Рішення № 74705283, 04.06.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2018 Справа №607/7959/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Зубко О.Я., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики грошей, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що згідно договору позики грошей від 27.05.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бриксою Т.І., за реєстром №611 відповідач отримала від позивача в борг грошові кошти в сумі 7000 доларів США, які зобов»язувалась повернути в строк до 27.05.2011 року. Взяті на себе зобов'язання за договором позики відповідач не виконала та ухиляється від повернення отриманих грошових коштів. Направлена ОСОБА_3 09.06.2017 року претензія із вимогою повернути позичені за договором від 27.05.2010 року кошти залишилась без відповіді. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, позивач просить суд стягнути з неї борг в сумі 7000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 23.06.2017 року еквівалентно 182179,20 грн.

Відповідачем подала відзив на позов. Вказала, що позов вона не визнає та просить у його задоволенні відмовити. Зазначила, що у травні 2010 року між нею та позивачем була досягнута домовленість про продаж дольової участі у будівництві квартири АДРЕСА_1 за ціною 30000 доларів США. При цьому позивач запевнила її що нею вже здійснено стовідсоткову оплату за договором дольової участі. На виконання вказаної домовленості відповідач 27.05.2010 року уклала договір із ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» та того ж дня передала позивачу в оплату за відступлення договору дольової участі кошти в сумі 23000 доларів США. Решту коштів у сумі 7000 доларів США відповідач повинна була передати ОСОБА_5 після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію. З цією метою сторони погодились на укладення договору позики на вказану суму та встановлять граничну дату повернення коштів-27.05.2011 року. Однак ніяких коштів за вказаним договором відповідач від позивача не одержувала. В подальшому для виконання робіт по введенню в експлуатацію будинку та ремонті квартири відповідач змушена була укласти договори із третіми особами, оскільки ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» збанкрутувало. Дані обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що позивач, обіцяючи безперешкодне набуття нею права власності на квартиру АДРЕСА_2 в м. шляхом обману змусила відповідача укласти договір позики, а тому зазначений правочин є удаваним.

Також відповідач подала заяву про застосування строків позовної давності. Просить у задоволенні позові відмовити, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки право вимоги за договором позики від 27.05.2010 року виникло у ОСОБА_5 27.05.2011 року, в той час як позивач звернулась до суду за пропуском трирічного строку позовної давності-26.06.2017 року.

Позивач подала відповідь на відзив. Вказала, що відповідачем не надано будь-яких доказів щодо існування між ними відносин, що стосуються дольової участі у будівництві квартири. В договорі позики зазначено, що позивач передала відповідачу кошти у сумі 7000 доларів США. Також в договорі зазначено, що сторони діють добровільно, з власної волі, без будь-якого примусу та усвідомлюють значення своїх дій, а тому твердження відповідача про те, що зазначений правочин є удаваним, а позивач змусила її укласти договорі шляхом обману не відповідають дійсності. Щодо пропуску строку позовної давності вказала, що ОСОБА_3 у договорі позики вказала дві адреси свого місця проживання, жодна з яких не відповідає місцю її реєстрації, що свідчить про її намагання приховати своє фактичне місце проживання. Позивач не мала будь-яких контактних даних відповідача та не могла з нею зв»язатись. Окрім цього з інформації Державної прикордонної служби вбачається, що позивач в період з 12.12.2012 року по 11.12.2017 року знаходилась за кордоном та приїжджала в Україну лише в проміжок часу з 22.11.2017 року по 30.11.2017 року, у зв»язку із чим була позбавлена можливості своєчасно звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Із наведених підстав позивач просить поновити пропущений строк позовної давності.

У поданих запереченнях відповідач вказала, що позивачем не наведено жодних поважних причин для поновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки факт перебування позивача за кордоном не є підставою для поновлення такого строку. Зауважила, що у матеріалах справи наявна довіреність від 17.08.2016 року, яка видавалась ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 та була посвідчена посадовою особою Посольства України у Великобританії, що свідчить про те, що позивач мала можливість вжити заходів для захисту своїх прав перебуваючи за кордоном.

Представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнали та просять у його задоволенні відмовити посилаючись на те, що укладений між сторонами договір позики є удаваним правочином, а також з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Свідок ОСОБА_8 вказала, що знайома із відповідачем, вони приймали участь у дольовому будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1. ОСОБА_3 говорила, що вона придбала свою квартиру у інших людей і здійснювала її переоформлення. Коли збанкрутувало ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» вони створили кооператив та займались здачею будинку в експлуатацію, всі дольовики в рівних частках вносили кошти на завершення усіх необхідних процедур та здали близько 8000 доларів США кожен. Вказала, що із позивачем вона не знайома та не була присутня при укладенні сторонами угоди щодо відступлення права дольової участі у будівництві.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до укладеного між сторонами договору позики грошей від 27.05.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бриксою Т.І., за реєстром №611 ОСОБА_3 отримала в борг від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 55617,00 грн., що на момент укладення договору становило в еквіваленті 7000 доларів США, які зобов»язувалась повернути в строк до 27.05.2011 року.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Частиною 1 ст. 215 ЦК встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

В свою чергу ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Сторони у справі своїми особистими підписами в укладеному між ними договорі позики від 27.05.2010 року засвідчили, що вказаний договір укладений ними при здоровому розумі та ясній пам»яті, вони розуміють значення своїх дій та попередньо ознайомлені нотаріусом із приписами, які регулюють укладений ними правочин, а також підтвердили факт передачі коштів за вказаним договором.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів в обґрунтування поданих заперечень щодо удаваності укладеного між ними правочину. З долучених до матеріалів справи договору про дольову участь у будівництві від 27.05.2010 року, договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 12.03.2014 року та квитанцій про оплату ОСОБА_3 коштів на рахунок ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» не вбачається, що між сторонами відбулось відступлення права дольової участі у будівництві, а договір позики від 27.05.2010 року укладений ними з метою приховати інший правочин та є удаваним, а тому суд не приймає зазначені доводи до уваги.

В силу ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору та діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином- ст. 599 ЦК України.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом

Як встановлено судом, відповідач в установлений договором строк, тобто в термін до 27.05.2011 року отримані від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 7000 доларів США не повернула, у зв»язку із чим остання 26.06.2017 року звернулась до суду із позовом про стягнення боргу.

Відповідач ОСОБА_3 в ході судового розгляду заявила клопотання про застосування строку позовної давності.

У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки- ст. 257 ЦК України.

У відповідності до ч.3 та ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому норма ч.1 ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року №2 визначено, що причини пропуску строку позовної давності є предметом доказування під час судового розгляду й підлягають установленню при ухваленні рішення.

Верховний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній у справі № 6-2469цс16 від 16.11.2016 року у справі вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як зазначено у п.3 договору позики від 27.05.2010 року, відповідач зобов»язувалась повернути позичені у ОСОБА_5 кошти в строк до 27.05.2011 року. З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов»язання у встановлений договором строк не виконала, у позивача з 28.05.2011 року виникло право вимоги до неї за вказаним договором.

Разом з тим, ОСОБА_5 звернулася до суду лише 26.06.2017 року, тобто за пропуском трирічного строку позовної давності та на обґрунтування підстав поважності пропуску зазначеного строку надала інформацію з Державної прикордонної служби України у відповідності до якої в період з 12.12.2012 року по 11.12.2017 року позивач знаходилась за межами України.

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи зміст норми ст. 267 ЦК України, суд вважає, що до поважних підстав пропуску строку слід відносити лише ті обставини, які є об»єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з відповідним позовом.

Суд вважає, що наведені позивачем обставини не є підставою для поновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки, як встановлено судом, право вимоги до відповідача за договором позики виникло у ОСОБА_5 з 28.05.2011 року. Будь-яких доказів того, що позивач до моменту свого виїзду за межі України згідно наданої нею інформації, тобто до 12.12.2012 року не знала чи не могла знати про порушення своїх майнових прав з боку відповідача, суду не представлено. Крім цього суд зазначає, що під час перебування за межами України позивач не була позбавлена можливості скористатись своїм правом на своєчасне звернення до суду за захистом порушеного права через уповноваженого представника, видавши та посвідчивши довіреність у Посольстві України, що і було нею зроблено у 2016 році. Посилання позивача на те, що відповідачем зазначено у договорі позики дві різні адреси, які не відповідають її фактичному місцю реєстрації суду до уваги не бере, оскільки це не є перешкодою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Таким чином, враховуючи те, що судом не встановлено наявності у позивача поважних причин пропуску строку на звернення до суду, а тому, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України суд приходить до переконання про наявність передбачених законом підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить висновку про те, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики грошей від 27.05.2010 року слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.202, 203, 215, 256, 257, 261, ч.3,4 ст.267, 525, 526, 527, 530, 533, 610-612, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики грошей від 27.05.2010 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич