Постанова № 74715222, 13.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 753/4399/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4817/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

при секретарі - Іваницькій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Даниленко В. В. 10 квітня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний та проектний інститут по цивільному будівництву», про скасування наказу про звільнення з посади та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний та проектний інститут по цивільному будівництву», про скасування наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про звільнення з посади директора Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний та проектний інститут по цивільному будівництву - ПАТ «КиївЗНДІЕП» від 27 лютого 2017 року №76К/ОС та поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що згідно контракту від 21 січня 2015 року №1, який укладено з Мінрегіоном, його призначено на посаду директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» строком на три роки, з 03 березня 2015 року по 02 березня 2018 року (включно).Однак, наказом Мінрегіону в особі державного секретаря Малашкіна М.А. від 27 лютого 2017 року №76 К/ОС «Про звільнення з посади директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» ОСОБА_2» позивача було звільнено з посади директора з 28 лютого 2017 року на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України, відповідно до п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Вказаний наказ Мінрегіону, на думку позивача, є незаконним, оскільки його підписано не уповноваженою на те особою, оскільки лише Міністр Мінрегіону відповідно до п.п. 7 п. 10 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (затверджено постановою Кабміну України від 30.04.2014 року №197) утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посаду за погодженням з головами місцевих держадміністрацій та звільняє з посади їх керівників, крім випадків, установлених законом, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності.

Водночас у порушення до п.п. 7 п. 10 згаданого Положення, відповідачем не було отримано погодження про його звільнення від Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

Крім того, оскаржуваний наказ у порушення ст. 40 ч. 3 КЗпП України ухвалений у період, коли позивач був тимчасово непрацездатним та перебував у лікарській установі, також наказ ухвалено за відсутності акту про проведення відносно позивача службового розслідування тощо.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний та проектний інститут по цивільному будівництву», про скасування наказу про звільнення з просади та поновлення на роботі - відмовлено (том ІІ а.с. 70 - 75).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 03 травня 2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу, мотивував, зокрема, тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним врахуванням всіх істотних обставин справи. Так, його призначили на посаду директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» відповідно до контракту від 21 січня 2015 року №1 строком на три роки: з 03 березня 2015 року по 02 березня 2018 включно. Разом з тим, під час дії контракту на підприємстві проходили перевірки, за результатами яких складено висновок щодо неналежного ведення ним господарської діяльності підприємства, що стало підставою для прийняття наказу від 27 лютого 2017 року №76К/ОС, що є предметом даного спору. Таким чином, позивача достроково звільнено з посади директора з 28 лютого 2017 року відповідно до ч.3 ст.99 ЦК України, п.5 ст.41 КЗпП України.

На момент прийняття вищезазначеного наказу його повноваження не припинились, а тому звільнення на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП є незаконним. Суд першої інстанції не врахував, що підставою для розірвання контракту стали заходи відповідача щодо перевірки стану роботи підприємства, однак вищезазначений наказ є неправомірним, оскільки прийнятий без проведення службового розслідування, що не відповідає постанові КМУ від 13 червня 2000 року №950.

Крім того, ОСОБА_4 як заступник Міністра., не був правомочний підписувати оскаржуваний наказ, не було отримано належне погодження наказу з головою Київської міської державної адміністрації.

Більше того, суд не застосував до даного спору ч.3 ст.40 КЗпП України та не врахував, що оскаржуваний наказ незаконно прийнято у період його, позивача, тимчасової непрацездатності - перебування у лікарській установі.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, надано учасникам справи п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, з підстав, викладених у ній. У судовому засідання пояснив, зокрема, що він не заявляв позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також пояснив, що коли він прийшов на роботу борг інституту становив близько 12 мільйонів, а за час його роботи він скоротився до 5 мільйонів. Збиткові договори оренди були підписані до його працевлаштування, а перепідписані його заступником під час перебування позивача на лікарняному та у відпустці.

Представник Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України- ОСОБА_5, заперечувала проти апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення. У судовому засідання пояснила, зокрема, що чисельні порушення позивача, наведені в доповідній записці, стали підставою для звільнення останнього; державний секретар має право призначати та звільняти керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міністерства. Даних щодо перебування позивача на лікарняному в Міністерстві не було.

Представник Акціонерного товариства«Український зональний науково-дослідний та проектний інститут по цивільному будівництву»- ОСОБА_6, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. У судовому засіданні пояснив, зокрема, що пояснення у позивача були відібрані, разом з тим, на даний момент їх немає. Стосовно здачі в оренду майна, на умовах, невигідних підприємству, порушено кримінальну справу; договір оренди був підписаний заступниками позивача.

25 травня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП», з відповідними підтвердженнями його направлення учасникам справи. З відзиву, крім іншого, вбачається, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи. Секретар Мінрегіону Малашкін М.А. мав повноваження на підписання оскаржуваного Наказу №76 К/ОС від 27 лютого 2017 року, звільнення позивача погоджено з Головою Київської міської державної адміністрації, що підтверджується відповідним листом. Судом першої інстанції вірно встановлено, що спір виник між сторонами з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п.8 ст.36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. В такому випадку норма ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється.

01 червня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив Мінрегіону, з підтвердженням направлення його копії учасникам справи, з якого вбачається, що Мінрегіон вважає апеляційну скаргу ОСОБА_2 безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. ПАТ «КиївЗНДІЕП» належить до сфери управління Мінрегіону, а тому позовні вимоги про необхідність погодження звільнення позивача з Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією є необґрунтованими. Мінрегіоном в установленому законом порядку було погоджено звільнення позивача з Головою Київської міської державної адміністрації. Передумовою прийняття Наказу про звільнення були результати перевірки діяльності ПАТ «КиївЗНДІЕП», згідно з якими виявлено чисельні порушення законодавства у здійсненні позивачем своїх обов'язків та неефективне управління товариством. Твердження позивача в частині того, що його звільнення відбулось в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним, оскільки позивача звільнено із займаної посади 28 лютого 2017 року, а згідно з листком непрацездатності останній перебував на лікарняному з 13 по 24 лютого 2017 року, тобто став до роботи 25 лютого 2017 року. Інших листків непрацездатності позивачем не надано.

12 червня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшли заперечення позивача на відзиви відповідача та третьої особи, з підтвердженням направлення його копії іншим учасникам справи. З даних заперечень, крім іншого, вбачається, що оскаржуваний Наказ про звільнення з посади на підставі п.5 ст.41 КЗпП України винесено безпідставно, оскільки відповідач здійснив розірвання трудового контракту та звільнив його з роботи незаконно. У спірному Наказі зазначено, що підставою для його видачі слугувало не рішення про припинення його повноважень як керівника (представника виконавчого органу) товариства, а зовсім інші документи - доповідна записка заступника начальника Відділу управління державною власністю ОСОБА_9 щодо недоліків в господарській діяльності підприємства. Така підстава не відповідає визначеній п.5 ст.41 КЗпП України, а отже зазначена норма КЗпП України застосована безпідставно. Суд першої інстанції вірно встановив, що в день звільнення (28 лютого 2017 року) він, позивач, перебував у стані тимчасової непрацездатності. Листок тимчасової непрацездатності наявний в матеріалах справи - листок Серії АДА №630173, однак належної правової оцінки цьому не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення позивача (скаржника), представників відповідача та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 згідно контракту від 21січня 2015 року №1, що укладеного з Мінрегіоном, призначено на посаду директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» строком на три роки, з 03березня 2015 року до 02березня 2018 року (включно).

Наказом Мінрегіону в особі державного секретаря Малашкіна М.А. від 27 лютого 2017 року №76 К/ОС «Про звільнення з посади директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» ОСОБА_2, припинено дію контракту від 21.05.2015 року №1, відповідно до п.п.а) п.5.3 розділу 5 та звільнено позивача з посади з 28 лютого 2017 року на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України, відповідно до п. 5 ст. 41 КЗпП України».

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, з підстав, наведених вище, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що державний секретар Мінрегіону мав повноваження на підписання оскаржуваного Наказу, погодження звільнення позивача відбулось у встановленому законом порядку з Головою Київської міської державної адміністрації. Доводи позивача стосовно того, що для розірвання контракту згідно п.5 ст.41 КЗпП України відсутні підстави, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а доводи позивача про те, що перед звільненням необхідно було провести службове розслідування, а також, що звільнення є дисциплінарним стягненням і мало здійснюватись виключно згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, не узгоджуються з іншими вказаними приписами чинними законодавства. З листка непрацездатності вбачається, що позивач на день звільнення був тимчасово непрацездатним, разом з тим, виходячи з нормативного тлумачення п.п.4,8 ст.36, ч.3 ст.40, ч.3 ст.41, ст.ст.40, 41 КЗпП України та враховуючи, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п.8 ст.36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень, тоді як згідно з п. 5 ст. 41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: припинення повноважень посадових осіб.

Частиною 3 статті 21 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно приписів Закону України «Про управління об'єктами державної власності», а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року №1114 Мінрегіон здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ПАТ «КиївЗНДІЕП». Таким чином, ПАТ «КиївЗНДІЕП» належить до сфери управління Мінрегіону.

Статтею 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Водночас у п.п. 7 п. 10 Положення про Мінрегіон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року №197 визначено, що Міністр призначає на посаду за погодженням з головами місцевих держадміністрацій та звільняє з посади їх керівників, крім випадків, установлених законом. Законом України «Про центральні органи влади» установлено, що повноваження щодо звільнення керівників підприємств, що належать до сфери управління міністерства, належать державному секретарю міністерства, а не міністру.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку відносно того, що державний секретар Мінрегіону Малашкін М.А. мав повноваження на підписання оскаржуваного наказу Мінрегіону від 27 лютого 2017 року №76 К/ОС, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 у цій частині є безпідставними.

Щодо необхідності, на думку позивача, погодження його звільнення з посади саме з Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією.

Так, статтею 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації.

Процедура погодження визначається положеннями Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року №818.

Згідно з пунктом 4 вказаного Порядку пропозиція щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території міста Києва, погоджується з головою Київської міської державної адміністрації.

З огляду наведене вище, Мінрегіоном звільнення ОСОБА_2 у встановленому порядку погоджене саме із головою Київської міської державної адміністрації, що підтверджується листом Київської міської державної адміністрації від 15 лютого 2017 року за № 001-387, а тому доводи скаржника в цій частині також відхиляються колегією суддів, як необґрунтовані.

Разом з тим, що стосується порушень, на думку позивача, вимог трудового законодавства під час його звільнення Мінрегіоном, колегія суддів дійшла наступного висновку.

З контракту від 21 січня 2015 року №1 вбачається, що ОСОБА_2 призначено на посаду директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» на термін з 01 березня 2015 року по 02 березня 2018 року (включно).

Пунктом 5.2 вказаного контракту передбачено, що він припиняється: а) після закінчення терміну дії контракту; б) за угодою сторін; в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 5.3 та 5.4 контракту; д) з інших підстав, передбачених чинним законодавством України та контрактом.

Згідно п.5.3 Контракту керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Вищого органу Інституту, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії, зокрема: а) у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим контрактом; б) у разі одноразового грубового порушення Керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для Інституту настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи та тощо).

Статтею 99 ЦК України визначено, що виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Згідно приписів ст.ст. 8, 9, 82 та 152 ЦК України на ПАТ «КиївЗНДІЕП» поширюються положення Цивільного кодексу України.

З рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 та пункту 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України від 25 лютого 2016 року № 4 передбачено, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Водночас, пунктом 5 статті 41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи ОСОБА_2 стосовно того, що для дострокового розірвання контракту згідно з п. 5 ст. 41 КЗпП України відсутні підстави, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а доводи позивача про те, що перед звільненням необхідно було провести службове розслідування, а також що звільнення є дисциплінарним стягненням і мало здійснюватися виключно згідно з п. 1 статті 40 КЗпП України не узгоджуються із іншими вказаними приписами чинного законодавства.

Разом з тим, такий висновок суду є помилковим.

З оскаржуваного Наказу про звільнення вбачається, що дію контракту припинено на підставі підпункту а) пунтку 5.3 розділу 5 Контракту, тобто «у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим контрактом». Підставою для видачі оскаржуваного Наказу вказано, зокрема, доповідну записку заступника начальника Відділу управління державної власністю ОСОБА_9 від 21 лютого 2017 року №9/21-15-17 (а.с.96-98).

Як вбачається з вищевказаної доповідної записки, під час діяльності ОСОБА_2 на посаді директора ПАТ «КиївЗНДІЕП» виявлені фактичні порушення господарського законодавства України, встановлено неефективне керівництво Підприємством, що призвело до неотримання прибутків.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що чисельні порушення позивача, наведені в доповідній записці, стали підставою для звільнення останнього.

Частиною 1 статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Однак, як встановлено в ході перегляду оскаржуваного рішення колегією суддів, у позивача не відібрали з даного приводу письмових пояснень, як це передбачено КЗпП України.

Крім того, станом на момент видачі відповідачем Наказу про звільнення позивача та припинення контракту згідно з п.5 ст.41 КЗпП України, повноваження позивача як керівника (члена виконавчого органу) товариства припинені не були.

Більше того, звільнення позивача відбулось в період його тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АДА №630173, який видано 10 березня 2017 року.

Статтею 40 КЗпП України, зокрема, визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Тобто, звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності також є порушенням його трудових прав і , як наслідок, є правовими підставами для поновлення його на роботі.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Виходячи зі змісту п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, є недоведеними обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду не відповідають в повній мірі обставинам справи, крім того, судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний та проектний інститут по цивільному будівництву», про скасування наказу про звільнення з посади та поновлення на роботі- задовольнити.

Визнати незаконним Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 лютого 2017 року №76 К/ОС «Про звільнення з посади директора Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП» ОСОБА_2.».

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КиївЗНДІЕП», з 28 лютого 2017 року.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В.Шахова

Повне судове рішення складено 14 червня 2018 року