Рішення № 74704813, 04.06.2018, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 2/593/41/2018

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"04" червня 2018 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в

складі:

головуючої - судді Данилів О.М.

при секретарі Паньків М.М.

за участю представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бережани цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Божиківської сільської ради Бережанського району Тернопільської області, третьої особи на стороні відповідача Бережанської районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай),-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, вказуючи, що її покійний батько ОСОБА_5 з 1951 по 1981 роки працював у колгоспі та мав право на отримання земельної частки (паю), однак при розпаюванні земель колгоспу із невідомих причин не був включений у список осіб на його отримання, а так як він мав право на отримання земельного паю, однак у зв"язку із смертю його не отримав, звернулася до суду із позовом про визнання за її батьком ОСОБА_5 право на земельну частку (пай) у землі с/с " Золота Липа", що знаходиться на території Божиківської сільської ради Бережанського району Тернопільської області.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 змінив та уточнив заявлені його довірителькою позовні вимоги, просив постановити рішення, яким визнати за позивачкою ОСОБА_2 право на спадкове майно за законом після смерті її батька ОСОБА_5 у вигляді земельної частки члена колишньої селянської спілки " Золота липа", що зараз перебуває у землях запасу Божиківської сільської ради Бережанського району, у розмірі 1.34 обумовлених гектарів, тобто у розмірі, який затверджений загальними зборами працівників селянської спілки " Золота Липа" для кожного члена сільськогосподарського підприємства для видачі їм сертифікатів про право власності на земельну частку (пай) при проведенні розпаювання відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю селянської спілки "Золота Липа" с. Божиків Бережанського району Тернопільської області. Свої уточнені вимоги мотивував тим, що позивачка, будучи спадкоємцем першої черги належного її батькові майна, проживаючи разом із батьком в селі Божиків Бережанського району Тернопільської області, після його смерті у відповідності до ст. 549 ЦК Української РСР вступила в управління спадковим майном та прийняла спадщину, однак через відсутність правовстановлюючого документу про належність спадкодавцю земельної частки (паю), як члена сільськогосподарського підприємства, не мала можливості переоформити цю спадщину на себе, а так як вона фактично прийняла спадщину та вступила у фактичне володіння спадковим майном, тому просила її вимоги задоволити.

Представник позивачки змінені та уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав, просив їх задоволити, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача Божиківської сільської ради Бережанського району Тернопільської області, будучи належним чином повідомленим про день і час розгляду справи, в судове засідання повторно не з"явився, не повідомив суд про причину своєї неявки, у представленому суду письмовому відзиві на позов просив відмовити позивачці у задоволенні її вимог за їх безпідставністю.

Зі згоди представника позивача у відповідності до ст. 280 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу заочно, у відсутності відповідача по наявних у ній доказах.

Представник третьої особи на стороні відповідача - Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області у судове засідання не з"явився, подав суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, щодо вирішення заявлених вимог покладається на думку суду, письмовий відзив на позов не подав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, з"ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, взявши до уваги письмове пояснення відповідача, вважає, що змінені та уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 слід задоволити, виходячи із таких підстав.

Відповідно до ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності із Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року спадкові відносини регулюються правилами Цивільного кодексу, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

Згідно із ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, а оскільки батько позивачки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, то питання про спадкування належного йомумайна слід вирішувати, керуючись чинним на той час законодавством, а саме: Цивільним кодексом Української РСР.

Згідно ст. ст. 524, 529, 548 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина і батьки померлого; для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; а згідно ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Судом встановлено, що покійний батько позивачки ОСОБА_5 постійно проживав в АДРЕСА_1, і хоч з 1951 по 1981 роки він працював у місцевому колгоспі та був колгоспним пенсіонером, однак у списки осіб на отримання земельного паю включений не був.

Вищевказане підтверджується поясненнями представника позивачки та оглянутими у судовому засіданні документами, а саме: довідкою № 4, виданою 26 березня 2017 року Приватним агропромисловим підприємством "Квіткове" на підставі книг обліку трудового стажу і заробітку колгоспника, яка свідчить про те, що спадкодавець ОСОБА_5, 1920 року народження, з 1951 по 1981 роки був членом колгоспу, однак у списки осіб отримання земельного паю він включений не був.

Вказаний факт також не заперечується і письмовими поясненнями представника відповідача.

Оглянуте у судовому засіданні свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 свідчить про те, що позивачка є дочкою ОСОБА_5; а свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 свідчить про те, що позивачка після реєстрації шлюбу своє родове прізвище - ОСОБА_2 змінила на прізвище свого чоловіка - ОСОБА_2.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 видно, що батько позивачки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Після його смерті залишилося спадщина у склад якої також поряд з іншим майном входить і земельна частка (пай ) члена колишньої селянської спілки " Золота липа", яку він мав отримати при розпаюванні земель колгоспу, однак із невідомих причин не був включений у список осіб на його отримання.

Оглянута у судовому засіданні довідка № 195, видана Божиківською сільською радою 19 лютого 2018 року свідчить про те, що позивачка прийняла спадщину після смерті свого батька та вступила в управління спадковим майном, оскільки вона на день відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем.

Із оглянутого в судовому засіданні Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_4, що був виданий 30 жовтня 1995 року видно, що відповідно до рішення 4 сесії Божиківської сільської ради народних депутатів від 7 червня 1995 року для ведення сільськогосподарського виробництва селянській спілці "Золота Липа" с.Божиків Бережанського району Тернопільської області передано у колективну власність 1049,5 гектарів землі в межах згідно з планом.

До Державного акту як додаток за № 1 долучено список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства селянської спілки " Золота Липа", який налічує 738 осіб. У вказаному додатку міститься запис, що згідно рішення зборів уповноважених від 26 грудня 1995 року список уточнено і затверджено правлінням селянської спілки (протокол № 1 від 10 січня 1996).

Тобто судом встановлено, що списки осіб на отримання земельного паю формувалися та уточнювалися у грудні 1995 році та січні 1996 роках ще при житті батька позивачки, однак із невідомих причин у списки осіб на отримання земельного паю він включений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб"єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Нормами ЦПК України передбачено, що сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

За змістом наведених норм позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.

Із роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ч.І ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Із пояснень представника позивачки та долучених ним до матеріалів справи доказів встановлено, що позивачка, звернулась до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, яким порушено її право на отримання спадку після смерті батька, оскільки через те, що її батько, будучи членом колгоспу, із невідомих причин не був включений у списки осіб на отримання земельної частки (паю), а тому із зазначених підстав вона не має можливості успадкувати це майно після його смерті, хоч фактично є спадкоємцем належного йому майна, тобто позивачка звернулася до суду через своє порушене право на отримання спадщини.

І хоч у поданому суду письмовому відзиві на позов відповідач, визнаючи факт належності спадкодавцю права на отримання земельної частки (паю), просив відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог, посилаючись на те, що спадкодавець на день відкриття спадщини не був власником земельної частки (паю), оскільки не був включений у список осіб на його отримання, однак такі письмові пояснення представника відповідача не заслуговують на увагу та спростовуються наступним.

Згідно з пунктом 17 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі ( на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16 квітня 2004 року " Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і у разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного Кодексу України (435-15), у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку ( пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п.7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 " Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, з огляду на вищевказані положення право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності. Зазначене положення узгоджується із позицією висловленою в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 27 серпня 2014 року у справі № 6-12823св14.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Згідно норми зазначеної статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.

Враховуючи зазначені вище обставини, аналізуючи докази в їх сукупності, оскільки під час розгляду справи було встановлено порушення права позивачки, яка будучи єдиним спадкоємцем першої черги, у відповідності до ст. 549 ЦК Української РСР прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, що залишилося після смерті її батька, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення змінених та уточнених позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, ст. 524, 529, 548, 549 ЦК Української РСР, ст. 15, 16 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 16 квітня 2004 року " Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", суд,-

ВИРІШИВ:

Уточнені та змінені позовні вимоги ОСОБА_2 задоволити.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, право на спадкове майно за законом, що залишилося після смерті її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, у вигляді земельної частки ( паю) члена колишньої селянської спілки " Золота Липа", виділивши її із земель запасу Божиківської сільської ради Бережанського району Тернопільської області у розмірі 1.34 обумовлених гектарів, тобто у розмірі, який затверджений загальними зборами працівників селянської спілки " Золота Липа" для кожного члена сільськогосподарського підприємства для видачі їм сертифікатів про право власності на земельну частку (пай) при проведенні розпаювання відповідно до Державного акту ТР № 13 на право колективної власності на землю селянської спілки "Золота Липа" с. Божиків Бережанського району Тернопільської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення терміну на його оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Бережанського

районного суду Тернопільської області Данилів О.М.