Постанова № 74710530, 14.06.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/968/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 39 Головуючий (суддя – доповідач) в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, Жашківська державна нотаріальна контора Черкаської області, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року позивач звернулася до суду з даним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що 04 листопада 2015 року померла ОСОБА_7, яка 25 березня 2002 року на її ім’я склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим номером 920.

25 березня 2016 року позивач звернулася до Жашківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Державний нотаріус їй повідомила, що покійна ОСОБА_7 склала заповіт, яким все майно заповіла своєму онукові ОСОБА_5.

Вказує, що ознайомившись із даним заповітом нею було виявлено невідповідність його вимогам чинного законодавства, а саме заповіт підписаний секретарем сільської ради с. Бузівка Жашківського району, яка не мала права підписувати цей заповіт. Тобто заповіт складений особою, яка не мала права його складати, та посвідчений з порушенням вимог щодо його посвідчення. А тому у відповідності з ч. 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт який складений особою, яка не мала права його складати та підписувати, а також посвідчений цією ж самою особою, є нікчемним.

При цьому позивач вважає, що посвідчуючи заповіт на ім’я ОСОБА_5 заповідач особисто не підписувала заповіт, а підпис поставила особа, яка його посвідчувала, тому просила суд визнати заповіт складений ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_5, посвідчений Бузівською сільською радою Жашківського району Черкаської області нікчемним.

09 червня 2017 року представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 змінила позовні вимоги та просила суд заповіт складений ОСОБА_7 18 грудня 2003 року на користь ОСОБА_5 і посвідчений секретарем Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області визнати недійсним.

02 лютого 2018 року представником позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 до суду було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору в порядку пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України. При цьому, клопотання мотивоване тим, що в Журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету за 2003 рік наявний запис про посвідчення заповіту складеного ОСОБА_7 під номером 39, 08.12.2003 року з подальшим виправленням на 18.12. При цьому запис про реєстрацію заповіту ОСОБА_7 від 18.12.2003 року під реєстровим номером 70 у Журналі відсутній.

Внаслідок відсутності такої реєстрації у вказаному Журналі, оспорюваний заповіт як правочин не існує, а тому відсутній сам предмет спору.

16 листопада 2016 року представником ОСОБА_5 – адвокатом ОСОБА_8 було подано до суду зустрічну позовну заяву, в обґрунтування якої останній зазначав, що своє право на належну ОСОБА_7 земельну ділянку ОСОБА_3 підтверджує заповітом від 25.03.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, згідно якого ОСОБА_7 після своєї смерті заповідає належну їй земельну частку (пай), що знаходиться в КСП «Бузівське» с. Бузівка Жашківського району Черкаської області ОСОБА_3

Зазначає, що померла ОСОБА_7 мала у своїй власності три окремих земельних часток (паїв), а тому встановити про яку земельну частку (пай) йдеться у даному заповіті неможливо, тобто предмет заповіту не визначений, що є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України.

На підставі викладеного представник ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_8 просив суд визнати недійсним заповіт від 25.03.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та складений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2018 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_4 від позову до Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області та ОСОБА_5 про визнання заповіту нікчемним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, Жашківська державна нотаріальна контора Черкаської області.

Провадження по справі за первинним позовом ОСОБА_3 до Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області та ОСОБА_5 про визнання заповіту нікчемним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, Жашківська державна нотаріальна контора Черкаської області закрито.

В зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження мотивоване тим, що від представника позивача за первісним позовом надійшла заява про закриття провадження у зв’язку із відмовою від позову в порядку пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України, при цьому суд дійшов до висновку, що підстав для неприйняття заяви про закриття провадження у справі не встановлено, а тому заяву необхідно задовольнити.

Щодо відмови у зустрічних позовних вимог, то суд першої інстанції виходив з того, що заповіт на ім’я ОСОБА_5 було складено пізніше, ніж заповіт на ім’я ОСОБА_3, а тому останній вважається скасованим та підстави для визнання його недійсним відсутні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням районного суду представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв’язку з чим просить рішення в частині прийняття відмови представника позивача за первісним позовом скасувати, провадження в цій частині закрити у зв’язку із відсутністю предмета спору; рішення в частині зустрічного позову змінити та виключити з мотивувальної частини рішення суду абзаци тридцять третій та тридцять четвертий мотивувальної частини: «Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 1254 ЦПК України, заповідач має право у будь-який час скасувати новий заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що заповіт на ім’я ОСОБА_5 було складено пізніше, ніж заповіт на ім’я ОСОБА_3, а тому останній вважається скасованим, та підстав для визнання його недійсним – відсутні».

Представник ОСОБА_3 просить у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на ту обставину, що представником ОСОБА_3 не подавалася заява про відмову від позову і така заява з процесуальних питань у матеріалах справи відсутня. Вказує, що суд самовільно змінив вимоги з якими представник позивача звернулась до суду та розпорядився диспозитивними правами позивача на власний розсуд, оскільки нею було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору.

При цьому вказує, що звертаючись до суду із позовом, позивач виходила з того, що заповіт 18.12.2003 року під реєстровим номером 70, на основі якої була заведена спадкова справа, був посвідчений секретарем Бузівської сільської ради, зареєстрований у Журналі для реєстрації нотаріальних дій відповідного виконавчого комітету, і породжує відповідні правові наслідки. Проте враховуючи, що під час судового розгляду було встановлено відсутність реєстрації заповіту на ім’я ОСОБА_5 у Журналі для реєстрації нотаріальних дій Бузівської сільської ради, що свідчить про те, що цей заповіт як правочин не існує, жодних правових наслідків не породжує, нею було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку із відсутністю предмета спору.

Щодо вирішення зустрічного позову, то вважає, що відсутність предмета спору за первісним позовом, тобто заповіту від 18.12.2003 року на користь ОСОБА_5 свідчить про те, що будь-яких прав на спадкове майно ОСОБА_5 не має, а тому позов ОСОБА_3 жодні права та законні інтереси ОСОБА_5 не порушує, а тому останній не має права на зустрічний позов у вказаній справі.

Також вказує, що ОСОБА_5 не наведено підстав недійсності заповіту, які б були передбачені ст.1257 ЦК України, які являються спеціальними нормами, що регулюють вказані правовідносини. Крім того, у законі відсутні вимоги ототожнення спадкового майна.

Відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до копії свідоцтва про смерть від 04 лютого 2016 року, ОСОБА_7 померла 04 листопада 2015 року, актовий запис про смерть №35 (т. 1 а.с. 6).

Згідно копії заповіту від 25.03.2002 року, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, розуміючи значення своїх дій, добровільно без будь-якого насильства, примусу як фізичного так і морального, на випадок її смерті зробила таке заповітне розпорядження: належну їй земельну частку (пай), що знаходиться в КСП «Бузівське» села Бузівка Жашківського району Черкаської області, заповідає ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 4).

Відповідно до оригіналу заповіту, складеного 18 грудня 2003 року, ОСОБА_7, жителька с. Бузівка Жашківського району Черкаської області, на випадок смерті зробила таке заповітне розпорядження: все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в тому числі житловий будинок та надвірні споруди, все те, що їй буде належати на день її смерті і на що за законом вона буде мати право заповіла ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 45).

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 на підставі розпорядження Жашківської райдержадміністрації від 21 листопада 2003 року № 255 надано у власність земельну ділянку площею 4,88 га в межах Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 95).

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 на підставі на підставі розпорядження Жашківської райдержадміністрації від 21 листопада 2003 року № 255 надано у власність земельну ділянку площею 2,41 га в межах Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 100).

Крім того, у відповідності до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.02.2002 року, ОСОБА_10 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_11, який помер 15 вересня 2000 року, сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧР №0254949, виданого Жашківською районною державною адміністрацією Черкаської області на підставі рішення №258 від 28 жовтня 1997 року. Цим свідоцтвом підтверджується право на земельну частку (пай), що знаходиться в колективній власності КСП «Бузівське» с. Бузівка Жашківського району Черкаської області розміром 2,77 га умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (т.1 а.с. 101).

Щодо доводів апеляційної скарги в частині порушення судом норм процесуального права, то колегія суддів приходить до висновку про їх обґрунтованість та при цьому керується наступним.

Як видно з матеріалів справи, 02 лютого 2018 року представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подала до суду клопотання про закриття провадження у справі в зв’язку з відсутністю предмета спору, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Натомість, суд задовольняючи вказану заяву, виходив з інших підстав для закриття провадження у справі, а саме з підстав відмови позивача від позову та прийняття її судом (п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, які регулюють підстави для закриття провадження у справі, що в свою чергу, порушують законні права ОСОБА_3 на самостійне, на власний розсуд розпорядження своїми правами щодо предмета спору. Вказане свідчить про порушення судом основного принципу цивільного судочинства, а саме диспозитивності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Однак, суд першої інстанції вирішив питання щодо поданого стороною клопотання про закриття провадження без постановлення відповідної ухвали, а розглянувши її та ухваливши в цій частині рішення суду, що також є порушенням процесуальних норм.

У зв’язку із зазначеними порушеннями судом норм процесуального права, враховуючи оскарження стороною в цій частині рішення суду та виходячи із передбачених законом повноважень суду апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень суду першої інстанції, колегія суддів переглядаючи клопотання представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 приходить до наступних висновків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Оскільки право ОСОБА_3 на спадщину за заповітом оспорюється, як і оспорюється право на спадкування за заповітом ОСОБА_5, існує невизначеність у правах і обов’язках сторін, а тому відсутні підстави стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів, розглянувши доводи заявлені позивачем за первісним позовом у клопотанні про закриття провадження у справі у зв’язку із відсутністю предмету спору, вважає їх передчасними та недоведеними, оскільки між сторонами існує спір про право, який необхідно розглянути по суті.

При зверненні з позовом до суду ОСОБА_3, вказуючи на нікчемність заповіту від 18 грудня 2003 року посилалася на те, що заповіт підписаний секретарем сільської ради с. Бузівка Жашківського району Черкаської області, яка не мала права його підписувати. Вказувала, що таким чином заповіт складений особою, яка не мала права його складати, та посвідчений з порушенням вимог щодо його посвідчення, а тому в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним. В подальшому нею були змінені позовні вимоги, у відповідності до яких вказаний заповіт позивач ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним.

Крім того, аргументуючи свої вимоги посилалася на те, що має сумніви щодо особистого підписання заповіту ОСОБА_7, вважаючи що його підписано особою, яка його посвідчувала.

Також вказує, що існують розбіжності в Журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Бузівської сільської ради за 2003 рік та заповіті складеного на ОСОБА_5, а саме в Журналі зазначено реєстровий номер заповіті №39, а в самому заповіті зазначеного № 70. Крім того в даному Журналі виправлено дату з 08.12 на 18.12.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає недоведеним посилання позивача за первісним позовом на те, що заповіт підписаний іншою особою, а не ОСОБА_7, оскільки вказані твердження ОСОБА_3 не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами у справі, а тому є такими що ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути взяті судом до уваги.

Як видно із оригіналу заповіту від 18 грудня 2003 року, який був надісланий до суду Жашківською державною нотаріальною конторою, він був посвідчений секретарем виконкому Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 70 (т. 1 а.с. 45).

Відповідно до листа Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 19.05.2017 року, який адресований ОСОБА_4, їй було повідомлено, що відповідно до ЗУ «Про нотаріат» в сільських радах нотаріальні дії чинить секретар сільської ради (т. 1 а.с. 150).

Вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування визначені Цивільним Кодексом України, Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських селищних, міських ОСОБА_1 народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5 та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419, в редакціях, що діяли на час посвідчення заповіту.

Статтею 541 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, яка діяла на час складення заповіту) передбачено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції чинній на час посвідчення заповіту від 18.12.2003 року) визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських ОСОБА_1 народних депутатів. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 цього Закону.

Статтею 37 вказаного Закону передбачено, що у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських ОСОБА_1 народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Відповідно до п. 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських ОСОБА_1 народних депутатів України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5 всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (додаток N 1). Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету. Нумерація в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій з початку кожного календарного року ведеться з першого номера. Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані. Кількість аркушів повинна бути завірена підписом посадової особи виконавчого комітету вищестоящої ОСОБА_1 народних депутатів з прикладенням гербової печатки цього виконавчого комітету. Запис нотаріальної дії в реєстрі провадиться посадовою особою виконавчого комітету чорнилом (або кульковою ручкою) і тільки після того, як посвідчувальний напис чи документ, що посвідчується чи засвідчується, підписаний. Запис олівцем і підчистки в реєстрі не допускаються, вільні місця повинні бути прокреслені, а зроблені виправлення застережені за підписом посадової особи виконавчого комітету.

Зокрема, враховуючи вимоги щодо форми і змісту заповіту у відповідності до законодавства, яке діяло на час його посвідчення, колегія суддів приходить до висновку, що заповіт складений у письмовій формі із зазначенням дати і місця його укладення, підписаний заповідачем власноручно, належним чином посвідчений уповноваженою особою – секретарем виконкому Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області ОСОБА_12, якою встановлено особу заповідача та перевірено його дієздатність, а тому по формі та змісту відповідає чинному на момент його посвідчення законодавству.

Таким чином вимога щодо посвідчення заповіту була дотримана, зазначення на заповіті реєстрового номера 70, замість 39, тобто помилка, допущена в самому номері запису та розбіжності, які містяться із Журналом для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Бузівської сільської ради за 2003 рік, не спростовують факту саме посвідчення заповіту як нотаріальної дії, факту вчинення та реєстрації цієї дії. Щодо виправлення в даті посвідчення заповіту, то із Журналу видно, що нумерація і дати в бік збільшення не збігаються, а тому і були здійснені виправлення в трьох датах, які знаходяться після дати 10.12. та запису за №37.

Колегія суддів приходить до висновку, що вищевказана технічна помилка не є достатньою підставою для визнання заповіту недійсним, не свідчить про його нікчемність та про вади волі заповідача під час складення заповіту.

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_5, та доводів апеляційної скарги в цій частині, то колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме суд керувався нормами, які на час складення та посвідчення заповіту від 18.12.2003 року не були чинними.

Статтею 544 ЦК УРСР визначено, що заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської ОСОБА_1 народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

З огляду на викладене, оскільки твердження апелянта щодо недійсності заповіту від 18.12.2003 року не знайшли свого належного підтвердження та зважаючи на норми закону заповіт складений 25.03.2002 року є таким, що скасований у зв’язку із наявністю заповіту, який було складено пізніше та в якому спадкоємцем є ОСОБА_5

Таким чином на підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, як таке що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а апеляційна скарга, в свою чергу, частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6, Жашківська державна нотаріальна контора Черкаської області – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.06.2018 року.

Судді: