Постанова № 74704647, 12.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м.Суми

Справа №585/322/18

Номер провадження 22-ц/788/969/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання Пархоменко А.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Роменського міськрайонного Сумської області від 21 березня 2018 року в складі судді Яковця О.Ф., ухваленого в м. Ромни, повний текст якого складений 30 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

26 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 10 жовтня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 9848, таким, що не підлягає виконанню.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що вказаним виконавчим написом з нього стягнуто 43459,44 грн боргу за кредитним договором № SAMDN3000141622664 від 03 березня 2014 року та встановлено, що борг виник за період з 03 березня 2014 року по 17 серпня 2017 року. У позові позивач послався на те, що приватним нотаріусом порушено порядок вчинення виконавчого напису, оскільки не з’ясовано наявність чи відсутність спору щодо кредитного боргу, а також не враховано обставин того, що з дня виникнення у банку права вимоги про стягнення боргу минуло більше одного року стосовно вимог про стягнення штрафу та більше трьох років для стягнення кредитного боргу.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 10 жовтня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 9848, таким, що не підлягає виконанню.

ПАТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось та оскаржило його в апеляційному порядку. Посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неповне з’ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису були дотримані вимоги законодавства. Зокрема, безспірність вимог банку при вчиненні нотаріального напису була підтверджена поданими нотаріусу документами, а саме: оригіналом кредитного договору та засвідченою стягувачем випискою по рахунку боржника, в якій вказані сума боргу та строки її погашення. При цьому, нотаріус, не має обов’язку перевіряти безспірність кредитної заборгованості, а лише перевіряє наявність обов’язкових для вчинення напису документів, що ним і було зроблено. Крім того, як вказав відповідач, банк направляв боржнику вимогу про необхідність виконання кредитних зобов’язань, що залишилась без реагування, а вимога про повідомлення боржника нотаріусом щодо вчинення виконавчого напису стосується зобов’язань, які виникають з договору іпотеки. Також, відповідач послався і на те, що до листопада 2016 року позивач боргів перед банком не мав, а тому посилання суду першої інстанції про пропуск відповідачем права вимоги є безпідставним. Крім того, банк зазначає, що початок строку вимоги, за який проводиться стягнення згідно виконавчого напису нотаріуса, відповідає часу виникнення кредитних правовідносин, тобто, з 03 березня 2014 року, а заборгованість стягнута за період з листопада 2016 року, тобто, у межах трьох років права вимоги.

06 червня 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник вказав, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, а доводи заявника апеляційної скарги є безпідставними, оскільки, як вбачається з виписки по особовому рахунку боржника за кредитним договором № SAMDN3000141622664 від 03 березня 2014 року, за умовами якого передбачено повернення боргу щомісячними платежами, заборгованість утворилась з 16 липня 2014 року, тобто, як вважає позивач, виконавчий напис приватним нотаріусом вчинено поза межами встановленого законодавством трирічного строку права вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 03 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № SAMDN03000141622664, за умовами якого позивачу було відкрито картковий рахунок та надано кредитну картку. Також, сторонами було узгоджено розмір базової процентної ставки за користування кредитними коштами, порядок її нарахування залежно від валюти картки, обумовлено розмір комісії за обслуговування платіжної карти.

Крім того, сторони у договорі узгодили порядок сплати процентів, а саме: щомісячними платежами до 30 числа кожного місяця.

Позичальник погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Правилами використання платіжних карток та Тарифами банку, які є складовою частиною укладеного кредитного договору (а.с. 7).

Додатковою угодою до кредитного договору від 03 березня 2014 року за № SAMDN03000141622664 сторони обумовили можливість відкриття рахунків також і в іноземній валюті, а саме: доларах США та Євро (зворот а.с. 7).

З виписки рахунку боржника ОСОБА_1 за договором № SAMDN03000141622664 від 03 березня 2014 року вбачається, що поточна заборгованість за кредитом у позичальника виникла з 16 липня 2014 року, борг по процентам банк почав нараховувати з 04 серпня 2014 року, а станом на 17 серпня 2017 року загальна заборгованість за кредитом становила 40959,44 грн та складалась з: 25000 грн боргу по тілу кредиту; 13532,80 грн боргу по відсоткам за користування кредитом; 500 грн фіксованої частини штрафу; 1926,64 грн штрафу у відсотковому співвідношенні до суми боргу (а.с. 8-9).

У вказаній вище виписці також зазначено, що строк погашення заборгованості становить 5 днів з моменту відправки письмової вимоги, а станом на 10 жовтня 2017 року борг у сумі 40959,44 не погашено.

10 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 9848, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № SAMDN03000141622664 від 03 березня 2014 року у розмірі 40459,44 грн., яка складається із залишку заборгованості за кредитом – 25000 грн., залишку заборгованості за відсотками – 13532,80 грн. та 1926,64 грн штрафу. Також, виконавчим написом стягнуто витрати, пов’язані з його вчиненням, у сумі 3000 грн.

Таким чином, всього з ОСОБА_1 за виконавчим написом приватного нотаріуса запропоновано стягнути 43459,44 грн, а також зазначено, що строк, за який провадиться стягнення, становить три роки, п’ять місяців і чотирнадцять днів, тобто, з 03 березня 2014 року по 17 серпня 2017 року (а.с.6).

На підставі виконавчого напису нотаріуса від 10 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем Роменського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області ОСОБА_3 09 січня 2018 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 43459,44 грн (а.с.11).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів обставин того, що позивач отримав від нього досудову вимогу про сплату кредитного боргу, як і не довів те, що відповідач надавав нотаріусу інформацію про належне сповіщення боржника про вимогу повернути борг, тому, як вважав суд, у нотаріуса були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису. Також, суд вказав, що у виконавчому написі нотаріуса не було зазначено, на підставі яких документів його було здійснено.

Крім того, суд звернув увагу на те, що в кредитному договорі та додатковій угоді до нього відсутні умови щодо обв’язку позивача платити штраф, сума якого відображена у виписці по рахунку боржника, а також не вказано суму кредитного ліміту.

Відтак, на думку суду першої інстанції, подані приватному нотаріусу документи, зокрема, кредитний договір, не свідчили про наявність факту безспірності у вимогах банку, тому нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п.п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Отже, на думку колегії суддів, дії нотаріуса щодо посвідчення права стягувача на стягнення з боржника грошових сум не пов’язані зі встановленням прав або обов'язків учасників правовідносин, тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також має бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений п.п. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість, нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів), є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачено, що для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Пунктом 6.2. Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

Як зазначалось вище, у виписці з рахунку боржника ОСОБА_1, що була надана ПАТ КБ «Приватбанк» нотаріусу згідно вказаних вимог Переліку документів, загальна сума заборгованості станом на 17 серпня 2017 року складала 40959,44 грн, ураховуючи, крім боргу по тілу кредиту та відсоткам, ще і заборгованість зі сплати штрафу, який безпосередньо в кредитному договорі № SAMDN03000141622664 від 03 березня 2014 року та додатковій угоді до нього не був передбачений.

Підписуючи 03 березня 2014 року кредитний договір, позивач також приєднався до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, які є складовою того договору, однак, доказів на підтвердження того, що банк пред’являв нотаріусу вказані Умови у редакції, чинній станом на момент укладення кредитного договору, суду не надано.

Протилежного відповідач не довів.

Відповідно до п. 3.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, якщо: подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з п.п. 3.2.-3.4. Порядку вчинення нотаріальних дій безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за № 1172. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Пунктом 4 кредитного договору № SAMDN03000141622664 від 03 березня 2014 року передбачено, що позивач має обов’язок сплачувати банку проценти за користування кредитом щомісячними платежами.

Як зазначалось вище, поточна заборгованість за кредитом у позичальника виникла з 16 липня 2014 року (а.с. 8-9), тобто, право примусового стягнення боргу у банку виникло з 16 липня 2014 року, хоча відповідач звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису лише 10 жовтня 2017 року, тобто, з пропуском трирічного строку права вимоги, передбаченого п.п. 3.1., 3.4. Порядку вчинення нотаріальних дій.

Твердження приватного нотаріуса ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» про те, що цей строк необхідно обчислювати з дати направлення боржнику вимоги про добровільне погашення заборгованості, є помилковими, так як суперечать зазначеним положенням Порядку вчинення нотаріальних дій.

Таким чином, ПАТ КБ «Приватбанк» в порушення вимог, які передбачені у Переліку документів для вчинення виконавчого напису, не надав нотаріусу усі складові кредитного договору, зокрема, ті його умови, що передбачають нарахування пені та штрафу, що позбавило можливості нотаріуса перевірити безспірність заборгованості. Крім того, виконавчий напис було вчинено після спливу трьохрічного строку, який визначений для його вчинення Порядком вчинення нотаріальних дій.

Враховуючи наведене, виконавчий напис від 10 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, не відповідає умовам вчинення виконавчих написів, що передбачені ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та положенням Порядку вчинення нотаріальних дій, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Доводи заявника апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вказане судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного Сумської області від 21 березня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач – ОСОБА_4

Судді: О.І.Собина

ОСОБА_5