Чугуївської РДА позивачеві було призначено допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.07.2014 по 29.02.2020 по 1576,67 грн (арк.спр. 21), проте, звернувшись до відповідача з заявою від 29.05.2017 про призначення такої допомоги, після отримання у відповідача нової довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи у зв'язку зі зміною місця проживання, позивач отримала лист від 04.01.2018 № 01/24-65, в якому відмовлено у подовженні виплат допомоги через відсутність особової справи та не підтвердження перевіркою місця проживання.

У рішенні по справі «Будченко проти України» (заява № 38677/06, від 24.04.2014( ЄСПЛ висловив таку позицію: «Суд нагадує, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х)» (п.36); Суд нагадує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (п.40).

Тобто, позивачем реалізовано право на призначення та отримання допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, виплати призначено по 29.02.2020, тобто такі виплати є майном позивача в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Позивачем надано наявні в неї документи для подовження виплат, в тому числі копії особової справи, оригінал якої отримано в УСЗН Чугуївської РДА, проте, як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_1 від 11.05.2018 за вх. № 10992/2018 (арк.спр. 71-73), в серпні 2015 року була змушена покинути м. Чугуїв у зв'язку з хворобою чоловіка та необхідністю догляду за ним у м. Красний Луч, і при переїзді до м. Красний Луч оригінал особової справи був вилучений представниками незаконних збройних формувань.

На виконання судового запиту ДП «Інформаційно - обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» надано інформацію від 22.05.2018 № 013-609 (вх. № 12630/2018 від 30.05.2018), згідно з якою для визначених постановою Кабінету Міністрів України або Мінсоцполітики регіонів та встановлених термінів використовується інформація Центрального сховища баз даних Мінсоцполітики у разі неможливості отримання електронної особової справи з місця фактичного проживання/реєстрації. Електронну особову справу отримувача державних соціальних допомог та компенсаційних виплат з Центрального сховища баз даних Мінсоцполітики за запитом від структурних підрозділів соціального захисту населення ДП ІОЦ надає тільки по м. Севастополю, АРК, Донецькій та Луганській областях.

Згідно затвердженої Технології інформаційної взаємодії ДП ІОЦ отримало запит від 11.12.2014 на ОСОБА_1 з Чугуївського району Харківської області. Особовий рахунок з м. Красний Луч був переданий 11.12.2014.

13.06.2017 ДП ІОЦ отримало запит на ОСОБА_1 з Біловодського району Луганської області. Особовий рахунок вже був переданий раніше іншому регіону, про що ІОЦ інформував запитувача. Особовий рахунок при цьому не передається.

У межах України на виконання листа Мінсоцполітики від 18.04.2014 № 573/5/75-14 розроблено функцію для передачі особової справи одержувача допомоги шляхом електронного обміну між базами даних управлінь праці та соціального захисту населення у разі зміни місця проживання. По заяві про виїзд в інший район формується запит до районного управління (де раніше відбувалась виплата допомоги) про передачу паперової справи в зв'язку з виїздом одержувача допомоги в інший район (у межах м. Києва, у межах України) - де буде отримуватись допомога. Після чого паперова справа з атестатом закриття пересилається по пошті до нового місця проживання одержувача (арк.спр. 92-93).

Дійсно, згідно з відповіддю УПСЗН Чугуївської РДА Харківської області від 30.08.2017 № 07-3280 на запит відповідача, особова справа ОСОБА_1 видана особисто на руки позивачу (арк.спр. 38). При цьому відповідачем вживалися заходи шляхом надіслання запиту від 16.06.2017 на адресу УПСЗН Чугуївської РДА щодо отримання саме макету електронної особової справи та електронного файлу гр-ки ОСОБА_1 для вирішення питання про призначення допомоги при народженні дитини по теперішньому фактичному місцю проживання (арк.спр. 59).

З огляду на наведене, згідно відомостей наданих ДП ІОЦ, у межах України розроблено функцію для передачі особової справи одержувача шляхом електронного обміну між базами даних управлінь праці та соціального захисту населення у разі зміни місця проживання, тобто набуте право позивача на отримання допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності саме паперової справи, оскільки дані такої справи наявні в електронному вигляді.

Судом 25.05.2018 направлено судовий запит до Міністерства соціальної політики України про надання особової справи ОСОБА_1 в електронному вигляді (арк.спр. 78), станом на дату розгляду справи відповідь не надано.

З огляду на вищевикладене, відсутність паперової справи не є законною підставою для відмови в подовженні виплат раніше призначеної допомоги при народженні дитини.

Щодо такої підстави для відмови у подовженні виплат як не підтвердження фактичного місця проживання позивача за наслідками перевірки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зазначена обставина також не є підставою для відмови у подовженні виплат раніше призначеної допомоги при народженні дитини згідно зі статтею 11 Закону № 2811-XII.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що висновок відповідача про відмову у подовженні ОСОБА_1 виплат раніше призначеної допомоги при народженні, викладений у листі від 04.01.2018 № 01/24-65 без прийняття окремого рішення, зроблений без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, тому позовна вимога про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Біловодської РДА Луганської області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01.08.2015, на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк, суд зауважує, що з практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 5 Закону № 2811-XII визначено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач має виключну компетенцію в питаннях призначення і виплати державної допомоги при народженні дитини, суд дійшов висновку, що вирішення питань, порушених позивачем у позовній заяві, є дискреційними повноваженнями відповідача. Відповідно, суд не повноважний втручатися до таких повноважень.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2017 за № 609 про призначення державної допомоги при народженні (арк.спр. 43-44), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення в місячний термін з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо cплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (частина друга статті 133 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, лише з корегуванням належного способу захисту порушених прав позивача, що фактично не змінює обсягу задоволених вимог, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України з Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94500, АДРЕСА_2, фактичне місце проживання: 93533, АДРЕСА_3) до Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови у призначенні та виплати ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року за № 609 про призначення державної допомоги при народженні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Центральна, будинок 87; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 03196908) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська