Постанова № 74704777, 12.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м.Суми

Справа №591/1001/17

Номер провадження 22-ц/788/740/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання Пархоменко А.П.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, представника відповідача Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_5 та прокурора Мороз Аліни Володимирівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2018 року в складі судді Грищенко О.В., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 13 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

27 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, ОСОБА_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі – ОСОБА_4 прикордонний загін), вимоги якого заявою від 09 червня 2017 року уточнив та просив стягнути з держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області та Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на свою користь 2000 грн понесених ним витрат на правничу допомогу у адміністративній справі та 50000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями працівників ОСОБА_4 прикордонного загону внаслідок складання відносно нього незаконного протоколу про вчинення адміністративного правопорушення і, як наслідок, незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, та незаконного затримання, а також судові витрати у даній цивільній справі. Крім того, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 прикордонного загону на свою користь 50000 грн на відшкодування моральної шкоди також внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності.

Зазначені вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі складеного працівниками прикордонної служби протоколу про вчинення ним адміністративного правопорушення постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн. Проте, 05 жовтня 2016 року Апеляційним судом Сумської області за його апеляційною скаргою вказана постанова суду першої інстанції була скасована, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення. Таким чином, позивач вважає, що його було незаконно затримано та незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності, тому в рамках Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 23, ч. 2 1167, 1173 та ч.ч. 1, 6 1176 ЦК України дії працівників прикордонного загону, як органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, мають бути визнані незаконними, у зв’язку з чим він має право на відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодився, оскаржив його в апеляційному порядку та, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що незважаючи на те, що протокол про його адміністративне затримання не складався, проте, фактично він був затриманий працівниками прикордонної служби, що також підтвердив і свідок ОСОБА_6, який забирав його разом з іншим затриманим з прикордонного загону в смт Краснопілля, а потім відвіз в с. Грабовське, Краснопільського району. Крім того, як вважає позивач, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що службові особи ОСОБА_4 прикордонного загону, які складали відносно нього адмінпротокол та затримували його, не є службовими особами органу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, тому він наполягає на застосуванні до виниклих у справі правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відзиви на апеляційну скаргу від Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області та від ОСОБА_4 прикордонного загону не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідачів Державної казначейської служби України і Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4 прикордонного загону ОСОБА_5 про залишення рішення суду без змін, з чим також погодився і прокурор Мороз А.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів даної цивільної справи та з копій матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 578/884/16-п, зокрема, з протоколу про адміністративне правопорушення СхРУ № 215176 від 11 вересня 2016 року, вбачається, що 11 вересня 2016 року о 08 год. 45 хв. прикордонним нарядом ОСОБА_4 прикордонного загону був виявлений ОСОБА_1, який в напрямку с. Грабовське Краснопільського району Сумської області на відстані 5 м від Державного кордону України спільно з іншим громадянином України намагався здійснити незаконний перетин державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску та перемістити чотири голови великої рогатої худоби на територію Російської Федерації, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 204-1 ч. 2 КУпАП (а.с. 115).

Постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 ч. 2 КУпАП у виді штрафу на суму 5100 грн (а.с. 11).

Відповідно до постанови Апеляційного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року постанова Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року була скасована, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 12-13).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що службова особа ОСОБА_4 прикордонного загону, яка склала протокол про адміністративне правопорушення відносно відповідача, не є службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Крім того, суд вважав, що позивачем не доведено його затримання під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у виді штрафу не набрала законної сили, оскільки була скасована Апеляційним судом Сумської області. Таким чином, як вказав суд, позивач не довів, що настали обставини, передбачені ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тому відсутні правові підстави для стягнення на його користь як майнової, так і моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частинами 1 і 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регламентує право особи на відшкодування шкоди є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного накладення штрафу (п. 2 ч. 1 ст. 1).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає також у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР).

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР йдеться про те, що у випадку незаконного накладення штрафу, як адміністративного стягнення, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Пунктом 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», яке було затверджено наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 на виконання пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 1994 року N 267/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі – Положення), передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає лише у випадку його повної реабілітації.

Як зазначалось вище, постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 ч. 2 КУпАП у виді штрафу в сумі 5100 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Суд першої інстанції роз’яснив ОСОБА_1 його право оскаржити вказану вище постанову протягом десяти днів, чим позивач і скористався, подавши 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу, тобто, у межах строку на оскарження постанови суду (зв. а.с. 123).

Отже, ураховуючи факт скасування судом апеляційної інстанції постанови місцевого суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому вказана постанова суду законної сили так і не набрала.

Крім того, згідно зі ст. 12 Закону № 266/94-ВР розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, вирішення питання про відшкодування як майнової, так і моральної шкоди на підставі вищевказаного Закону № 266/94-ВР можливе у разі вчинення відносно громадянина незаконних дій органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

В той же час, з обставин справи, яка розглядається, коли позивач вважає, що працівниками прикордонного загону незаконно був притягнутий до адміністративної відповідальності, не вбачається, що при складанні відносно позивача протоколу про вчинення адміністративного правопорушення працівники ОСОБА_4 прикордонного загону здійснювали оперативно-розшукову діяльність чи досудове розслідування.

Більше того, у повідомленні вказаного відповідача від 08 червня 2018 року йдеться про те, що на підставі наказу Адміністрації Держприкордоннслужби України від 10 лютого 2016 року № 5т «Про внесення змін до штатів органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України» територіальні підрозділи, які уповноважені на здійснення оперативно-розшукової діяльності, виведені з підпорядкування прикордонних загонів у самостійні структурні підрозділи.

Разом з тим, пунктом 1 Положення про оперативно-розшуковий відділ органу охорони державного кордону, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2015 року № 118 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2015 року за № 187/26632) – Оперативно-розшуковий відділ – це структурний підрозділ органу охорони державного кордону, який здійснює оперативно-службову діяльність з охорони державного кордону на ділянці відповідальності відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» право здійснювати оперативно-розшукову діяльність у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Вказаних посилань позивач не спростував, а в наведених ним доводах апеляційної скарги стосовно зазначеного йдеться лише про одну із функцій Державної прикордонної служби України, як здійснення оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України, хоча працівники підрозділу, які склали відносно позивача адмінпротокол, що вбачається з матеріалів справи, вказаних функцій не виконували і відповідними повноваженнями не були наділені.

Що стосується вимог позову про стягнення на користь позивача майнової та моральної шкоди внаслідок його незаконного затримання працівниками прикордонного загону, то для цього також відсутні правові підстави, хоча позивач і посилався на вимоги ч. 6 ст. 1176, п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Отже, відшкодування шкоди із зазначених підстав можливо внаслідок вчинення незаконних дій органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратури і суду.

Однак, обставинами справи не встановлено і матеріалами не доведено, що працівники прикордонної служби 11 вересня 2016 року під час виконання своїх професійних обов’язків затримували позивача, а лише запросили його до місця дислокації загону для з’ясування обставин вчиненого ним, з чим він погодився, на чому наголосив у поясненнях в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача і чого не спростував позивач, а також про затримання не йдеться у показах свідка ОСОБА_6, який давав покази в суді першої інстанції.

Більше того, позивачем не доведено і того, що в той же день, тобто 11 вересня 2016 року, працівники ОСОБА_4 прикордонного загону здійснювали стосовно позивача оперативно-розшукову діяльність чи діяльність, як орган досудового розслідування, що б вказувало на наявність підстав для задоволення позову.

Щодо відшкодування на користь позивача шкоди на підставі вимог ст. 1173 ЦК України, то з цього приводу суд відмовив у позові і в зазначеній частині рішення суду не оскаржується в апеляційному порядку.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в оскарженій частині не спростовують і не місять посилань на такі порушення, які б давали підстави для її задоволення.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вказане судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий – (підпис) ОСОБА_7 (суддя-доповідач)

Судді: (підпис) ОСОБА_8

(підпис) ОСОБА_9