Рішення № 74715670, 14.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 р. Справа№263/2315/18

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., при секретарі судового засідання Филиппенко М.С.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, Маріупольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними дій, скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, у якому просить:

- визнати неправомірними дії ГУ ДФС у Донецькій області;

- скасувати податкове-повідомлення рішення № 19437-17 від 19 червня 2015 року;

- стягнути з відповідача неправомірно стягнуті з пенсії ОСОБА_2 грошові кошти.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що норми, стосовно визначення зобов'язання по транспортному податку у розмірі 25 000,00 грн. за легкові автомобілі, що використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, не мали застосовуватись відповідачем раніше 2016 року.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, Позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року відкрито провадження по справі № 263/2315/18 та призначено до розгляду на 14 травня 2018 року.

14 травня 2018 року розгляд справи відкладено до 14 червня 2018 року.

Від ГУ ДФС у Донецькій області до суду надійшли заперечення, у яких Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Посилається на те, що легковий автомобіль Позивача, зареєстрований у 2013 році, є об'єктом оподаткування відповідно до статті 267 ПК України, а стягнення транспортного податку можливе з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 статті 12 ПК України.

До судового засідання Позивач не з'явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача до судового засідання з'явився, надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні.

Дослідивши обставини справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 є власником легкового автомобіля марки «Nissan» модель «Murano», 2012 року випуску з об'ємом двигуна 3498 сантиметрів кубічних, реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3.

09 червня 2015 року Жовтневою ОДПІ м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 19437-17, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн.

Жовтнева об'єднана Державна податкова інспекція м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області, згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2016 року № 160 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Донецькій області» та постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року № 892, реорганізована шляхом приєднання до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

У зв'язку із несплатою узгодженого грошового зобов'язання ДПІ у Центральному відділенні Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області прийнята податкова вимога форми «Ф» від 18 березня 2016 року №4108-23 на суму 25 000 грн.

ГУ ДФС у Донецькій області звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 податкового боргу.

Постановою суду від 14 червня 2017 року, яка набрала законної сили від 11 липня 2017 року, позов ГУ ДФС у Донецькій області задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 (87500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) на користь держави податковий борг у сумі 25000 грн (двадцять п'ять тисяч гривень) на р/р 33215868700052, банк ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, ЄДРПОУ 37989721, код платежу 18011001.

14 липня 2017 року Донецьким окружним адміністративним судом у справі видано виконавчий лист.

Здійснивши оцінку обставин справи, надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України (далі ПК України), було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1. статті 267 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. статті 267 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з пунктом 267.4. статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. цієї статті.

У відповідності до підпункту 267.5.1. пункту 267.5. статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Водночас, при прийняті оскаржуваного рішення податковим органом не було враховано, що транспортирний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК України.

Так, у відповідності до пункту 8.1. та пункту 8.3. статті 8 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктами 10.1. та 10.2. статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Отже, транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

У свою чергу, питання щодо встановлення податку на майно, відповідно до вимог цього Кодексу, вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України (підпункти 4.2., 4.4., 10.4. ПК України).

Таким чином, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до пункту 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу, з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

Положеннями підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.

Водночас, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому, такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

З системного аналізу вищевказаних норм ПК України вбачається, що транспортний податок, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15 липня 2014 року.

Разом з тим, у даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим, відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України Закону № 71-VIII і набрання ним чинності, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2. статті 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вищевказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Так, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році, проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми - підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому, відповідно до пункту 12.5. статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності у тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2. статті 10 ПК України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2. пункту 12.1. статті 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Таким чином, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, і лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція була висловлена і Вищим адміністративним судом України у постанові від 09 серпня 2017 року (справа № К/800/3334/16).

Таким чином, дії Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області щодо винесення спірної вимоги є протиправними, а така вимога підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги Позивача про стягнення з відповідача неправомірно стягнутих з пенсії ОСОБА_2 грошових коштів, суд зазначає наступне.

Так, умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені положеннями статті 43 ПК України, відповідно до пункту 43.1. якої передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно з пунктами 43.3., 43.4. статті 43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Як визначено пунктом 43.5. статті 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення Позивача з відповідною заявою до Відповідача з приводу повернення коштів (сум транспортного податку з фізичних осіб) у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Так, згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, то суд вважає за необхідне присудити Позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114; код ЄДРПОУ 39406028), Маріупольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (87549, Донецька область, м. Маріуполь, вул. А.Куїнджі, буд. 93; код ЄДРПОУ 39883670) про визнання неправомірними дій, скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області протиправними.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області від 09 червня 2015 року форми «Ф» № 19437-17.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена та підписана 14 червня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.