Постанова № 74710025, 08.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

08 червня 2018 року

м. Харків

справа № 638/18253/14-ц

провадження № 22-ц/790/89/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Колтунової А.І.,

за участю секретаря – Плахотнікової І.О.,

учасники справи:

позивач - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»

відповідачі – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

з апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова ухвалене 19 січня 2016 року, під головуванням судді Штих Т.В.,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 27.12.2007 року між ОСОБА_3 - Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4», та Позичальником - ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №МL-701/1104/2007. 30.06.2009 року державним реєстратором Голосіївської районної у м. Київ держаної адміністрації було проведено реєстрацію змін до установчих документів Позивача, відповідно до яких була змінені назва ОСОБА_3 з Закритого акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» на Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4». 21.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов пункту 3.1. якого Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» продає (переуступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України прав на кредитний портфель, який включає у себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до ОСОБА_4), а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» винагороду. Як зазначив позивач, він в повному обсязі виконав умови договору, натомість відповідачі ухиляються від виконання умов договору.

Позивач просив стягнути з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором ML – 701/1104/2007 від 27.12.2007 у розмірі: тіло кредиту – 92 543,25 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 081 830,59 грн.; проценти – 4 663,59 доларів США, що еквівалентно 54 517,36 грн.; та пеня – 4 149 886,92 грн.; вирішити питання про судові витрати.

Заочним (повторним) рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором, а саме: тіло кредиту – 92 543,25 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 081 830,59 грн.; проценти – 4 663,59 доларів США, що еквівалентно 54 517,36 грн.; та пеня – 4 149 886,92 грн. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 3 441,00 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2017 року виправлено описки у вище зазначеному рішенні. Вказано правильною датою укладення договору «27 грудня 2007 року».

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 – представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом не було досліджено відсутність доказів переходу прав вимоги до нового кредитора та, як наслідок, порушено право боржника не виконувати свої боргові зобов’язання до надання останньому доказів переходу прав у зобов’язанні. Крім того, як зазначає заявник, судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що через підвищення відсоткової ставки збільшився обсяг відповідальності за кредитним договором без згоди поручителя, що, в свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що справа не підсудна Дзержинському районному суду м. Харкова, оскільки відповідачі не проживають та не зареєстровані в Дзержинському районі м. Харкова. Судові виклики відповідачу ОСОБА_2 були здійснені судом з порушенням вимог процесуального закону, а саме ст. 75 ЦПК України. Також зазначає, що позивачем не доведено право грошової вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до відповідачів, оскільки позивачем не надано копію ОСОБА_4 купівлі-продажу кредитного портфелю від 21.12.2012 року. Вказую, що судом не було враховано, що дія договору припинена, оскільки ОСОБА_4 та позичальник, без згоди поручителя, підвищили реальну відсоткову ставку за користування кредитом, у зв’язку із чим збільшився обсяг відповідальності за кредитним договором. Також звертає увагу на те, що позов до ОСОБА_2 був пред’явлений 13.10.2014 року після спливу шести місяці від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Згідно з Перехідними положеннями ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року в редакції чинній на момент розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.12.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №МL-701/1104/2007.

Пунктом 1.1. частини №2 кредитного договору сторони погодили його предмет, відповідно до якого в поряд передбаченому договором ОСОБА_4 надав Позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначених у частин №1 ОСОБА_4, а Позичальник прийняв кредит та зобов'язався належним чином використати та повернути ОСОБА_3 суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у ОСОБА_4.

Відповідно до пункту 1.4. частини №2 кредитного договору за користування кредитом Позичальник зобов'язався сплатити ОСОБА_3 відповідну плату в порядку та на умовах, що були визначені ОСОБА_4. Згідно із пунктом 1.5. частини №2 ОСОБА_4 повернення відповідної частини кредиту мало здійснювати Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів, шляхом внесенню готівки в касу ОСОБА_3 або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено ОСОБА_4.

У відповідності до п. 3 частини 1 Кредитного договору сторони Кредитного договору визначили відсоткову ставку, як FIDR+3,99% відсотків річних, де FIDR - це процентна ставка по строковий депозитам фізичних осіб в гривні, що розміщені в ОСОБА_3 на строк 366 днів, з виплатою відсотки після закінчення строку дії депозитного договору. Інформація щодо розміру ставки FIDR залежності від зміни вартості кредитних ресурсів ОСОБА_3 може змінюватись) розмішується на сайті ОСОБА_3 www.otpbank.com.ua, а також в приміщеннях ОСОБА_3 на інформаційних стендах.

Як встановлено пунктом 1.7.2. ОСОБА_4 здійснює видачу кредиту Позичальнику однією сумою чи траншами згідно з кредитною заявкою Позичальника. Кредит надається однією сумою - траншами шляхом дебатування позичкового рахунку Позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами, вказаними у кредитній заявці Позичальника, зменшених на утриману комісію ОСОБА_3 у відповідності до тарифів та умов цього ОСОБА_4. Кожний наступний транш надається Позичальнику за умови підтвердження ним цільового використання кожного попереднього Траншу, якщо інше не передбачено цим ОСОБА_4.

На виконання умов договору та на підставі наданих кредитних заявок Відповідача ОСОБА_3 перерахував на поточний рахунок Відповідача №26202101782234 відкритий в установі Відповідача, кредитні кошти у загальному розмірі 100000 доларів США.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 100000 доларів США підтверджується кредитною заявкою, меморіальними ордерами від 27.12.2007 року та не оспорюється відповідачем.

Отже, ОСОБА_3 був виконаний обов'язок щодо надання грошових коштів у позику, умови щодо якого були визначені ОСОБА_4 - Відповідач отримала від Позивача кредитні кошти у розмірі 100000,00 доларів США на строк до 26.12.2030.

Згідно з п. 1.4. частини 2 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник (відповідач) зобов'язаний сплатити ОСОБА_3 (Позивачу) відповідну плату. У відповідності до п. З частини 1 Кредитного договору для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватися процентна ставка у розмірі фіксований FIDR+3,99%.

Згідно з п. 3.1.1. ст. З частини 2 Кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, Позичальник (Відповідач 1) зобов'язаний сплатити ОСОБА_3 (Позивачу) пеню розмірі 1% (один відсоток) від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, за кожен день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум. Розрахунок пені: непогашена своєчасно сума кредиту помножується на 1% (один відсоток) помножується на кількість прострочених днів.

26.02.2009 між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4», та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору №МL-701/1104/2007, графік погашення заборгованості був викладений в новій редакції.

30.06.2009 року державним реєстратором Голосіївської районної у м. Київ держаної адміністрації було проведено реєстрацію змін до установчих документів Позивача, відповідно до яких була змінена назва ОСОБА_3 з Закритого акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» на Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4».

Також, 27.12.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №SR-701/1104/2007 (далі - Договір поруки), відповідно до умов пункту 1.1. якого Поручитель зобов’язувався відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником за Кредитним договором його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов'язань.

Відповідно до пункту 1.2. ОСОБА_4 поруки Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

21.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_4» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір факторингу (а.с. 49-64 том 1), відповідно до пункту 3.1. якого Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_4» продає (переуступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України прав на кредитний портфель, який включає у себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до ОСОБА_4), а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_4» винагороду.

За змістом зазначеного договору факторинга та додатку № 1 до нього (а.с. 48 том 1) Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги до відповідачів щодо сплати загальної суми заборгованості, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму боргу, усі та будь-які штрафні санкції на дату набрання чинності, а також право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами з дати набрання чинності.

Вказані документи наявні в матеріалах справи в копіях, які прошиті та посвідчені представником позивача. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що судом першої інстанції не були оглянуті оригінали документів щодо відступлення права вимоги, між тим, клопотання про витребування для огляду таких оригіналів відповідачі суду апеляційної інстанції не заявляли.

Таким чином, факт набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до відповідачів підтверджений належними та допустимими доказами.

Оформлюючи відступлення права вимоги (ст. ст. 513, 514, 516, 517, 651, 1077, 1078, 1082, 1084 ЦК України), ПАТ «ОТП ОСОБА_4» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання.

Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку боржника є повернення кредиту у строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Відповідно до загального порядку заміни кредитора у зобов'язанні, визначеного ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Відповідачами не надані докази виконання боржником свого обов'язку ані первісному, ані наступному кредиторам.

Відповідач ОСОБА_1 не погоджується із розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

Перевіривши порядок нарахування відсотків за кредитом судова колегія вважає, що розрахунок відповідає умовам договору.

Так, відповідно до пункту 1.4.1.1.2. договору у разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як ставка FIDR + Фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів. За базовий FIDR сторони приймають ставку FIDR (діючу на момент укладення цього договору).

Пунктом 1.4.1.1.3. цього договору встановлено, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дня видачі кредиту чи його першої частини (траншу), якщо інше не передбачено цим договором.

Згідно із пунктом 1.4.1.1.4. договору плаваюча процентна ставка за користування кредитом впродовж першого року дії цього договору, підлягає корегуванню після перебігу 11 календарного місяця, починаючи з дня видачі кредиту чи його першої частини.

Відповідно до пункту 1.4.1.2. договору № МL-701/336/2008 проценти нараховуються щомісяця у день сплати процентів, але не пізніше дати платежу, на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються позичальником відповідно до умов статті 1.5. цього договору.

Сторони погодили, що повернення відповідної частини кредиту та сплата відсотків буде здійснюватися шляхом сплати Позичальником ануїтетних платежів.

Із розрахунку позивача (а. с. 7), крім іншого, вбачається порядок нарахування заборгованості дати та суми погашення відсотків, тіла кредиту та пені, тобто зрозумілі суми надходження та їх віднесення на погашення складових заборгованості.

Згідно п.5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 18.06.2003 № 254 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які ОСОБА_3 обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення).

Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджений виписками по особовим рахункам в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2017 року за клопотанням відповідача призначалася судово-економічна експертиза, згідно висновків якої № 12394 від 31 січня 2018 року: Додаток №1 до Кредитного договору № МL -701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року «Графік платежів», не відповідає умовам Кредитного договору № МL- 701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року; Додаток №1 до Кредитного договору № МL -701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року «Графік платежів», викладений в новій редакції, не відповідає умовам Додаткового договору №1 від 26 лютого 2009 року до Кредитного договору № МL -701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року; Відповідно до проведених досліджень, визначити дійсний розмір заборгованості за Кредитним договором № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року та Додатковим договором №1 від 26 лютого 2009 року до Кредитного договору № ML-701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року із застосуванням позовної давності станом на 15.07.2014 року не надається можливим, з причин наведених у дослідницькій частині».

ОСОБА_6 надала пояснення щодо висновку експертизи, в яких зазначила, що реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору № ML -701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року не відповідає умовам цього ОСОБА_4 та даним зазначеним у Додатку №1 до Кредитного договору № ML -701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року «Графік платежів». Розмір щомісячного платежу, передбаченого умовами Кредитного договору на момент його укладення, фактично становив: 1031,87 доларів США, а не зазначений ОСОБА_3 - 1043,78 доларів США. Розмір щомісячного платежу, передбаченого умовами Додаткового договору №1 на момент його укладення, фактично становив: 1033,18 дол.США, а не зазначений ОСОБА_3 - 1047,37 доларів США. Внаслідок документального недотримання «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління ПБУ №168 від 10.05.2007р.) Кредитний договір, Додатковий договір №1 до нього та додатки до них не містять дійсного розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

ОСОБА_6 звертає увагу на те, що висновок судової економічної експертизи підтверджує, що під час укладення Кредитного договору та Додаткового договору №1 ОСОБА_4 приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредиту порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

ОСОБА_6 вказує, що виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, щомісячного платежу, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Між тим, із змісту висновку експерта вбачається що розрахунок ануїтетного платежу виконаний експертом не за методикою, що визначена в кредитному договорі, без урахування його умов. Експерт за основу розрахунку прийняв формулу, посилаючись на Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів, які затверджені Державною іпотечною установою від 11 вересня 2008 року, протокол N 31. Водночас, зазначені стандарти розроблені для забезпечення виконання статутних завдань Державної іпотечної установи та не регулюють обов'язкові вимоги до умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та комерційним банком.

Між тим, відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Для розрахунку ануїтетного платежу по кредитному договору №ML -701/1104/2007 від 27 грудня 2007 року сторонами застосовувався метод - «факт/360», який передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів, в той час, як експертом використано метод «30/360», який передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30. Формула не включає в себе змінну «строк розрахункового періоду», а враховує тільки кількість періодів.

Водночас, згідно п. 1.5.1.2. кредитного договору, якщо дата повернення нарахованих процентів та Кредиту припадає не на Банківський день, Платежі здійснюються Позичальником в Банківський день, наступний за таким не Банківським днем. Тобто за умовами договору строк розрахункового періоду може змінюватись залежно від графіку роботи банківської системи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Оскільки, висновки експерта ґрунтуються на концептуально іншому методі обліку процентних доходів і витрат, без урахування умов договору, тому колегія суддів не приймає експертний висновок, як доказ невідповідності розрахунку заборгованості умовам договору.

Водночас, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми стягнення, з огляду на таке.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим, ч.2 ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Виходячи з аналізу вказаних норм, слід дійти висновку, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Згідно із ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

В судовому засідання представник позивача підтвердив ту обставину, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій, просив суд стягнути заборгованість в гривневому еквіваленті по курсу долара НБУ на час звернення до суду, підтримав позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 081 830,59 грн., заборгованості по процентам в розмірі 54 517, 36 грн.

ОСОБА_6 про застосування позовної давності суду першої інстанції не заявляла. Заборгованість за тілом кредиту та процентами визначена позивачем в межах позовної давності. Заборгованість за пенею обрахована позивачем за один рік.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в ухвалі від 4 вересня 2014 року (справа №6-100цс14), ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір збитків позивача, судова колегія вважає за можливе зменшити розмір неустойки до розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Згідно вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель-відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається, що 25.02.2009 року за вихідним № 22-2/67020 позивач направив на адресу поручителя ОСОБА_2 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № МL-701/1104/2007 від 27.12.2007 р. ОСОБА_2 таку вимогу отримала, надала на неї відповідь на адресу банку від 25.03.2009.

Таким чином, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і умов кредитного договору використав право достроково стягнути з поручителя заборгованість за кредитним договором, змінив для ОСОБА_2 строк виконання зобов*язань.

Додатковий договір № 1 26.02.2009 ОСОБА_2 не підписувала, про його укладання та умови повідомлена не була, жодних претензій до ОСОБА_2 до 13 жовтня 2014 року, тобто до звернення до суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна» із цим позовом – не пред*являлось.

Виходячи з того, що кредитором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явлена вимога до поручителя порука ОСОБА_2 в силу ст.559 ч.4 ЦК України вважається припиненою.

Отже позовні вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційних скарг про те, що справа була розглянута із порушенням правил підсудності також не можуть бути взяті судом до уваги, виходячи з наступного.

Так, за загальним правилом підсудності (ч.1 ст. 109 ЦПК України, в редакції Закону 1618-ІV від 18.03.2004 р.) позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЦПК України, у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі п.4 ч.3 ст.121 ЦПК України (в ред. Закону 1618-ІV від 18.03.2004р.).

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Положенням п.9 ст.110 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

З аналізу зазначених норм вбачається, що повернення позовної заяви можливе тільки у разі наявності інформації про зареєстроване місце проживання або перебування відповідача, яка дає можливість однозначно визначитися із підсудністю справи. Інформація про відсутність таких даних щодо реєстрації без доведення іншого (реєстрації особи поза територіальною юрисдикцією суду) не дає підстав для повернення позовної заяви.

Згідно довідки з ГУДМС УДМС України в Харківській області (т. 1, а.с.73), відповідач ОСОБА_1 28.058.2012 року знялася з реєстрації за адресою : АДРЕСА_1, і та виписана в м. Київ.

Адреса проживання ОСОБА_1 пр. Перемоги, б. 62, кв. 197, м. Харків, була для позивача останньою відомою, оскільки в договорі зазначена вказана адреса, та до позовної заяви надана копія паспорта відповідача ОСОБА_1 із зазначенням місця реєстрації саме цієї адреси. Іншого зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або перебування відповідача, в тому числі в м. Києві, на час первісного розгляду справи судом першої інстанції матеріали справи не містили.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦПК України, в редакції чинній на момент пред’явлення позову, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування).

Частиною 4 ст. 116 ЦПК України визначено, що забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, за нормами процесуального права, що діяли на час вирішення справи судом першої інстанції передбачали, що суд, який прийняв справу до свого провадження з дотриманням правил підсудності, зобов’язаний розглянути її по суті у будь-яких випадках, навіть якщо виявилося, що справа підсудна іншому суду.

Так, з матеріалів справа дійсно вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 було повідомлено суду про зміну місця реєстрації.

Між тим, матеріалами справи не містять клопотання ОСОБА_1 про передачу справи за місцем її проживання (перебування).

Оскільки на час звернення до суду місце реєстрації, проживання або перебування відповідача ОСОБА_1 невідоме, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до вимог п.9 ст.110 ЦПК України (в ред. Закону 1618-ІV від 18.03.2004) звернулося до суду за останнім відомим зареєстрованим місцем її проживання, тобто до Дзержинського районного суду м. Харкова.

У зв'язку з чим, доводи відповідачів про те, що рішення суду підлягає скасування з передачею справи на новий розгляд до належного суду першої інстанції - не грунтуються на законі.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч,1 п.4, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - скасувати у задоволенні позову в цій частині - відмовити.

Рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 змінити в частині суми стягнення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором МL-701/1104/2007 від 27.12.2007 року в розмірі за тілом кредиту – 1 081 830, 59 грн., за процентами - 54 517, 36 грн. за пенею – 1 136 347, 95 грн.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2016 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» витрати по сплаті судового збору - 1 479, 29 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги – 5161, 50 грн.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий – Н.П.Пилипчук

Судді – А.І. Колтунова

ОСОБА_7