Постанова № 74712517, 11.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 125/1035/17

Провадження № 22-ц/772/1008/2018

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 рокуСправа № 125/1035/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Рибчинського В.П., Медвецького С.К.

при секретарі Агеєвій Г.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3

відповідач: ТОВ «Барський комбікормовий завод»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Барського районного суду від 30.01.2018 року, ухваленого о 10 год. 04 хв. в приміщенні Барськогорайонного суду суддею Хитруком В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Барський комбікормовий завод» про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В с т а н о в и в :

01.06.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом до ТОВ «Барський комбікормовий завод» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зазначає, що 12.06.2012 року він увійшов до складу учасників ТОВ «Барський комбікормовий завод» з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 11% із обов'язком внесення коштів на формування зазначеного фонду у сумі 550 000 грн. Взяте на себе зобов'язання він виконав , сплативши цю суму за період з 26.06.2012 року по 20.02.2013 року. 03.06.2016 року він подав на розгляд учасників нотаріально завірену заяву про свій вихід із числа учасників ТОВ «Барський комбікормовий завод» з клопотанням про скликання позачергових зборів учасників з метою визначення розміру вартості (оцінки) майна товариства і належної йому суми, строки та порядок проведення відповідних розрахунків з ним у порядок та спосіб, передбачені Статутом товариства та ГК України, а також повернення майна (обладнання) в натурі, яке було у період з 09.08.2012 року по 03.12.2014 року передано ним не в якості внеску в Статутний фонд ,а в користування Товариству згідно акту прийому-передачі обладнання від 01 січня 2015 року,проте відповіді не отримав. Посилаючись на ст.ст.317,321,387,388 ЦПК та ч.2 ст.54 ЗУ «Про господарські товариства», просив зобов'язати ТОВ «Барський комбікормовий завод» передати йому обладнання та матеріали перераховані в акті прийому - передачі від 01.01.2015 року та узгодженому списку переданих матеріалів, підписаних та завірених сторонами, а також стягнути з відповідача на його користь сплачену суму судового збору у розмірі 1600 гривень.

Рішенням Барського районного суду від 30.01.2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3адо ТОВ «Барський комбікормовий завод» про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а по справі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Зазначає, що суд першої інстанції помилково послався на ст. ст. 312, 316, 386, 387 ЦК України, у той час як він обґрунтував свої вимоги відповідно до положень статей 328, 1212 ЦК України (кондикційний позов). Суд дійшов помилкового висновку, що позивачем не було надано суду доказів про своє право власності на предмет спору та безпідставно не оцінено такі докази, як акт прийому-передачі обладнання та матеріалів у користування, підписаний відповідачем у якості користувача та позивачем у якості власника; заяву колишнього директора ТОВ «Барський комбікормовий завод» ОСОБА_4 про підтвердження передачі товариству обладнання та майна у користування, свідчення свідків зі сторони позивача; відсутність договірних відносин між сторонами . Крім того, зі змісту договору купівлі-продажу майнового комплексу ТОВ «Барський комбікормовий завод» від 07.11.2008 року не вбачається жодної позиції з переліку витребуваного позивачем обладнання та майна. Крім того в апеляційній скарзі позивач просив долучити до матеріалів справи ксерокопії цілого ряду документів - специфікацій ,товарних чеків, посвідчених невідомою особою ,жоден з яких не є оригіналом та відсутніх в матеріалах справи на день постановлення рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до п.п.8,9 Розділу Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № №2147 від 03.10.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В засідання апеляційного суду сторони двічі не з'являлись, хоча про день час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином ,про причини неявки суд не повідомляли, клопотання

Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , заявлених позовних вимог та підстав позову ,суд апеляційної інстанції вважає що скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач згідно з договором купівлі-продажу від 27.11.2008 року, посвідченим нотаріально та зареєстрованим в КП «Барське районне бюро технічної інвентаризації», придбав у ОСОБА_5 майновий комплекс за АДРЕСА_1, що знаходиться у повністю придатному для його використання за цільовим призначенням стані. Відповідно до акту від 01.01.2015 року ,складеного між ОСОБА_3 та відповідачем в особі директора ОСОБА_6, в період з 09.08.2012 року по 03.12 .2014 року позивач провів монтаж та передав відповідачу технологічне обладнання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено фактів незаконного заволодіння товариством «Барський комбікормовий завод» належним позивачу майном, а також того, що власником майна є позивач і майно знаходиться у володінні відповідача.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції.

Суд вірно встановив обставини справи , належним чином перевірив їх поданими доказами, яким дав оцінку в порядку ст. 89 ЦПК України ,правильно визначив спірні правовідносини та правові норми ,що їх регулюють та дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позову.

Доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупередженний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».

Згідно ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа мас право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 316 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.54 ЗУ «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином;2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 23 Постанови від 07.02.2014 № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. Акт прийому-передачі з переліком обладнання від 01.01.2015 року, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом та не доводить права власності позивача на спірне обладнання.

Будь-яких оригіналів належно оформлених фінансових документів (товарних(касових) чеків, квитанцій ) чи їх належно посвідчених копій ,що підтверджували б укладення позивачем договорів купівлі-продажу технологічного обладнання та(або) його складових частин ,зазначених в акті-прийому передачі, що являлись би належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами власності позивача на них ,останнім суду не надано і в матеріалах справи вони відсутні.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду ,а відповідно до частин 8,9 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Позивач відповідних доказів на підтвердження права власності на витребовуване майно до суду першої інстанції не подав.

Апеляційним судом також не можуть бути прийняті в якості таких допустимих доказів власності позивача на витребовуване майно надіслані ним разом з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції ксерокопії цілого ряду документів ,оскільки вони не є оригіналами, не належним чином посвідчені ,без зазначення посади та прізвища особи, що їх посвідчила . Крім того, апеляційним судом також не можуть бути прийняті додатково подані докази, оскільки згідно ч.3 ст.367 ЦПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Позивач не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього ,а тому вони не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд виніс рішення ,посилаючись на ст.ст.316,321,386,387 ЦК України ,в той час як позивач обґрунтовував свої вимоги ст.ст.328,1212 ЦК України безпідставні, оскільки як вбачається, позивач у позові обґрунтовував свої вимоги саме обставинами виходу з членства у товаристві та посиланнями на ст.ст.317,321,387,388 ЦК України,ст.ст.54 ч.2 ,88 Господарського Кодексу України ,а не обставинами повернення майна, як безпідставно набутого відповідачем з посиланням на ст.ст.1212 ЦК України . А в суді апеляційної інстанції в силу ч.6 ст.367 ЦК України не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, позивач у позовній заяві вказує ,що майно відповідачу передавалось позивачем в користування на підставі акту прийому - передачі, а не безпідставно і позивач не довів, що він є власником переданого майна.

Враховуючи підстави позовних вимог ст. ст. 328; 1212 ЦК України не можуть застосовуватись судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Барського районного суду від 30.01.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Копаничук С.Г.

Судді: Медвецький С.К.

Рибчинський В.П.

Згідно з ориігналом:

суддя: Копаничук С.Г.