Рішення № 74714793, 05.06.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/901/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

представника відповідача Вінак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання призначити виплату пенсії за віком, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФ України у Львівській області, відповідач) з вимогою зобов'язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 14.09.2017 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 1999 році виїхав з України на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. У віці 60 років і страховому стажі понад 17 років позивач досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком. Позивач через представника звернувся до Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. У зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 07.03.2018 року відкрито загальне позовне провадження у адміністративній справі.

10.04.2018 року протокольною ухвалою суду проведено заміну відповідача - з Личаківського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м.Львова на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

23.04.2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не прибули. 06.06.2018 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання за вх.№ 17534, в якому представник позивача зазначив, що вимоги адміністративного позову підтримує в повному обсязі та просить проводити розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача - ГУ ПФ України у Львівській області в судовому засіданні проти позову заперечила. У поданому через канцелярію суду відзиві та запереченні на позовну заяву представник відповідача зазначила, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Виплата пенсії здійснюється в межах України, переказування її за кордон не передбачено чинним законодавством, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Представник зазначила, що в переліку наявних чинних двосторонніх договорів відсутній договір про соціальне пенсійне забезпечення між Україною та Ізраїлем. Також у відзиві зазначено, що заяви не приймаються від представників за довіреністю, а лише від осіб особисто, або законних представників. Крім того, представник зазначила, що згідно ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (чинної на момент виїзду за кордон) визначено, що громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Враховуючи наведене, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, виданий 09.07.1999 року.

29.07.1999 року позивач виїхав з України на постійне місце проживання у Державу Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

21.06.2017 року позивач через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Уповноваженого управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

18.08.2017 року Личаківське об'єднане управлінням Пенсійного фонду України м.Львова листом № 3350/02-11 повідомило, що на сьогоднішній день в органів Пенсійного фонду відсутні будь-які правові підстави для призначення позивачу пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

У відповідності до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадян України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 року до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листі №3350/02-11 від 18.08.2017 року є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12. 2017 року.

Виходячи з наведеного, право у позивача на пенсію за віком виникло 17.03.2017 року.

Строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії визначені ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Так, відповідно до ч.1 ст.45 цього Закону, пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до уповноваженого управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії та долучив усі необхідні документи. Вказана заява була зареєстрована пенсійним органом 14.09.2017 року, що підтверджується вхідним штампом про прийняття.

У зв'язку з зазначеним, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 14.09.2017 року (дня звернення за пенсією) відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані були не в повному обсязі, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач доводи позивача щодо неправомірності відмови у призначенні пенсії ОСОБА_2 не спростував та правомірності своїх дій суду не довів.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно ст.139 КАС України суму сплаченого позивачем судового збору стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

у х в а л и в :

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_2 пенсію за віком з 14.09.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст. 295 КАС України, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано 15.06.2018.

Суддя В.М. Сакалош