Постанова № 74710055, 13.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 червня 2018 року

м. Харків

справа № 640/2744/13-ц

провадження № 22ц/790/1884/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

імена (найменування сторін):

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

відповідач – ОСОБА_3,

відповідач – ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу – ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2018 року в складі судді Божко В.В.,

у с т а н о в и в:

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року поновлено право ОСОБА_1 на спільне користування приміщеннями 4-10; 4-13 комунальної квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зобов’язані не чинити перешкоди щодо спільного користування ОСОБА_1 приміщеннями 4-10; 4-13 комунальної квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зобов’язані демонтувати у приміщенні кухні 4-13 самочинно встановлені каналізаційні труби та вбиральню, провести демонтаж зруйнованого цегляного кухонного очата над газовою плитою і газовим приладом опалювання, демонтувати самочинно встановлені дерев’яні двері між коридором УП та кухнею 4-13.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зобов’язані демонтувати у приміщенні кухні 4-10 самочинно встановлені дошки між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11, двері між коридором 4-12 і кухнею 4-10, дерев’яні дошки з коридору приміщення 4-12 в житлову кімнату приміщення 4-11.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 1 000 грн. 00 коп. з кожного на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто судовий збір на користь держави з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 по 243 грн. 60 коп. з кожного.

В червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася у суд із заявою про роз’яснення рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року.

Заява мотивована тим, що згідно з листом Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі – КП «Жилкомсервіс») від 20 грудня 2016 року плита на твердому паливі, обладнана під газ (ПТП УГОП), що раніше була встановлена в приміщенні літ. 4-13 і призначалася для обігріву житлового приміщення літ. 4-11, демонтована більше 10 років тому. Житлове приміщення 4-11 обігрівається від ПТГ УГОП, встановленої у приміщенні 4-10. Димохід від печі в приміщенні 4-13 не використовується в якості димоходу весь цей час і відновленню не підлягає. В житловому фонді КП «Жилкомсервіс» відсутні квартири, обладнані по проекту відкритими цегляними очатами, а також відсутні відомості про наявність такого обладнання будь-коли в попередній час. Через підвищену пожежну небезпеку і неможливість забезпечення всіх напрямів безпеки автоматичними пристроями, якими обладнують печі, КП «Жилкомсервіс» спонукає мешканців до заміни морально застарілих печей на твердому паливі на сучасні опалювальні прилади. З цих підстав ОСОБА_3 вважала, що демонтаж печі в приміщенні 4-13 не є самочинним, а відновлення пічного очагу не є можливим.

Відповідно до Висновку будівельно-технічного дослідження № 51, складеного 10 лютого 2017 року експертом ОСОБА_5 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_6, встановлення дверного блоку в приміщенні 4-13 не є самочинним; в приміщенні 4-10 дошки між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11 відсутні; встановлення дверного блоку в приміщенні кухні 4-10, закладення дверного блоку між кімнатою 4-11 та коридором 4-12 не є самочинним.

З огляду на відсутність самочинно встановлених елементів, ОСОБА_3 просила роз’яснити рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2018 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Роз’яснено резолютивну частину в частині демонтажу у приміщенні кухні 4-10 самочинно встановлених дошок між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11; в частині демонтажу двері, встановленої між приміщенням 4-13 та коридором УП, у приміщенні АДРЕСА_2.

Роз’яснено, що рішення суду в частині демонтажу у приміщенні 4-10 самочинно встановлених дошок між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11 слід розуміти як демонтаж, що значить розбирання або зняття дерев’яних дошок, якими закрито дверні блоки.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції виконано в частині демонтажу в приміщенні кухні літ. 4-13 самочинно встановлених каналізаційних труб та вбиральні, про що Київським ВДВС ХМУЮ складено відповідний акт. Оскільки демонтаж печі в приміщенні 4-13 не є самочинним, відновлення пічного очагу неможливе, в цій частині рішення суду не може бути виконане від незалежних від боржників підстав.

Згідно з поетажним планом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» житлова кімната приміщення № 4-11 має вхідні двері з приміщенням 4-12 (коридор), а приміщення № 4-1 (кухня – місце загального користування) має вхідну двері з приміщенням № 4-12 та з приміщенням № 4-11. На даний час один з дверних блоків, що виходить до приміщення № 4-12, капітально закрито дошками. Тобто посилання на неможливість виконання рішення в цій частині у зв’язку з відсутністю самочинних дій є недоцільним, дверні дошки між зазначеними приміщеннями підлягають демонтажу, що суд вважав як розбирання або зняття дерев’яних досок, якими закрито дверні блоки.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року в ухвалі цього ж суду від 31 січня 2018 року виправлено описки та вказано в мотивувальній частині вірним приміщення кухні «4-10: «4-10» замість невірного «4-1».

Резолютивна частина викладена в іншій редакції, а саме – вказано, що заява про роз’яснення рішення суду задоволена частково.

Роз’яснено резолютивну частину рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року в частині демонтажу самочинно встановлених дошок між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11 та самочинно встановлених дверей між кухнею 4-10 та коридором 4-12.

Роз’яснено резолютивну частину в частині демонтажу дверей, встановлених між приміщенням 4-13 та коридором УП, у приміщенні АДРЕСА_2.

Роз’яснено, що рішення суду в частині демонтажу самочинно встановлених дошок між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11 та самочинно встановлених дверей між кухнею 4-10 та коридором 4-12 слід розуміти як демонтаж, що значить розбирання або зняття дерев’яних дошок, якими закрито дверні блоки.

Роз’яснено, що рішення суду в частині демонтажу слід розуміти як демонтаж двері, встановленої між приміщенням 4-13 та коридором УП, у приміщенні АДРЕСА_2 шляхом зняття їх із збереженням цілісності.

14 лютого 2018 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що визнавши вимоги заявника щодо незрозумілості та нечіткості рішення у мотивувальній частині, суд першої інстанції у резолютивній частині ухвали не приймає жодного процесуального рішення в частині «монтажу зруйнованого цегляного кухонного очага». Постановлена таким чином ухвала нібито враховує позицію заявника, однак позбавляє його можливості ефективно використати спосіб захисту свого права за допомогою отримання якісного та чіткого роз’яснення рішення у незрозумілій частині.

Відсутність дошок в приміщенні «4-10» додатково підтверджено Висновком експертизи та актом державного виконавця. Тому зазначення в ухвалі про дерев’яні дошки, якими закрито дверні блоки не тільки не роз’яснило, а ще більше ускладнило розуміння того, що все ж таки слід демонтувати.

Крім того, при розгляді питання щодо монтажу цегляного очага суд послався на Висновок будівельно-технічного дослідження № 51, складений 10 лютого 2017 року експертом ОСОБА_5 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_6, та зазначив про те, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачена можливість залучення спеціалістів при виконанні судових рішень. Таким чином суд не ставить під сумнів даний висновок.

20 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу.

Відзив, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є законною. Рішення суду першої інстанції набрало законної сили та не підлягає роз’ясненню в інший спосіб, ніж як зазначено в ухвалі Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2018 року, у урахуванням ухвали цього ж суду від 19 лютого 2018 року.

ОСОБА_2, ОСОБА_4 ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, відзив на апеляційну скаргу не надали.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судове рішення – акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження, яке відповідно до статті 124 Конституції України ухвалюється судами іменем України і є обов’язковим до виконання на всій території України.

У цивільному судочинстві судове рішення ухвалюється по суті правових вимог місцевими загальними судами, а у разі зміни судового рішення по суті справи – в апеляційному і у касаційному порядку.

Діюче процесуальне законодавство зазначає, що рішення суду повинно бути зрозумілим.

За правилами частин 1, 2 статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до примусового виконання.

В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що роз’яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Спір стосувався поновлення права ОСОБА_1 на спільне користування приміщеннями 4-10; 4-13 комунальної квартири АДРЕСА_1, зобов’язання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкоди щодо спільного користування позивачем приміщеннями 4-10; 4-13 цієї комунальної квартири та демонтувати у приміщенні кухні 4-13 самочинно встановлені каналізаційні труби та вбиральню, провести демонтаж зруйнованого цегляного кухонного очага над газовою плитою і газовим приладом опалювання, демонтувати самочинно встановлені дерев’яні двері між коридором УП та кухнею 4-13, демонтувати у приміщенні кухні 4-10 самочинно встановлені дошки між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11, двері між коридором 4-12 і кухнею 4-10, дерев’яні дошки з коридору приміщення 4-12 в житлову кімнату приміщення 4-11 та відшкодування моральної шкоди.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 20-14 року, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб – КП «Жилкомсервіс», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про поновлення порушеного права користування місцями загального користування в комунальній квартирі АДРЕСА_1, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди задоволено частково, залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2014 року.

За правилами статті 319 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення апеляційним судом ухвали) рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

На виконання вказаного рішення Київським районним судом м. Харкова видано відповідні виконавчі листи № 640/2744/13-ц від 20 лютого 2015 року лист, які були пред’явлені до виконання Київським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі – Київський ВДВС ХМУЮ).

На підставі постанов державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ від 27 лютого 2015 року відкриті виконавчі провадження за № 46700285, № 46700491, № 46700825, № 46701094, № 46701458, № 46701665, № 46701799, № 46701918, № 46702327, № 46703250.

20 березня 2015 року старшим державним виконавцем ВДВС ХМУЮ було здійснено вихід за місцем виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 20-14 року та встановлено, що вбиральню у приміщенні кухні 4-13 демонтовано ще до ухвалення рішення, каналізаційні труби встановлено згідно з технічною документацією, цегляного кухонного очагу згідно з технічною документацією в кухні 4-13 не було, двері між коридором УП та кухнею 4-12, вхідними дверима до кімнати, яка належить ОСОБА_4, дошки, які потрібно демонтувати, не знаходяться в приміщеннях, які зазначені у виконавчих листах. У зв’язку з цим старшим державним виконавцем ВДВС ХМУЮ складено акт про те, що не зрозуміло, які саме виконавчі дії потрібно виконати.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано роз’яснив, що рішення суду в частині демонтажу самочинно встановлених дошок між коридором 4-12 та житловою кімнатою 4-11 та самочинно встановлених дверей між кухнею 4-10 та коридором 4-12 слід розуміти як демонтаж, що значить розбирання або зняття дерев’яних дошок, якими закрито дверні блоки; рішення суду в частині демонтажу слід розуміти як демонтаж двері, встановленої між приміщенням 4-13 та коридором УП, у приміщенні АДРЕСА_2 шляхом зняття їх із збереженням цілісності.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Посилання на Висновок будівельно-технічного дослідження № 51, складений 10 лютого 2017 року експертом ОСОБА_5 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_6, є безпідставним оскільки він складений за заявою ОСОБА_3 від 03 січня 20-17 року, тобто після ухваленого Київським районного суду м. Харкова рішення від 13 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2014 року.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 15 червня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

ОСОБА_11