Постанова № 74704759, 11.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року

м.Суми

Справа №585/2958/17

Провадження № 22-ц/788/744/18

Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів Криворотенка В.І., Левченко Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області в складі судді Машини І.М. від 20 грудня 2017 року, ухвалене в м. Ромни,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» пред’явило позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2007 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ОСОБА_3) і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNG0G100002227, відповідно до умов якого останньому наданий кредит у розмірі 50290,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним строком до 03 липня 2037 року.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між позивачем і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № DNG0G100002227.

За заявою відповідача від 11 грудня 2008 року кредитний договір переведено з валюти Долар США у валюту євро. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 38600,08 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,90% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 20.07.2017 утворилась заборгованість – 32940,46 євро, яка складається з: 22195,35 євро – заборгованість за тілом кредиту; 5,17 євро – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 10739,94 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язання за договором.

У зв’язку з цим відповідачам було направлено письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань за договором, проте вимога, що була пред'явлена до поручителя, залишена без задоволення.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2007 року в розмірі 22195,35 Євро , що за курсом 29,92 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20 липня 2017 року складає 664084 грн 87 коп.; а також понесені ним судові витрати.

Заочним рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 грудня 2017 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 15 березня 2018 року про внесення виправлень) позов задоволений.

Рішення мотивовано тим, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів і процентів за користування ним утворилась заборгованість, а тому позивач має право на захист порушеного права шляхом стягнення з позичальника і поручителя заборгованості в сумі 22195,35 євро солідарно.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 березня 2018 року заява про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення, яке просила скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до поручителя.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов пред’явлений до суду з порушенням правил підсудності, зокрема ст. 27, ч. 8 ст. 28 ЦПК, а справу розглянуто судом за відсутності ОСОБА_2, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду. Задовольняючи позов, суд належним чином не перевірив розмір заборгованості, який належними доказами не підтверджений, і не врахував, що у 2014 році у рахунок погашення боргу за договором був реалізований предмет іпотеки. Крім того, на думку відповідача, порука припинилася, оскільки у 2008 році сталася зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Позивач у письмовій формі відзив на апеляційну скаргу не подав.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи апеляційної скарги є обгрунтованими.

У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про вручення судової повістки ОСОБА_3, телефонограмою ОСОБА_1 № 585/2958/17-22-ц/788/744/18, зареєстрована в журналі реєстрації вихідних телефонограм Апеляційного сууд сумської області, запис № 44. Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просив розглянути справу за його відсутності.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Законність і обґрунтованість рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не перевіряє, оскільки останнім не подана апеляційна скарга, а відповідач ОСОБА_2 не має повноважень на представництво інтересів співвідповідача, який має цивільну процесуальну дієздатність.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив, що 03 липня 2007 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNG0G100002227, відповідно до умов якого відповідачеві наданий кредит у розмірі 50290,00 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 03 липня 2037 року. За заявою відповідача від 11 грудня 2008 року залишок заборгованості за кредитом у розмірі 37559,58 доларів США конвертовано у валюту євро, у зв'язку з цим розмір кредиту склав 38600,08 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,99% на місяць (11,90% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом (ас. 13-15, 17-21).

03 липня 2007 року у забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_3 і ОСОБА_2 уклали договір поруки №DNG0G100002227 (ас. 22).

ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість 32940,46 євро, яка складається з: 22195,35 євро – заборгованість за тілом кредиту; 5,17 євро – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 10739,94 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язання за договором, що підтверджується наданим позивачем розрахунком (ас. 4-8).

Задовольняючи позов, суд керувався тим, що позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Однак повністю погодитись з цим висновком не можна з наступних підстав.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

З огляду на матеріали справи встановлено, що 03 липня 2007 року поручитель ОСОБА_2 поручилась перед кредитором боржника ОСОБА_1 за виконання ним зобов’язань щодо повернення кредитних коштів у розмірі 50290,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з 03 липня 2007 року по 02 липня 2037 року. Щомісячний платіж – 466,79 доларів США, до складу якого включається заборгованість за кредитом, відсотками, винагородою, комісією (ас. 22).

У пункті 13 договору поруки кредитор ОСОБА_3 і поручитель дійшли згоди, що зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Разом з тим, установлено, що 11 грудня 2008 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору № DNG0G100002227 від 03.07.2007, у пункті 7.1 якої погодили, що кредитор надав позичальникові кредитні кошти на строк з 11.12.2008 по 03.07.2037 включно у розмірі 38600,08 євро зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,99% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця шляхом сплати відсотків, розрахованих відповідно до п.п.3.1, 3.3. Погашення кредиту провадиться щомісяця в період сплати у сумі не менше 357,49 євро.

Згідно з цим же пунктом додаткової угоди, залишок за кредитом станом на 11.12.2008 складає 37559,58 доларів США (ас. 17-21).

Тобто, розмір кредиту за додатковою угодою 38600,08 євро (на 11.12.2008 еквівалентно 372896 грн 07 коп. за курсом Національного банку України 9,6605 за 1 євро) перевищує залишок станом на 11.12.2008 - 37559,58 доларів США (еквівалентно 280731 грн 57 коп. за курсом Національного банку України 7,4743 за 1 долар США).

Відтак зміна умов основного зобов’язання призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Проте згода поручителя щодо таких змін умов основного зобов’язання відсутня. Зміни і доповнення до договору поруки в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди, як передбачено пунктом 13, не вносились.

За таких обставин порука припинилась відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, оскільки внаслідок зміни зобов’язання без згоди поручителя збільшується обсяг його відповідальності.

Проте суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_2, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду, не з'ясував повно і всебічно обставини, не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, а тому дійшов передчасного висновку про стягнення з поручителя суми заборгованості.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приймає викладені як у скарзі, так і у відзиві на скаргу аргументи щодо припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Є також прийнятними довід апеляційної скарги і наведений у відзиві на апеляційну скаргу аргумент щодо розгляду справи за відсутності особи, яка подала апеляційну скаргу, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду, оскільки повернення судової повістки за закінченням встановленого строку зберігання не є врученням судової повістки в порядку, встановленому статтею 130 ЦПК України (ас. 52).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє як наведений у скарзі довід, так і аргумент відзиву, що суд не встановив дійсний розмір заборгованості, оскільки не дослідив обставини щодо реалізації предмета іпотеки і зарахування отриманих коштів у рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте на порушення цих вимог ОСОБА_2 не надала належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження обставин реалізації предмета іпотеки. Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, не надала доказів на спростування визначеного позивачем розміру заборгованості, який, на її думку, не може бути прийнятим судом, оскільки не підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку.

Щодо порушення судом правил підсудності, слід зазначити, що за загальним правилом частини першої статті 109 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Згідно з матеріалами справи, зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_2 є м. Ромни (ас. 37). Доказів, що відповідач на час вирішення питання про відкриття провадження у справі була зареєстрована у встановленому законом порядку за місцем її перебування, зокрема у м. Дніпро, матеріали справи не містять. Відтак суд першої інстанції відкрив провадження з додержанням вимог статті 122 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм або матеріального права.

Згідно з пунктом 3 частиною третьої цієї статті, порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Отже, установивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права (розглянув справу за відсутності ОСОБА_2, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), і такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення суду в частині задоволення вимог до поручителя, ухваливши в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог до ОСОБА_2

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат і покладає на позивача судові витрати, понесені особою, яка подала апеляційну скаргу, у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1, п.3 ч. 3 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області 20 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 скасувати і в задоволенні цих вимог відмовити.

Змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (кв. 216, буд. 60, вул. М.Малиновського, м. Дніпро, 49000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (буд. 1Д, вул. М.Грушевського, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) судові витрати, понесені у зв’язку з розглядом справи в суді першої інстанції, 9581 грн 73 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (буд. 1Д, вул. М.Грушевського, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) на користь ОСОБА_2 (кв. 46, буд. 12, вул. Маршала Малиновського, м. Дніпро, 49034, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, 14941 грн 91 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді: В.І.Криворотенко

ОСОБА_4

Дата складення повного судового рішення – 15 червня 2018 року

ОСОБА_5Біляєва